Дуже повільна помста. Рецензія на фільм «Мотор Сіті»

06.08.2026 Рецензія

I have shot you and stabbed you through your heart,
I just didn’t understand, the ricochet is the second part.

Danger Mouse, «Revenge»

«Мотор Сіті» (Motor City) з трейлера продавали як концентровану дозу насильства за участю Алана Рітчсона – актора, якого після серіалу «Річер» досить помістити в кадр, аби глядач одразу почав співчувати його ворогам. Здавалося, на нас чекає прямолінійний ретробойовик: Детройт 1970-х, кримінальний бос, скривджена наречена, несправедливе ув’язнення і дуже м’язистий ветеран війни, який поступово пояснює всім винним помилковість їхніх життєвих рішень. Насправді режисер Потсі Пончіролі зняв значно дивніший фільм – повільну кримінальну драму з домішками трилера й бойовика, яка соромиться власного сюжету настільки, що майже не наважується вимовити його вголос.

Джон Міллер у виконанні Рітчсона – колишній рейнджер, який повернувся з війни, влаштувався на завод і намагається жити так, ніби минуле залишилося десь за океаном. Він мовчазний, сумний і настільки великий, що виробничий конвеєр поруч із ним здається дитячою залізницею. Його життя змінюється після знайомства з проблемною дівчиною, яку грає Шейлін Вудлі («Винні зірки»). Джон закохується, рятує її від коханця-аб’юзера і не підозрює, що цей шлях веде не до тихого сімейного щастя, а до в’язниці, втрат і банальної помсти, на яку фільм витрачає напрочуд небанальну кількість часу.

Сама історія добре знайома. Ветеран намагається почати спочатку, кримінальний світ стає на перешкоді, закон виявляється недієвим, а правоохоронці – ще тими мерзотниками. Особиста трагедія остаточно скасовує моральні обмеження. Подібний сюжет міг би стати жорстким фільмом категорії Б, сучасним родичем «Жадоби смерті» або ще однією історією про чоловіка, якого просто довели. Однак автори «Мотор Сіті» обрали інший маршрут, примушуючи глядача терпіти і потерпати разом із героєм.

Мотор Сіті 2026 бойовик з Аланом Рітчсоном

Головна стилістична особливість сценарію Чада Сент Джона («Старий Генрі») – патологічна відсутність діалогів. Більшість розмов глядач узагалі не чує. Персонажі щось пояснюють одне одному за склом, рухають губами вдалині, обмінюються поглядами або обходяться окремими словами, вигуками й уривками фраз. Спочатку це здається влучним рішенням. Нащо вкотре слухати, як бандит погрожує героєві, продажний коп пояснює власну ницість, а закоханий протагоніст робить пропозицію коханій, за викрадення якої буде мститися наступні півтори години? Жанр давно переповнений подібними кліше, можна одразу переходити до наслідків.

Проблема в тому, що Пончіролі нікуди не переходить. Режисер не використовує мовчання, щоб прискорити розповідь. Він перетворює його на головну пам’ятку фільму й смакує кожну безмовну сцену так, ніби знімає кліп, музику до якого сформував плейліст Джеймса Ганна. Герої у костюмах 1970-х повільно рухаються, повільно сідають, повільно дивляться одне на одного й, зібравши всі сили, промовляють одне слово, а іноді й жодного. Кожна така сцена ніби натякає на глибину, але глядач може знайти її хіба що між мускулистими бровами Алана Рітчсона.

Мотор Сіті 2026 бойовик з Аланом Рітчсоном

Пончіролі вже доводив у «Старому Генрі», що вміє працювати з мовчазними чоловіками, повільним ритмом і довгим накопиченням напруги. У вестерні така стриманість була природною, жанрова традиція й відчуття неминучого двобою виправдовували повільність. У «Мотор Сіті» той самий метод перенесли у міську кримінальну драму, де замість пустелі – автомайстерні й закапелки, а замість коней – маслкари. Виявляється, самотній ковбой у Детройті потребує трохи більше за мовчазний профіль і довгу шевелюру. Мінімалізм у кіно працює, коли тиша підкреслює невисловлений конфлікт або думку, страшнішу за будь-яку репліку. А у «Мотор Сіті» вона виглядає так, немов сценарист писав під забороною використовувати бодай одне складнопідрядне речення.

Акторський склад при цьому зібраний непоганий, зважаючи на бюджет у 30 мільйонів доларів. Бен Фостер («Точка зіткнення») грає головного антагоніста – ексцентричного кримінального боса. Своєю нервовою енергією актор уже багато років переконує глядача: навіть якщо його персонаж зараз усміхається, комусь невдовзі стане дуже погано. Фостер уміє робити загрозливою навіть паузу. У цьому фільмі йому вистачає пауз з надлишком, але його персонаж вийшов не стільки жахаючим, скільки карикатурним.

Мотор Сіті 2026 бойовик з Аланом Рітчсоном

Шейлін Вудлі дісталася роль жінки, через яку починається вся заваруха. Акторка намагається надати персонажці глибини, проте сценарій використовує її як красиву причину чоловічих марень. Причому одразу двох чоловіків, котрі уявляють героїню виключно у пеньюарах. Пабло Шрайбер (серіал «Гало») грає поганого поліцейського, Бен МакКензі (серіал «Ґотем») – хорошого. Розподіл моральних функцій між ними настільки прозорий, що його навіть не треба було підсилювати кольорами костюмів. Але автори вдалися й до цього. При цьому абсолютно не розкриваючи жодного з них, гублячи явний потенціал персонажів. Лайонел Бойс (серіал «Ведмідь») у ролі одного з побратимів головного героя мав би додати протагоністу людяності, натомість лише підсилює відчуття його даремної одержимості.

Найбільше задоволення команда «Мотор Сіті» отримувала, очевидно, від зображення. Оператор Джон Матисяк, з яким Пончіролі працював над «Старим Генрі», справді вміє будувати красиві кадри. Детройт у нього виглядає неонуарним містом, яке давно втратило віру в майбутнє і загрузло в корупції та злочинності. Та майже кожен вдалий прийом фільм повторює доти, доки той не починає набридати. Особливо це стосується slow motion, яке Матисяк застосовує у кожній другій сцені, ніби герої живуть у світі, де бог закімарив і постійно падає носом на кнопку сповільнення.

«Мотор Сіті» (Motor City) 2026

Особливо дивно це поєднується з обіцяною жорстокістю. Трейлер продавав фільм як кривавий атракціон, і екшн тут справді є, подекуди досить брутальний, проте його значно менше, ніж очікуєш. До фінальної сутички веде довга дорога через драму. Тож коли насильство нарешті починається, воно здається не кульмінацією напруги, а нагородою за терпіння.

Апогею режисерська серйозність досягає у фіналі, переходячи у відвертий фарс. Постарілий герой Рітчсона досі живе лише помстою і з’являється в образі, який мав би символізувати людину, остаточно перемелену жагою вбивства. Насправді у жахливому гримі він нагадує Істоту з «Фантастичної четвірки», котра пережила невдалу пластику обличчя. Чи планував Пончіролі так розрядити атмосферу? Навряд. Одначе саме регіт замінює напругу наприкінці сеансу.

«Мотор Сіті» (Motor City)

У «Мотор Сіті» достатньо матеріалу для міцного кримінального бойовика про ветерана, який покохав проблемну дівчину і був зраджений правоохоронною системою. Тут є хороший акторський склад, виразні елементи стилю 70-х, талановитий оператор і герой, чию внутрішню лють Алан Рітчсон здатен передати без зайвих слів. Проблема в тому, що команда фільму зробила «без зайвих слів» робочою схемою, а повільність видає за глибину. У підсумку обіцяний вибуховий бойовик перетворився на довгу пантоміму.

Дмитро Сидоренко

Читайте також:

Найкращі екшни всіх часів

Підтримайте нашу редакцію:

Монобаза

Інші опції

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах: