УВАГА: рецензія містить спойлери. Будь ласка, якщо ви ще не дивилися фільм, зважте намір читати статтю далі.
Позиція автора може не співпадати з думкою редакції
Молода американка Сюзі (Дакота Джонсон) приїздить до Берліну часів Холодної війни з метою вступити до відомої балетної школи. Директоркою освітнього закладу є загадкова мадам Бланш (Тільда Суінтон). Та от школа дивна – тут балерини пропадають, до того ж розташована під самою Берлінською стіною, що досить символічно для розуміння стрічки. Сюзі досить швидко стає своєю в цьому закладі, балет в якій служить лиш вивіскою. Ні, ці танці якоюсь мірою можна віднести до балету, та от наміри викладачів закладу стосовно дівчат досить сумнівні та туманні. Звісно наша героїня швидко стає передовою танцівницею, і зрозуміло, що вона є центром цих намірів. Паралельно розгортається сюжетна лінія з дідусем-психоаналітиком, якому одна з учасниць балету розповідала про заклад щось страшне. Чоловік починає своє власне розслідування, ступивши на дуже небезпечний шлях. Третя лінія – ще одна танцівниця (Міа Гот), яка найближче підійшла до розгадки таємниці школи та її жителів.
Кіно є рімейком культового італійського фільму жахів (так зване «джалло») режисера Даріо Ардженто, що також мав назву «Суспірія» і вийшов у 1977 році. Культовість першоджерела мені і зрозуміла і ні. Автор другої “Суспірії” Лука Гуаданьїно, при всій своїй повазі до фільму 77-го року, зняв повністю своє кіно, сильніше і краще за оригінал абсолютно у всьому, адже, на мою глибоко суб’єктивну думку, перша “Суспірія” сильно переоцінений, невиразний дешевий треш. Ці стрічки об’єднує основа сюжету, міфологія, країна дій та головні персонажі. І все. Тому при оцінці «Суспірії» 2018 року не зважаємо на «Суспірію» 1977 року, як іноді треба забути про книжку, коли по ній ставлять фільм.
Інтрига та сюжет. Цікава особливість, що інтрига може виникнути лише для того глядача, який за життя не передивився і сотні фільмів, вимикає думалку під час перегляду, не дивився фільм 77-го року і не читав жодного опису фільму нового. Усім іншим, тобто відсоткам так 98, від початку усе зрозуміло – викладачки не просто викладачки, молоді жінки потрібні не для мистецтва, а в стінах школи поселилось щось потойбічне та могутнє. Незважаючи на ці очевидні речі, увага та думки глядача сильно зосереджені на сюжеті, повільному розвитку подій, на символах й смислах, яких в фільмі безліч. Потроху, із майстерним нагнітанням, з вкрай шокуючими епізодами, із вставками елементів жахів, галюцинацій та видінь глядача занурюють в цю дивовижну містичну історію. Актори наче виконують якійсь середньовічні обряди, усе підпорядковано певним, незрозумілим глядачу законам, над цим всім може й сам чорт верховодить, і весь час думаєш, співставляєш, розгадуєш, підбираєш ключики до шифрів.
Атмосфера та стиль. Усе кардинально різниться від першоджерела, яке було криваве та розфарбоване. Тут тони похмурі, кольори тьмяні, наче вицвіли – свідома стилізація під німецьке кіно 70-х. Під час перегляду не покидає тривожне напруження і очікування як не чергової смерті, то якогось трешу. Тривожна атмосфера, несправжність і подвійність майже усього змушують глядача весь час думати. Безрадісна зима з постійними снігами доповнюють і так безнадійну картину. Операторська робота, музика від фронтмена Radiohead Тома Йорка, чудернацькі танці, яскраві марення, стильна картинка, неймовірний фінальний акт – чиста естетика, хоч місцями страшна, кривава та зла.
Жанр. Перед нами справжня якісна кіноготика з елементами жахів. Та в першу чергу це естетський хоррор, коли лякання і жахання не для того, щоб налякати і нажахати глядача, а є стилем та формою передачі авторських ідей та думок. Виникають прямі аналогії, три залізобетонні схожості із ще одним свіжим, на перший погляд зовсім іншим фільмом – “Екстаз”. У цих двох стрічках рушійною силою усіх подій є танці, тут і там вони вкрай дивні і не мають чіткого визначення. Ці два фільми, як правило, або викликають величезне захоплення або люту відразу. Щось посередині між цими полярними оцінками – не про «Суспірію» та «Екстаз». Ну і ці два твори являються справжнім естетським страхіттям.
“Суспірія” безумовно є й детективом. Бачимо дивну школу танцю, де з людьми щось трапляється, а поліція безсильна. Є персонажі, які намагаються розгадати ці страшні таємниці, і в той же час врятуватись, втекти від вбивчої правди. Є центровий герой Сюзі, події навколо якої теж покриті містичним туманом.
Актори. Головну героїню зіграла Дакота Джонсон, якій не так просто буде відмитись від участі у кінозлочинній трилогії “П’ятдесят відтінків”. Актриса два роки вчилась танців, і окрім дійсно чудового танцювального виконання, свою непросту роль зіграла досить добре. Їй вдався отой важливий для оцінки акторської майстерності розвиток і зміна персонажу протягом фільму.
Тільда Суінтон. А у неї буває погано? Холодна, та не морозна, загадкова, та не дуже, авторитарна, та не зовсім. Ось ці не крайнощі, напівтони її героя говорять про гарно прописаного персонажа та як завжди шикарне виконання від Тільди. Кажуть, що вона зіграла і вікового чоловіка – психотерапевта, що проводив власне розслідування щодо суті школи. Якщо це правда, то номінацію на Оскар, будь ласка, от тільки не зрозуміло за жіночу чи чоловічу роль. Усі викладачки, як правило це дамочки в літах, одночасно лякають і захоплюють. Це кодло напрочуд вдало наповнило жахом і так не найвеселішу атмосферу стрічки.
Ідеї та смисли (можуть міститись спойлери). Складна, структурована, ієрархічна міфологія стрічки є серцем “Суспірії”. Є Три Матері – Три Богині Смутку. Це Мати Сліз, Мати Темряви і Мати Зітхань. Вони керують світовими подіями, ймовірно розпалюючи на землі війни та конфлікти. Оте неземне та могутнє, що править школою, є Мати Зітхань – Суспіріум. Її природа та мотиви злі, і своє існування має весь час підтримувати. Ця ось умова є стержнем стрічки, на яку намотуються більшість дій та подій.
Автори не говорять із глядачем прямою мовою, за великим рахунком тут майже на жодне питання прямо не дається відповідь, а тільки символами, натяками, скаженими епізодами, візуально без вербального пояснення. Тут або розумієш той чи інший момент, або розумієш контурно та не до кінця, або як чистий лист. І буде напружувати мозок кожен, хто додивиться до кінця.
Ця міфологія окутана багатьма ідеями та смислами, які, мабуть, закладали автори. Мабуть, бо кіно інтелектуальне, вільне на трактування, тому кількість цих ідей залежить виключно від глядача, його уваги, розуму та бази. Без знанням про Матір Зітхань Суспіріум не можливо до кінця скласти пазл, та й без цього є над чим подумати. “Суспірія” – кіно про наслідки другої світової війни, які в 77-му році в розділеному на два світи Берліні особливо відчувалось. І про фемінізм та до чого можуть призвести подібні світоглядні крайнощі (хоча бачив думки, що кіно як раз є досить феміністичним). Це і про Голокост, згадки про який присутні в стрічці. Звісно тут йдеться і про фашизм, який по суті не можна знищити. Це і про старі навколорелігійні порядки, які з усіх сил боряться проти нового. Про ілюзорність та тимчасовість влади, адже є безліч обставин та факторів, які нівелюють ще нещодавно власні міцні позиції. Це про те, що існують такі могутні речі та сили, боротися проти яких нема сенсу. Що, як би це жахливо не звучало, тільки очоливши абстрактне Зло, можна його зупинити. Або умисно чи проти своєї волі це Зло нести самому. Врешті-решт, “Суспірія” є сумною одою Злу, яке може спати, може мовчати, та насправді живе завжди. Прийде час і все стане по своїм місцям, безсумнівно на користь цього Зла. І лишається важливим лиш те, яким це Зло в результаті буде, хто його очолить, що дуже несподівано показується в кінці стрічки. Усі ідеї “Суспірії”, по суті, є різними проявами та обличчями Зла, невідомого та неминучого, яке треба підживлювати новими жертвами, геноцидами та війнами. Воно може прийти як в людському образі, так і в страшному, неземному. Це про обов’зковість Зла, бо ж як є Бог, то має бути і Диявол, без темряви немає без світла, добрі вчинки найкраще пізнаються в порівнянні з поганими тощо.
РЕЗЮМЕ. “Суспірія” – це дуже вишукане, стильне, містичне, страшне та красиве кіно. Визначення жанру фільму, як “хоррор” – це ярлик, яким треба продати кіно, не більше того. Це естетське, готичне, містичне, детективне, філософське, з елементами хоррору кіно. Це насичене та складне кіновисловлювання, подане в усіх цих стилях, просто зобов’язане розростися в новий кіновсесвіт. Підозрюю, що режисер далеко не все сказав в цій історії, яка, в принципі, закінчується відкрито. Кіно складається і час від часу розвалюється на маленькі шматки, які постійно збираєш докупи, в намаганні додуматись до якомога більше закладених режисером думок. Ця стрічка настільки не проста, що чи не кожну думку, написану вище, можна перекреслити чи запропонувати свою. Цим і прекрасне кіномистецтво, яке кожен бачить по-своєму, по-своєму розуміє та відчуває. Шедевр “Суспірія” – один з кращих і найглибших фільмів цього року, обов’язкове для кіноестетів, кіноесперементаторів та дослідників кіно.
Дмитро Майстренко
