Найкращі фільми 2018 року – та чому саме вони.
№25 – Артхаусний атмосферний треш «Менді»
Ну хто не чув про цю дивовижну та красиву чорнуху з Кейджем? Ніколас нарешті постав із смітників кінематографу і видав мабуть кращу свою роль за останні років 15. Його гра – це психоделічний космос, як і уся стрічка!
В результаті маємо нестандартний, чорногуморний, трешовий фільм, подібних якому в 2018 році нічого не було навіть наближено.
№24 – чорна комедія “Вибач, що потурбував”
Абсолютно ніким у нас не помічений, один із найоригінальніших американських фільмів цього року.
Він не вийшов в наш прокат, хоча це ніяк не авторське кіно і не зовсім незалежне американське. Можливо, воно виглядає трохи вторинним після Get Out, адже в дечому ці стрічки ну дуже схожі, та на мій погляд “Пробачте…” міцніший і більш непередбачуваний. Також є пряма сюжетна подібність до досить відомого «Чорного Клановця», та кіно повністю самобутнє.
Дуже не дурний фільм з елементами чорного гумору та фантастики, який не залишить глядача байдужим через чудово продуману та реалізовану історію, соціально-класову проблематику, за кілька сильних сюжетних викрутасів та за кінцівку.
№23 – марвеловський епохальний епос “Месники. Війна нескінченності”
Творці взяли більшість героїв усіх попередніх фільмів Marvel Studios; закрутили їх в один глобальний конфлікт; кожен, не дивлячись на кількість екранного часу, є дуже живим і справжнім; і головне – оці двадцять з чимось героїв та головний антагоніст настільки якісно сценарно та режисерно поєднані між собою, що ні хвилини не виникає хаосу, усе на своїх місцях, кіно дивовижнішим чином тримається докупи і ніде не розпадається.
Кінцівка – одна з найсильніших інтриг в даному жанрі та повне розбиття стереотипів. Геть масове кіно, а особливо супергеройське, може бути сюжетно складне, приємно перевантажене й не банальне.
№22 – біографічна трагікомедія “Горе-творець”
Фільм про реальні зйомки «найгіршого фільму в історії» під назвою «Кімната» та про його творця Томмі Вайсо. Джеймс Франко надзвичайно правдиво показав увесь абсурд, що супроводжував створення цієї стрічки, до того ж сам і зіграв Вайсо.
«Горе-творець» – це дуже незвичайна, скажена, іронічна, геть не масова, по-хорошому артхаусна трагікомедія про творчу реалізацію, досягнення нейздійсненних прагнень та відсутність неможливого. Навіть якщо ти повний нездара.
№21 – український істерн “Дике Поле”
Кіноекранізація роману “Ворошиловград” Сергія Жадана. Фільм реалістично передав дух часів 90-х – зйомки на донбаському Старобільську, відповідний побут і тогочасні предмети вжитку, обшарпана заправка, навколишня безнадія, суцільний бандитизм, спільність людей як єдиний спосіб виживання, дике поле в ментальності та свідомості кожного, російсько-суржикова мова з чималим вмістом мату. Такий собі неовестерн наших широт, тобто істерн.
Як на мене, це один з кращих фільмів України взагалі, високопрофесійний, щирий, не банальний, смішний і трагічний, помірно динамічний та високоемоційний, арт-мейнстримовий, типовий представник нової хвилі українського кіно.
№20 – британська романтична панк-фантастика “Як розмовляти з дівчатами на вечірках”
Фільм про незаплямовану, не зовсім земну, невагому любов між сором’язливим неформалом та загадковою дівчиною (Ель Фаннінг), яка за 48 годин чомусь має обірватись.
Це музичне панк-кіно, з легкою романтизацією цієї течії та її представників, з яскравими музичними перформансами та виконаннями. Це фільм-відрив, адже події часто всупереч логіці та зрозумілого порядку нестримно мчаться, як на американських гірках. Це фільм-протест проти встановлених норм, звичаїв та консервативних цінностей. Дуже стильна, британська геть у всьому, нонконформістська молодіжна фантастика, приправлена рядом цікавих, неповерхневих ідей про вічні космічні пошуки.
№19 – драматичний вестерн “Брати Сістерс”
Фільм про двох найманих вбивць (Хоакін Фенікс та Джон Сі Райлі), які мають знайти золотошукача-алхіміка і витрясти з нього секрет знаходження золота. Їм допомагає нишпорка (Джейк Джилленхол), що має втертись в довіру і підготувати жертву.
Кіно розпочинається як роуд-муві, з важкого та смертельно небезпечного шляху від точки А в невідомість. Наповнюючись типовим для вестерну історичним фоном, декораціями, дикими степами, авантюрою та помірною стріляниною, фільм розкривається як глибока драматична історія про людей. Зв’язок цих чотирьох дійових осіб, широке розкриття кожного, розвиток відносин і фантастична розв’язка – основні компоненти цього чудового фільму архаїчного у нас жанру.
№18 – психоделічно-наркоманський тріп “Екстаз”
Купка молодиків з гуртку дуже дивного сучасного танцю збирається в загородньому будинку, побухати і потанцювати під жорстку електронщину. Та от в сангрію хтось підмішав наркоту, і всіх почало нестримно та жахливо ковбасити.
Увесь фільм – це безупинні танці, надприродні вивертання, нестримні трясіння, неконтрольована агресія і усілякі інші не зовсім адекватні реакції усіх, хто скуштував коктейлю. Від усього, що відбувається на екрані одночасно нудить, крутить, вертить, хочеться зупинити перегляд і проклясти режисера. А з іншої це нестерпно прекрасно, естетично, затягує та не відпускає до самого кінця. Найбільш психоделічне кіно року.
№17 – Українська сатирична трагікомедія “Герой мого часу”
Чувак з провінції Жорік приїхав до столиці задля… та хто зна, чи то закріпитись, чи самореалізуватись, чи просто заробляти багато грошей.
Кіно про загальну та всеохоплюючу неоднозначність, власну невизначеність, не знаходження свого місця, ментальну невідповідність столичних й інших. Тут нема нічого нафантазованого чи вичавленого, і все приправлено міцною іронією та дуже якісним, не пошлим гумором. Не вигаданим гумором, а наче взятим із життя, від дрібних деталей в фільмі до діалогів його персонажів.
Це абсолютно живе, справжнє, щире, смішне і просто сильне кіно, такого роду і з такими посилами чи не єдине в Україні.
№16 – збірник вестерн-новел “Балада Бастера Скраггса”
Нова робота братів Коенів. Ми бачимо шість незалежних одна від одної новел, поєднані між собою територією, часом та духом вестерну, більше нічим. Якщо треба показати комедію чи абсурд, то тут його буде понад край; якщо драматизм, то його дна не видно; трагедія не трагедія, а якась вселенська безнадія; звичайні пошуки золота відбуваються на фоні неймовірно красивої природи та трагикомедійного поступового божевілля золотошукача; а подорож потойбічним дилижансом так захопить оригінальними діалогами, що по закінченню хотітиметься ще. Чисто коенівське кіно, насичене типовими для них фішками, прийомами та гостротами.
Черговий свіжий та нетиповий вестерн, збірник різних жанрів та стилів, знову Коени демонструють свій найвищий рівень як режисерів та сценаристів незалежного кіно для широких мас.
№15 – ісландсько-французько-українська драма “Гірська жінка: на війні”
Стрічка про 50-ти річну цілеспрямовану ідейну жінку, яка займається антиглобалістичними діями – підриває стовпи електромереж, що за довго вереницею наслідків має призвести до відхилення будівництва шкідливого для екології алюмінієвого заводу.
Типовий представник кінематографу цього регіону – величні пейзажі, меланхолійна атмосфера та висвітлення глобальних тем з якоюсь душевністю, відчутною глибиною, людяністю та небагатослівністю персонажів. Сильна драматургія, якісно розкриті та завершені конфлікти, живі не герої, актуальні посили, неймовірний музичний супровід. Таке воно – вражаюче, мотивуюче, світле кіно із холодної Ісландії.
№14 – містичний інтелектуальний хоррор “Суспірія”
Вільний ремейк одноіменного класичного фільму жахів 1977 року про берлінську таємничу школю танцю. Сюди потрапляє і закріплюється молода талановита дівчина (Дакота Джонсон), головує в цьому закладі загадкова директриса (Тільда Суїнтон), а в самій школі відбуваються дуже дивні речі.
Це шокуючий, детективний, естетський хоррор із сюрреалістичними вставками та відповідною атмосферою. Тут не дають прямі відповіді ні на що, певні події та сюжетні ходи можуть мати різні трактування, а щось взагалі не матиме єдиного пояснення. “Суспірія” – це лиш одна частина цілої міфології, і для розуміння стрічки ознайомлення з якою обов’язкове. Страшна, моторошна, містична, неймовірна головоломка з найвищим рівнем занурення в кіно.
№13 – антикінокомікс “Дедпул 2”
Балакучий найманець Дедпул – це антисупергерой, парадоксальний та алогічний, відчайдушний і нестримний, наділений почуттям безмежно чорного гумору, місцями значно нижче поясу.
Другий «Дедпул» у порівнянні з першим здався більш розвинутим, ширшим, з драматичним конфліктом, з убойними другорядними персонажами, з ще більшою кількістю нестримних жартів.
Це безумовно культовий персонаж для поп-культури, інший погляд на кіно за коміксами, приклад того, що можна збирати шалену касу навіть при рейтингу 18+, варто лиш вийти за встановлені рамки та обмеження. “Дедпул 2” є поки еталоном цих виходів.
№12 – чорно-комедійний детектив “Під Сільвер-Лейк”
30-ти річний нероба весь фільм шукає дівчину. Він відчайдушно вірить в існування поп-культурного заговору, що усі твори культури мають в собі шифри, і розгадавши їх він розкриє суть змови та знайде дівчину.
Кіно є нашаруванням, збірникам цитувань та мозаїчним набором відсилань до безлічі фільмів, жанрів та режисерів різних років та епох. Та ніякого плагіату – ці запозичення зробили фільм глибшим, насиченим та заплутанішим. Це і новий і Лінч, і сучасний нуар, і складний детектив, і дуже чорна комедія, і сатира на масову культуру, і данина кінокласикам. Ця стрічка є кіномоделлю для збірки справжнім кіноманам та любителям розумного арт-кіно. Кожен по своєму її збере та зрозуміє.
№11 – наукова фантастика “Анігіляція”
Можливо найкращий науково-фантастичний фільм цього року. Виникає якась незрозуміла “зона”, що постійно розростається. Жодна експедиція звідти не повернулась, і що там всередині насправді ніхто не знає. Для її дослідження відправляють групу з 5 жінок, серед яких і головна героїня (Наталі Портман).
Фільм – це суцільне нашарування смислів, ідей та питань, які дуже важко передати словами, швидше на рівні відчуттів. Стрічка розповідає не тільки про предметні, але й про метафізичні пошуки всім разом і кожного по окремості. Візуально неперевершене, з дійсно жахаючими та безмежно вражаючими моментами. Шанувальникам якісної та розумної фантастики, поціновувачам Лема, Стругацьких та Тарковського до перегляду обов’язкове.
№10 – історична сатирична чорна комедія “Фаворитка”
Англійська королева Анна (Олівія Колмен) тяжко хворіє і поступово втрачає контроль над керівництвом державою. Ці функції поступово переймає на себе її найближча подруга Сара (Рейчел Вайс). Та у не виразної і, на перший погляд, не амбітної дівчини Ебігейл (Емма Стоун) теж є свої плани щодо королівського трону.
Це костюмована, фарсова, історична, інтриганська кінорозповідь про боротьбу за владу в рамках цього дивного жіночого трикутнику. Режисер Йоргос Лантімос оголює безліч пороків, слабостей, звичок вищої аристократії Британії, з притаманним йому чорним, іронічним, безжальним гумором.
«Фаворитка» – високопрофесійне, специфічно веселе фестивальне кіно, після перегляду якого усмішка ще довго лишається на обличчі, а враження в душі.
№9 – політична сатира “Смерть Сталіна”
Диктатор нарешті вмирає, і його владне оточення, купка мерзотних та нікчемних покидьків, водночас починають боротися за владу та кожен проти кожного. Зрозуміло, що задля градусу та нагнітання антуражу все прикрасили, героїв оскотинячили, події гіпертрофували, та кого це хвилює, коли на виході маємо чи не еталонну сатиру на радянську владу. Тут загалом трагічні сторінки історії імперії зла показані з таким чорним саркастичним гумором, з таким завзяттям, що під час перегляду смієшся буквально щохвилини.
Видатне кіно, чи не краща політична сатира з часів “Хвост виляет собакой” (дибільне “Інтерв’ю” не пропонувати), і цим все сказано.
№8 – «Тебе ніколи тут не було»
Неонуарний детектив, атмосфера якого переповнена вселенським смутком та похмурою неминучістю. Дивний бойовик, де кожне протистояння показане під різним операторським та сюжетним кутом. Екзистенційна драма про аутичну дорослу людину (Хоакін Фенікс) з важким шлейфом, специфічним світосприйняттям і відсутністю радощів в його житті. Сучасний скорцезівський “Таксист”. Кримінальний трилер із найвищим градусом напруження чи не весь фільм та із несподіваними сюжетними поворотами. Це трохи й артхаус з довгими планами, перевагою споглядання над дією, категоричною відсутністю шаблонних прийомів та підходів.
Одне з найпотужніших, найсправжніших фільмів року про реальні речі та живих людей, які наче й є, але там, де їм би хотілось бути їх нема, та особливо й не було.
№7 – українська психологічна драма “5 терапія”
Увесь фільм – це зображення буремного етапу життя одеського наркозалежного Стаса Домбровського, якого зіграв реальний Стас Домбровський. Фільм це не вигадка, а художнє відображення відрізку життя Стаса – від потрапляння у в’язницю до цілковитого видужування, а також усього, що відбувається між цими крайніми точками падіння та підняття. Реалізм абсолютно у всьому – наркоманів грали наркомани, поліцейських поліцейські, в’язниця, дурка та 5 терапія в цих же приміщеннях і знімались.
Одна з найбільш потужніших, шокуючих, тримаючих та реалістичніших стрічок року взагалі, не тільки в Україні. На мою думку, “5 терапія” це одне з кращого, що траплялось в українському кіно взагалі.
№6 – ліричний музичний фільм “Літо”
Стрічка про Віктора Цоя та Майка Науменко початку 80-х, а саме в період створення першого альбому гурту “Кіно” під назвою “45”.
Нам на чорно-білій плівці із теплою ностальгією показують знайомство двох рокерів, розвиток їх дружніх відносин, процес народження пісень, входження “Кіно” в рок-клуб, перші виступи в концертних залах та на квартирах, розпиття портвейнів, перші записи пісень, тусовки неформалів, місце і значення західної культури для тої спільноти. А вінцем усього любовний трикутник, в якому між Цоєм та дружиною Науменка виникли взаємні почуття.
Дуже щире та світле, дуже музичне, не банальне, легке та романтичне кіно про радянську субкультуру 80-х, становлення «Кіно» та молодого Цоя, який так і лишився вічно молодим.
№5 – антивоєнний фільм “Донбас”
13 саркастичних, трагічних, вражаючих, гротескних, шокуючих, кумедних історій із окупованого Донбасу. Всі історії – це мало пов’язані між собою замальовки Сергія Лозниці із тих територій, художнє втілення реальних подій звідти.
“Донбас” – це антисепарське та антиросійське кіно, бо в фільмі із неприхованою відразою, іноді сатирою зображені місцеві військові та ті, що захопили владу, і чітко показано хто за цим всім стоїть. Це чистої води антивоєнне кіно, бо тут зображена не так війна, як її наслідки, такі як тотальна деградація суспільства під час війни.
Кіно реалістичне, кіно важке, кіно потрібне, кіно шокуюче, кіно широчезне та нажаль актуальне.
№4 – мексиканська драма “Рома”
В центрі сюжету мексиканська родина 70-х класу середній+, що складається із матері, батька, четверо дітей, бабусі та служниці. Саме мовчазна, працьовита та добра служниця Клео, представниця корінного місцевого населення, є головною героїнею стрічки.
Кіно авторське настільки, наскільки це можливо, адже Альфонсо Куарон (режисер “Гаррі Поттер та в’язень Азкабану” і “Гравітації”) тут виступив режисером, сценаристом, співпродюсером, оператором та монтажером. Також сама історія, кажуть, частково чи повністю автобіографічна, взята з дитинства Альфонсо.
Драматургія, конфлікти, міжособистісні відносини, операторська робота, постановка, декорації, історичні події та природні явища, інтер’єрні та екстер’єрні зйомки – усе виконано та показано на найвищому рівні. «Рома» є фактично бездоганним кінотворінням, рівня класиків не тільки сучасного, а й світового кінематографу усіх часів.
№3 – детективний містичний хоррор “Спадковість”
У головної героїні Енні помирає мати, 78-ми річна загадкова та відлюдькувата людина. Ця смерть запускає вир божевільних, містичних, незрозумілих подій, які охопили будинок та усю родину – саму Енн, її двох дітей 13-ти та 16-ти років, і чоловіка.
Складний, страшний, детективний сюжет, який можна трактувати по-різному, при чому два пояснення стрічки можуть бути протилежними одне одному. В основі стрічки лежить структурована та продумана міфологія, в якій хоч і відчуваються запозичення, та в цілому вона досить самобутня. Тут є нестандартні сюжетні ходи та твісти, які дійсно здатні шокувати. Кіно цільне як загалом, так і в найдрібніших деталях, які допомагають скласти пазл і прийти до розуміння кінцівки і усього фільму.
Це абсолютно культова річ, рівень кращих хоррорів за історію і можливо кращий представник жанру за останні років 5 як мінімум.
№2 – лялькова анімація “Острів собак”
Вражаючий, душевний анімаційний фільм від унікального Веса Андерсона, виконаний в стилі лялькової стоп-моушен анімації.
Напрочуд розумна; цікава аудиторії дуже різного віку; з насиченим та захоплюючим сюжетом; швидше доросла, ніж дитяча; з безліччю ідей та розкритих проблем (поводження з тваринами, екологія, авторитаризм, деградація суспільства тощо), гуманістична; місцями дуже кумедна; корисна і неймовірно добра стрічка. Особливо цінний мультфільм для собачників та просто не байдужим до тварин – важко згадати кінотворіння, яке показувало тварин з таких сторін і зачіпало такі важкі питання стосовно поводження з ними.
Мистецтво, яке варте максимального поширення та безумовного захоплення.
№1 – філософський трилер “Будинок, який побудував Джек”
Один із найбільш наповнених питаннями та смислами фільм цього року. Похмура кінофілософія, яку не кожен здатен охопити і витримати. Це той випадок, коли не треба зважати на поширене сприйняття фільму, а дивитись кіно, пропускати його через себе і складати власну думку. Нічого такого геть страшного та нелюдського в фільмі немає. Жорстокість та вбивства – це не свідома демонстрація крові та трешу, а лиш методи передачі на екран безлічі ідей геніального божевільного Ларса фон Трієра. Ну й візуально, як і у всьому іншому, кіно фантастичне.
Надпотужний, страшний, важкий та шедевральний кінотвір, мій номер 1 в 2018 році.
Дмитро Майстренко
