Рецензія на Загін самогубців: Місія навиліт
Nothing is perfect but your imperfections are quaint.
Jacob Anderson, Bloodsport
Продовження «Загону самогубців» 2016 я чекав з острахом. З одного боку, обіцяли наново зібрати команду лиходіїв для веселого блокбастера, з іншого – перша частина, створена Девідом Ейром, просто розпадалася на шматки індивідуальних перформансів Джареда Лето, Марґо Роббі та інших. Чого лише варті додаткові зйомки та перемонтаж фільму Ейра на вимогу студії.
Вселяло надію лише те, що на десятий фільм розширеного всесвіту DC Warner Bros. підписали Джеймса Ґанна і, як він сам зазначав, дали повний карт-бланш на сценарій та зйомки. Ґанн, автор трилогії «Вартові галактики», один з небагатьох сучасних майстрів, здатних принести щось нове в жанр супергеройських блокбастерів.
Взявшись за сценарій, він одразу сказав, що хоче максимально відповідати духу першоджерела – коміксу Джона Острандера. Тому підібрав другорядних маловідомих поганців для нового Загону самогубців. Тобто таких недогероїв, які навіть нормальними лиходіями не можуть бути. Тут вам і акула, що розмовляє, і Крапочка мен, котрий вивергає у ворогів дивне конфетті, і чувак, в якого відділяються кінцівки, і навіть ласка-переросток.
Звичайно, не обійшлося й без більш конвенційних персонажів на кшталт Бладспорта (Ідріс Ельба), в чиїх руках будь-що стає смертельною зброєю, а його костюм – це справжній швейцарський ніж, в якому не закінчуються вбивчі інструменти. Капітана Бумеранга (Джай Кортні) ви маєте пам’ятати з першої частини, гострішим за його бумеранги є лише його язик. Звичайно, повернули й Харлі Квін, яку Марґо Роббі готова грати до нескінченності, настільки їй подобається персонаж. А ще є новенький Миротворець (Джон Сіна), котрий отримає сольний проєкт наступного року.
Всю цю братію випускають з тюрми і відправляють у вигадану острівну країну Корто Мальтезе, де вони мають знищити невідому зброю космічного походження у колишній фортеці фашистів. Сюжет, прямо скажемо, з розряду посередніх супергеройських блокбастерів, але Джеймсу Ґанну така зав’язка була потрібна для стрічки в дусі комедійних воєнних бойовиків, як «Польовий госпіталь M*A*S*H» Роберта Альтмана, «Куди ділась сьома рота» Роберта Ламоро, або ж недавнього «П’ятеро однієї крові» Спайка Лі.
Отримавши повну свободу Ґанн не лише відкинув першу частину, назвавши своє кіно так само – «Загін самогубців» (в українському прокаті додалося «Місія навиліт»), але й підняв рівень гумору та кривавості до висоти здавалося б недосяжного «Дедпула». Звідси й рейтинг 18+ та сцени, які можуть не сподобатися надто чутливим глядачам.
На диво, режисеру навіть вдалося втримати в рамках шаленої комедії сюжетні гілки персонажів. Ось тільки-но відлунали постріли чергової перестрілки, як герої обговорюють дитячі травми. Не встигли вони поділитися болем між собою та з глядачами, як ми переносимося в бар, де персонажі веселяться й танцюють, немов вони не на смертельній місії.
І все це так добре складено докупи, круто знято на IMAX камери й чудово змонтовано, Ґанн навіть вдався до старих прийомів візуальних ефектів й опудал, де було можливо, бо втомився від повсюдної графіки у «Вартових галактики». Першокласний саундтрек теж на місці.
Фільм «Загін самогубців: Місія навиліт» вийшов відмінною чорною комедією, яка увібрала у себе найкраще з супергеройських бойовиків, військового кіно і кримінальних комедій, де всі герої недолюблюють одне одного.
Джеймс Ґанн зумів поєднати реально жорстокі жарти, сцени з ненормативною лексикою і кров’якою та екшн і супергеройське моралізаторство. Тут є купа відсилок до голлівудської класики, підколів коміксового кіно, милих епізодичних ролей, наприклад, Тайки Вайтіті (не чужого для кінокоміксів) та Джона Острандера (автора коміксу «Загін самогубців»).
Не забув Ґанн дорікнути американському мілітаристському підходу в насаджуванні демократичних ліберальних цінностей, під це виписана вся арка Миротворця. Є у фільмі й уклін модній нині емансипації. І якщо образ Аманди Воллер у виконанні Віоли Девіс досить звичний, темношкіра жінка із запальним характером керує операцією, то розвиток її персонажа й непокора підлеглих – це щось новеньке. Що вже казати про сцену, коли під час звичайної облоги героїв армією Корто Мальтезе, авангардом армії керує жінка-офіцер.
Чудово розвинута лінія Харлі Квін, яка знайшла собі нового bad guy, але вже подорослішала й усвідомила свою схильність до токсичних стосунків. За її участі є дві круті сцени. Перша, коли вони з новим коханцем розносять дорогий інтер’єр його вілли, але не в бійці, як заведено в екшн фільмах, а пристрасно кохаючись. Хоча тут, варто відмітити, можна було б показати більше, зважаючи на віковий рейтинг картини, але ми все ще маємо досить цнотливих супергероїв у кіно. Друга ж сцена – це власне соло-виступ Харлі проти ватаги супротивників, в якому вона буквально розквітає. Одним словом, кожен шукає свій шлях втечі від буденності, хтось марафони бігає, а хтось людей колошкає.
І все це так добре складено, ніщо не ріже око, тільки живіт під кінець болить від сміху. «Загін самогубців: Місія навиліт» – це не просто крутий атракціон після перерви на локдауни та карантини, це приклад того, яким шляхом може йти супергеройське кіно. Чого, наприклад, не вдалося недавній «Чорній вдові». Саме такого фільму я чекав з часів другого «Дедпула». І пропускати його не раджу, хіба що ви не любите кривавих сцен і боїтеся щурів. Хоча й цей страх можна перебороти, як довів герой Ідріса Ельби.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найкращі фантастичні фільми 21 століття
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
