Рецензія на фільм “Персонаж”
What a wicked game you play, to make me feel this way
What a wicked thing to do, to let me dream of you
Кріс Айзек, Wicked Game
На екрани, нарешті, виходить комедійний екшн «Персонаж» про NPC, який одного дня вирішує стати не антуражем, а дійовою особою відеогри. Я кажу нарешті не тому, що фільм довгоочікуваний, а тому, що прем’єра була запланована ще на липень 2020 року.
Позиція автора може не співпадати з баченням редакції
Дія стрічки відбувається у світі гри Free City – онлайн-пісочниці, де кожен гравець може гуляти мегаполісом і виконувати різні місії. Звичайно, найбільшою популярністю користуються всілякі пограбування банків, перестрілки або й просто знущання над неігровими персонажами (NPC).
Одним словом, автори вкотре показують нам, що відеоігри – це зло та жорстокість, а дітлахи та гіки плекають в них свою породжену комплексами агресію та безкарно творять безчинства у стилі «Судної ночі». А що ж іще в них могло вийти, якщо надихалися вони GTA online та Fortnite?
Головні герої фільму – пара нердів, немов поцуплених з серіалу про Силіконову долину, які бажали створити гру мрії та написали для неї штучний інтелект. Та в результаті їх стартап викуповує бездушна корпорація Soonami, хлопця беруть у штат, а дівчину, не згодну з філософією компанії, лишають за бортом.
І от вам перше кліше – світові гравці ІТ ринку дбають лише про цифри у щорічних звітах для інвесторів, і їх не цікавить ніщо, ані власний персонал, ані юзери. Керує такою корпорацією зла, звичайно, екстравагантний тип, що полюбляє смішне вбрання, медитацію та розмовляє немов погана гей-пародія.
Будьте обачні, бо кліше у «Персонажі» чатують на нас всюди. Наприклад, герої-нерди не лише не вміють виявляти своїх почуттів, а навіть не здатні зрозуміти, що закохані. Зате їх псевдо-хакерські штучки на місці. Достатньо просто швидко-швидко перебирати пальцями по клавіатурі, на екрані буде з’являтися купа віконець, і все само-собою налагоджуватиметься.
Але забудьмо про гіків на хвилинку й поговорімо краще про головного персонажа фільму «Персонаж» – це, власне, персонаж. Вибачте за тавтологію, але саме на це схожа стрічка Шона Леві, який відмітився прохідними комедіями «Ніч у музеї: Секрет гробниці» та «Стажери».
Взагалі класна ідея – зробити головним героєм NPC на ім’я Гай, що англійською звучить значно краще, бо це просто Хлопець (а його друг Buddy, тобто знову ж таки Друг). І от цей ноунейм, гвинтик системи, раб на галерах цифрового світу стає Спартаком ХХІ століття і кидає виклик своєму господарю, а радше самому Творцю. Тому, хто на власних серверах тримає весь світ Гая та його колег-ботів.
При цьому на подвиг повстання проти прописаної у коді поведінки персонажа спонукає любов до гравця, тобто ігрового амплуа реальної дівчини. От уже де постмодернізм виявляється у всій красі, так це в любові цифрового коду до реальної людини, коли важко сказати, хто з двох більш живий насправді.
Та всі ці прекрасні ідеї залишились синопсисом на папері. У фільмі ж вони стали другорядним пояснення тій нісенітниці, що відбувається на екрані. А несеться на глядачів те, що в дитинстві я уявляв найкращою грою у світі. Грою, де кожен може стати Джеймсом Бондом чи Суперменом, мати власний гараж з крутими тачками й пушками, робити все, що заманеться у пісочниці розміром з мегаполіс. І щоб графіка така, що від реальності не відрізнити.
У «Першому гравцю приготуватися» така ідея спрацювала і виглядала класним триб’ютом відеоіграм 90-х, а от в «Персонажі» на це зовсім нецікаво дивитися. Якщо ви семирічна дитина і любите в Minecraft більдувати замки, вам може й зайде цей кітч у стилі дитячого кіберпанку, де все блимає і світиться. Або, припустимо, ви вже доросла людина, котра вважає, що відеоігри – то для дітлахів, вам теж може сподобатися кліше про геймера-задрота, який у 22 роки свариться з мамою через «улюблену» шкарпетку.
Правда ж у тому, що автори «Персонажа» самі виявилися нубиськами, як прекрасно переклали noob (від newbie – «новачок», «салага») локалізатори. Тому фільм не може похвалитися оригінальним сюжетом, хоч має потенційно крутий сеттинг світу відеоігор. Діалоги тут схожі на банальний ромком, а кількість кліше просто зашкалює. І найголовніше – абсолютно нудний екшн. Навколо всі стріляють, гасають на машинах, підривають цілі будівлі, але бутафорність така, неначе ти граєш у війну в дитсадку.
А от з чим у стрічці склалося, так це з гумором. Хвала авторам, у них вистачило ідей для справді смішних жартів та камео. Дуже порадували Тайка Вайтіті в ролі керівника Soonami та Ченнінг Татум в якості одного з топових гравців.
При цьому Раян Рейнольдс, здається, застряг в одному амплуа, як колись Джонні «Капітан Сперроу» Депп. Важко відрізнити, хто з нами розмовляє за кадром і кривляється на екрані, персонаж Гай, Дедпул чи тілоохоронець Майкл Брайс.
Після поглинання Disney студії 20th Century Fox, яка розробляла «Персонаж», у фільм додали крутих відсилок до франшиз нової материнської компанії. Від однієї згадки «Месників» чи «Зоряних війн» глядачі приходять у захват. Не ясно лише, чому Дедпула не вставили?
Фільм «Персонаж» вийшов дійсно смішним бойовиком, в якому глибокі ідеї емансипації, сили кохання та саморозвитку закопані під шаром абсолютно другорядного екшну та аматорського бачення світу відеоігр. Причому як процесу їх розробки, так і різноманіття форматів та жанрів.
Використовуючи в кадрі відомих на заході летсплеєрів, творці фільму самі не змогли осягнути, про що вони розповідають. Це наче знімати картину про кіно і в якості орієнтира обрати BadComedian’а. Я ще б зрозумів, якби це була чергова екранізація 16-бітного їжака Соніка, але ж ви націлилися на GTA, яка сама феноменально поєднує досягнення кримінального кіно.
Від «Першому гравцю приготуватися» Стівена Спілберга «Персонаж» відрізняється настільки ж, наскільки PUBG від Battlefield. Недосвідчений гравець може не знати різниці, але вона є. І автор обох фільмів Зак Пенн не міг цього не бачити. Тим паче сценарій у 2016 році потрапив до голлівудського Black list – списку потенційно крутих ще не знятих історій.
Головний герой Гай показує, як для саморозвитку необхідно виходити з власної зони комфорту. Яким би приємним та передбачуваним не було твоє життя, для переходу на якісно новий рівень доведеться буквально страждати. Зате й бонуси там вищі. І саме цього занурення у тему не вистачило авторам фільму «Персонаж», щоб випустити кіно, яке не дратуватиме тих, про кого воно зняте – геймерів.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
