Назва цього заснованого на реальній історії серіалу від стрімінгової платформи Hulu буквально означає «відсів, вибування, усунення, виключення…». Це не просто іще один байопік про молодих та завзятих ідеологів покоління міленіалів, що грають у ігри великих дядьків за іншими правилами, ходять у «кроксах» та творять новітню історію не виходячи з дому. Це оповідь-застереження усім юнакам і молодицям, що захворіли так званим комплексом Цукерберга і думають, що змінити чи підкорити світ сьогодні простіше простого, наче клацнути «ентер» на клавіатурі, і все закрутиться саме по собі, з неба посипляться мільярди, і у друк вийде свіжий «Форбс» з тобою у чорній водолазці чи товстовці на стильній лаконічній обкладинці.
«Вибула» – реальна історія американської підприємниці Елізабет Голмс (Аманда Сайфред), яка, будучи вісімнадцятирічною, кинула навчання у престижному Стенфорді на факультеті біохімії і використала батьківські гроші, заощаджені на університет, як стартовий капітал для заснування медичної компанії під назвою «Теранос» (поєднання слів «терапія» і «діагностика»). Основною продукцією компанії мав стати новаторський і прогресивніший винахід у галузі аналізу крові – універсальний маленький портативний прилад, здатний швидко зробити будь-який аналіз (на ВІЛ, гепатит, сепсис тощо) лише з однієї крихітної краплинки крові. «Більше не потрібно терпіти численні голки і віддавати кров знову і знову для кожного окремого аналізу. І навіть не потрібно сидіти в лікарні, адже можна зробити аналіз просто удома. Миттєво. І без ризику помилки, адже лікарі помиляються, а наша машина ні», – наголошувала Голмс. Юна мила блондинка запевняла, що відтепер завдяки її революційній ідеї людям «не доведеться втрачати близьких і коханих раніше відведеного строку», бо ж вчасний і правильний діагноз рятує життя.
Та за майже п’ятнадцять років, що проіснувала компанія, красива ідея так і не стала робочою. «Теранос» заручилася чималими інвестиціями відомих бізнесменів і політиків. Вона оцінювалася у мільярди доларів. Прилади навіть потрапили у мережу супермаркетів, де повідкривалися так звані «медичні куточки», де можна було присісти на кілька хвилин, надати трошечки крові (хоча рекламний слоган про «одну краплю крові» згодом було змінено на «кілька крапель крові», а потім на «невелику кількість крові») і зараз же дізнатися про стан свого здоров’я. «Теранос» без усякого сорому відправляла результати тестування реальним пацієнтам, знаючи, що… прилад не працює… Та цілих п’ятнадцять років усіх переконували гарячі спічі і величезні блакитні очі Елізабет Голмс, яку називали «Стівом Джобсом у спідниці» і новим найбільшим здобутком Кремнієвої долини (в Аманди Сайфред величезні зелені очі, та магію переконання вона відіграла блискуче). Поки врешті-решт ця гарненька мильна бульбашка не луснула.
Майже одночасно на американському телебаченні вийшли біографічні міні-серіали «Винаходячи Анну», «Схвильовані: Битва за Uber», «МиПрогоріли» і «Вибула». Всі ці шоу присвячені гучним американським стартапам і нетривіальним (зі знаком плюс чи мінус) особистостям, що намагалися вчинити або таки вчинили революцію у тій чи іншій сфері; людям зі згаданим «комплексом Цукерберга» чи то «комплексом молодого мільярдера». В когось спрацювало (як у засновника таксомоторної мережі Uber). Хтось прогорів (як засновник коворкінгової мережі WeWork). Хтось просто виявився шахраєм чи шахрайкою (як Анна Сорокіна, що доволі довго і доволі успішно видавала себе за вигадану багату німкеню Анну Делві, спадкоємицю вагомого трастового рахунку, і заручилася чималими інвестиціями для відкриття напрочуд сумнівного проекту – фонду власного імені).
Смотрите легально на MEGOGO
Серед цих історій «Вибула», мабуть, найцікавіша, найсуперечливіша і… найбільш повчальна. Якщо «Битва за Uber» нехай і з брудними плямами, та все ж історія грандіозного американського успіху (що дуже нагадує «Соціальну мережу»), «МиПрогоріли» – сатирична історія колосальної невдачі через елементарне невміння вести бізнес-справу, а «Винаходячи Анну» – доволі однозначна історія прямолінійної аферистки (що якоїсь миті перетворила обман на самообман і ніби сама повірила у свою ж феєричну брехливу ілюзію), то «Вибула» поєднує усі ці історії разом і видає напрочуд дивний феномен людини, що дійсно мала ідею, дійсно була на вірогідному шляху до успіху і нібито не мала первинного наміру когось дурити, але… з самого початку забігла вперед (наче Попелюшка, що наперед розповіла усім знайомим і неприятелям, що неодмінно вийде заміж за принца, задовго до того, як принц побачив її на балу, і вже не змогла відступити від цього замислу за будь-яку ціну, навіть якщо принца довелося б вигадати) і, не маючи цегли, почала будувати замок з піску.
Героїня Аманди Сайфред постає дійсно розумною, тямущою, перспективною. Вона ж по-справжньому вступає до Стенфорда, по-справжньому подає надії. Та передчасно кидає навчання і не здобуває потрібних знань. Бо йде по ефемерному шаблону так званої «новітньої американської мрії», коли не треба гарувати днями й ночами і досягати чогось кров’ю і потом, коли достатньо щось бовкнути, десь клацнути, щось десь випадково вшкварити…, і вистрілить нова надідея, рване нова бомба, і світ вклониться і назве тебе генієм чи навіть месією. Цей шаблон аж надто привабливий і нещадно оманливий. І здається, що вельми легко у нього вписатися. І мотивуючі фільми та мотивуючі картинки в інтернеті так само обіцяють дивовижну легкість.
Тож юна Елізабет фанатично вдивляється у постер зі Стівом Джобсом, що висить на стіні кімнати в гуртожитку, наче в ікону із Господом. Не зустрічається з хлопцями, бо ті відволікають. У Пекіні за студентським обміном дійсно вчить китайську, тоді як усі інші гульбанять і відриваються. У Стенфорді просиджує в хімічній лабораторії замість вечірок. Нібито все робить правильно, створює тверде підґрунтя для майбутніх звершень. Та дуже поспішає крокувати по стопах «юного багатія», ніби в гонитві за журнальними заголовками «наймолодший мультимільйонер» чи «наймолодший мільярдер». Женеться не за тим, аби справді стати кимось значущим, а за тим, аби стати досить переконливою реплікою, один в один скроєною за значущою моделлю, за значущим лекалом. «Я не відволікаюсь на вибір одягу. Адже Цукерберг знімався для обкладинки «Тайм» просто у шльопках», – каже Елізабет. А згодом вдягає і «ніколи не знімає» чорну «джобсівську» водолазку. І за хіпстерсько-міленіальною модою сьорбає повсякчас корисний зелений сік у великій склянці з неодмінно тонкого пластику. Бо це вписується у образ, у імідж, в шаблон.
І звісно ж, по накатаній наступає та мить, коли неопосередкована суть усього величного замислу, сам прилад, утрачає усяку цінність, нівелюється зміст, і залишається лише форма, зовнішня атрибутика ретельно створеної подоби. У той час як прилад зовсім не функціонує, Елізабет із завзяттям вигадує для компанії нове лого і замовляє прототипи іграшкових напальчників для дітей, у яких будуть брати із пальця кров у славнозвісних супермаркетових лікувальних куточках. Вона сама як дитина: створює багатомільярдну корпорацію на засаді цитати магістра Йоди із «Зоряних війн»: «Або роби, або не роби. Не пробуй». І знов-таки як дитина (а вона взагалі-то й була дитиною, коли все почала), у котрої щось іде не за планом, обертається на верескливого монстра.
Аманда Сайфред виконала найкращу на сьогоднішній день роль своєї кар’єри. Акторка, яка зазвичай грала хороших дівчат або красивих ляльок, нарешті зобразила справжню людину у всіх її недоліках і потворності. Вона настільки перевтілилася, що навіть нібито змінилася ззовні, перестала бути милою і вродливою, стала неприємною і в деякі миттєвості навіть осоружною… Та хоча Елізабет Голмс на екрані часом виглядає страшною, цинічною, злою, жахливою і небезпечною, як справжні «сильні світу цього»…, у голові глядача все ж залишається образ дуже розгубленої людини, катастрофічно розгубленої людини.
Тож повертаючись до того, що цей серіал – історія-застереження. З одного боку на героїню давить шаблон успішного молодика епохи революційно налаштованих міленіалів, що перевертають та переінакшують світ, не напружуючись (як то пітніли й мозолили руки їх батьки і діди) і не досягши тридцятиріччя. З іншого давить шаблон феміністки, успішної емансипе, що увірвалася на чоловічу територію і змінила правила гри. Епоха, тенденції й тренди нав’язують нам оманливе розуміння «правильно» складеного життя, у якому «усе вдалося». Покоління Твіттера і Фейсбука забуває, що справжнім генієм є Ейнштейн і вважає генієм Джобса. Бо геній останнього зрозуміліший і простіший, і його сорочка (чи то водолазка) ближче до тіла. І ніби кожен кожної миті може клац… і стати наступним Цукербергом. «Вибула» застерігає від цієї ілюзії. І робить це доволі жорстко, аби урок не пройшов повз, не виявився марним.
Анастасія Лях
Вибула (The Dropout)
2022 рік, США
Продюсери: Аманда Сайфред, Елізабет Мерівезер, Ліз Хелденс, Ліз Ханна, Кетрін Поуп, Майкл Шоуолтер, Джордана Моллік
Режисери: Майкл Шоуолтер, Франческа Грегоріні, Еріка Вотсон
Сценарій: Елізабет Мерівезер, Вей-Нін Юй
У ролях: Аманда Сайфред, Невін Ендрюс, Лорі Меткалф, Ділан Міннетт, Енн Арчер, Вільям Мейсі, Стівен Фрай, Майкл Айронсайд, Сем Вотерстон, Кертвуд Сміт, Кевін Зусман
Оператори: Мішель Лоулер, Джонатан Фурманські, Блейк МакКлюр
Композитор: Енн Нікітін
