kinowar.com

Історія американського Уробороса. Рецензія на фільм «Одна битва за іншою»

 24.09.2025  Рецензія

Seasons change and our love went cold
Feed the flame ’cause we can’t let go
Run away, but we’re running in circles.

Post Malone, «Circles»

«Одна битва за іншою» (One Battle After Another) – фільм, який повертає Пола Томаса Андерсона у велику політичну гру. Від «Магнолії» з її мозаїкою переплетених доль, через «Нафту» – хроніку зародження американського капіталізму, до «Примарної нитки», яка здавалася камерним дослідженням владних ігор у світі моди, та мелодраматичної «Локричної піци» з її естетикою 70-х, ім’я Пола Томаса Андерсона все більше асоціювалося з ретельними дослідженнями минулого.

Режисер, який один з небагатьох у Голлівуді заслужив право бути пізнаваним просто за абревіатурою – ПТА, щоразу повертався у ретроспективу, занурюючись у вже пройдені десятиліття. «Одна битва за іншою» підриває цей анахронізм: тепер це не про минуле, а про теперішнє, ба навіть про майбутнє, де політична параноя і соціальна деградація злилися в єдиний нескінченний цикл.

Одна битва за іншою (One Battle After Another)

У ПТА немов увірвався терпець. Він дивиться на те, як Америка «стає великою знову» під гаслами різних таборів, і створює їдку сатиру в жанрі параноїдальної психоделічної кримінальної комедії вартістю у рекордні для автора 150 мільйонів доларів. Стрічка відкривається сценою сьогодення, в якому відбувається звільнення сотень мігрантів з ізоляційного центру в Каліфорнії групою повстанців French 75. У фокусі уваги – несамовито енергійна Перфідія Беверлі Гіллз (Теяна Тейлор) і новачок Боб Фергюсон (Леонардо Ді Капріо), їхній зв’язок переплітає політичний тероризм і хтиву романтику, що нагадує несамовиту тягу до самознищення дивно поєднану зі спокоєм хіппі-лайфстайлу.

Та ПТА не схиляється перед протестом. Він малює його як безкінечний і безглуздий акт, що пожирає сам себе. Через 16 років після початку подій ми бачимо тих самих героїв – постарілих, трохи розчарованих, змушених жити із тягарем юнацького бунту, який нічого не змінив. Герой Ді Капріо, що був відомим у «клубі терористів» під прізвиськом Гетто Пет, втілює параною й відчай, намагається жити нове життя з донькою-підлітком, але бунтівне минуле наздоганяє його і у новій реальності. Тож герой ПТА у домашньому халаті і з застиглим виразом офігівання на накуреному обличчі знову кричатиме: «Viva la revolución!», «Фашисти!» і «Кляті ліберальні покидьки!» у порожнечу, яка відзиватиметься лише ехо.

Одна битва за іншою фільм Пола Томаса Андерсона з Леонардо Ді Капріо 2025

З іншого боку, ПТА висміює й традиціоналістів. Шон Пенн чудово виконав роль полковника Стівена Джея Локджо – карикатурного білого супрематиста, що марить потрапити в «Клуб Різдвяних Авантюристів» – спільноту еліти расистів, що бачать себе сучасними масонами, не менше. Образ Пенна – це втілення влади, яка паразитує на страху і збочених ідеях. Це клуб людей поза законом, аналогічний революціонерам, тільки ще жалюгідніший і більш небезпечний, адже їхня влада підкріплюється монополією на насилля і грошима.

«Одна битва за іншою» (One Battle After Another)

Хронометраж «Однієї битви за іншою» у 2 години 40 хвилин здається задовгим, але цей виклик глядачеві навмисний. ПТА змушує нас пережити виснаження фізичне і моральне, аби відчути безглуздість нескінченного кола насилля й політичної істерії, що охопили США. У цьому відчувається відлуння його «Магнолії», але тут ансамблевість поступається гротеску, а трагізм – фарсу. Це кіно, яке не дає катарсису, але залишає важке відчуття пастки, у якій сучасна Америка крутиться без жодного виходу, як міфічний Уроборос, що пожирає свій хвіст.

«Одна битва за іншою» (One Battle After Another)

«Одна битва за іншою» вийшов фільмом, який може розважити своєю дикою енергією, яскравими акторськими роботами, їдким фарсом та нетривіальним відеорядом, створеним ПТА разом з Майклом Бауманом, з яким вони працювали над «Лакричною піцою». Це політична сатира, що б’є по всіх таборах одразу, показуючи абсурдність боротьби «лібералів» і «традиціоналістів» у країні, яка воює сама з собою. Стрічка утворює мимовільний дует з нещодавнім «Еддінгтоном» Арі Астера, пронизаним істерією пандемії, адже обидва фільми виступають дзеркалом сучасності, де навіть молоде покоління віддає сили не творенню, а руйнації. І саме в цій невтішності полягає сила цього кіна.

Дмитро Сидоренко

«Одна битва за іншою» (One Battle After Another)

Читайте також:

Найкращі фільми 2024 року

Підтримайте Україну:

Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:

Коментарі