Колективне безумство тліючої демократії. Рецензія на фільм «Еддінгтон»

11.08.2025 Рецензія

Come gather ’round people
Wherever you roam
And admit that the waters
Around you have grown.

Bob Dylan, «The Times They Are A-Changing»

Арі Астер і раніше полюбляв досліджувати божевілля – інтимне, параноїдальне, таке, що ховається у власній квартирі, як в «Усі страхи Бо». Але тепер він робить крок назовні – у «Еддінгтоні» (Eddington) об’єктом його дослідження стає соціальна деградація, ерозія демократії, розпад правил цивілізованого співіснування – і все це виливається в колективне безумство в обрамленні неовестерну, де замість револьверів у героїв смартфони, а замість пилу з-під копит – потоки інформаційного сміття з соціальних мереж.

Події розгортаються у розпал пандемії COVID у 2020 році в крихітному містечку Еддінгтон, штат Нью-Мексико. Місцевий шериф (Хоакін Фенікс) та мер (Педро Паскаль) опиняються по різні боки політичної барикади. Їхнє протистояння, підживлене образами, фобіями й маніакальною впевненістю у власній правоті, перетворюється на вибухонебезпечну дуель, за якою спостерігають усі мешканці міста.

Астер вибудовує своїх персонажів як політичні ідеї, що зійшли з трибун і тепер блукають вулицями, вступаючи у конфлікти не в абстрактних дискусіях, а в буквальних, іноді смертельних сутичках. Мер підтримує федеральну ідею локдауну і розробляє проєкт будівництва поряд з містечком величезного дата-центру. Шериф, навпаки, проти масок і обмежень, а його теща промиває йому та його дружині (Емма Стоун) мізки ідеями про штучність коронавірусу, шкідливе 5G випромінювання та інші теорії змов. Окремо слід відзначити камео Остіна Батлера у ролі такого-собі проповідника-культиста. В цій ролі він настільки нагадує Джонні Деппа, що в інтернеті поширилися відповідні меми.

Еддінгтон Eddington 2025

Фільм «Еддінгтон» насичений відсилками до всім нам знайомих історій: пандемія та локдаун, антиваксерський рух, Black Lives Matter, MAGA – і, звісно, одержимість соцмережами, де кожна бульбашка впевнена у власній правоті, аж поки не стикається з іншою. Усе це Астер виливає на екран з властивим йому абсурдом і довгими розмовами персонажів, які часто діалог підміняють монологом.

Стрічка Астера повільна, довго розганяється і закручує напругу, немов стискає пружину, кадри, здається, зависають на секунду довше, ніж зручно глядачеві, рятують лиш раптові спалахи чорного гумору і насильства у другій половині фільму. Кульмінацією стає 10-хвилинна екшн-сцена, знята одним кадром, де абсурд і трагедія зливаються в єдину картину. Примітно, що автор навіть не намагається давати пояснень з ким, або чим воює головний герой. Це радше загальний привид білих супрематистів, або ж глобальної закуліси, яка зводить з розуму рядових громадян.

Еддінгтон Eddington 2025

Та попри майстерність автора, «Еддінгтон» відчувається застарілим. Воно й не дивно, адже сценарій він розробляв ще до своєї дебютної стрічки «Спадковість». Навіть оновлений після пандемії, він ніби застряг у політичних декораціях часів першої каденції Трампа, оминаючи теми, які нині формують глобальний порядок денний – від війни в Україні до нової геополітичної турбулентності. Перша година, перевантажена повільними сценами, може відлякати нетерплячих глядачів, і лише у другій половині Астер повною мірою розкручує сюжет, вмикає сатиру, гумор і стрілянину. Вкоротивши монтаж на пів години, режисер отримав би ідеально збалансовану двогодинну притчу про кризу демократії. Проте він обрав інший шлях.

«Еддінгтон» (Eddington) 2025

Та навіть із цими огріхами «Еддінгтон» – ще одна яскрава робота Астера у притаманному йому стилі абсурдного фільму-попередження, який не демонізує своїх героїв, що представляють архетипи сучасного американського суспільства, а радше жаліє їх. Це Сполучені Штати, що тліють, і ми – глядачі – сидимо в залі, намагаючись зрозуміти, чи це догорає демократія, чи розгорається революція.

Дмитро Сидоренко

Еддінгтон Eddington 2025