Кожен раз, коли технології роблять значний крок вперед, студія Disney дістає з пильного кладовища франшизу “Трон”. Два попередніх фільма, оригінал 1982 року та “Трон: Спадок” 2010 року, не користувались популярністю ані у критиків, ані у глядачів. Але обидва з часом набрали віддану фанбазу і стали культовими. Можна зрозуміти чому, адже ці фільми дійсно створювали майбутнє власними руками. Перша картина поєднувала комп’ютерну анімацію та живі зйомки і створила дивний, ні на що не схожий, візуальний стиль. В другій використовувалась передова на той час технологія омолодження обличчя завдяки комп’ютерній обробці, а неонова мінімалістична естетика стала цікавим розвитком ідей оригінала. Втім, поза спільнотою фанатів, більшість глядачів взагалі не розуміє, що в цих фільмах відбувається. Перший “Трон” зараз сприймається як аудіовізуальний експеримент свого часу. А “Трон: Спадок” як вражаючий двогодинний кліп Daft Punk.
І в чому “Трон: Арес” однозначно наслідує своїх попередників, так це в наративній невиразності. Історія зосереджується на протистоянні двох корпорацій. Першою керує Джуліан Діллінджер (Еван Пітерс), під протекторатом своєї матері Елізабет (Джилліан Андерсон). Він розуміє, що за технологіями на основі штучного інтелекту майбутнє, тому бажає контролювати процес їх розвитку, ставши світовим монополістом в цій сфері. Досягнути поставленої мети він планує завдяки 3D принтеру, який друкує програми з цифрового світу в нашому світі. Звісно ж він бажає використати цей чудо-винахід, щоб друкувати зброю і армію суперсолдат. У той час як Єва Кім (Ґрета Лі), керівниця іншої компанії, яка створила надпопулярну онлайн гру, хоче друкувати апельсинові дерева.
В маркетинговій кампанії робився акцент на антагоністі з цифрового світу, того самого Ареса, чиє ім’я винесене у назву, роль якого виконує Джаред Лето. Проте у фільмі не довго заграють зі страхом по відношенню до ШІ і його впливу на майбутнє людства. Хто тут хороший, а хто поганий, зрозуміло одразу, оскільки кіно не соромиться в лоб декларувати свій меседж – технології самі по собі не страшні, головне це те, в чиїх руках вони знаходиться, і для чого використовуються. Потрібно використовувати для всього хорошого, а для поганого не використовувати, і буде всім щастя. Також не забувайте, що кожен сам коваль своєї долі, і Арес (ну, знаєте, бог війни у грецькій міфології) здатен на почуття, а Єва (зрозуміли, типу як у Біблії) може створити свій райський сад. Смішно від того, як прямолінійно “Трон: Арес” розкриває свої теми. Втім наївно було б розраховувати на оригінальні думки про ШІ від діснеївського фільму на чолі з режисером Хоакімом Роннінґом, відомим лише другою частиною “Малефісенти” та п’ятим фільмом “Пірати Карибського моря”. Сам по собі наївний гуманістичний посил має право на життя, тим паче в рамках франшизи, яка завжди ратувала за технічний розвиток. Втім подивимось, на яку з двох зображених у стрічці корпорацій будуть схожі самі Дісней через кілька десятиліть.
Драматургія і персонажі ніколи не були сильною стороною франшизи, а “Трон: Арес” шанує цю традицію. Найвиразніші герої картини – Арес у виконанні Джареда Лето та Джоді Тернер-Сміт у ролі Афіни, які дійсно виглядають наче статуї богів більшу частину хронометражу. Коли вони на екрані, складається враження, ніби режисер розуміє, що естетика і ефектність є сутністю “Трона”. А потім ми повертаємося до інших прісних героїв, на кшталт владного амбітного мільярдера, забавного незграбного сайдкика тощо. Не можна з усіх сил намагатись бути актуальним сьогоденню, при цьому використовувати прострочені типажі, які б чудові актори їх не грали.
Візуально новий “Трон” також йде по перевіреному шляху, беручи за основу стиль “Трону: Спадок”, не забуваючи про референси у бік першої картини. Кіно пропонує неймовірне візуальне видовище, і смакує всі свої яскраві сцени по повній. Напружений синтезаторний саундтрек від гурту Nine Inch Nails виконує більшість роботи по створенню настрою картини. На технофентезійний кіберпанковий всесвіт просто приємно дивитись. Тим паче він виділяється на фоні більшості блокбастерів, що виглядають однаково. Те, з якою повагою “Арес” ставиться до попередніх картин, не перетворюючи все на фансервісний атракціон, заслуговує на повагу.
Втім, в цьому і полягає головна проблема стрічки. Вона занадто обережно йде по прокладеним раніше шляхам. Ідейні меседжі з фантастики середини 20 століття, типові для сучасних блокбастерів прісні типажі персонажів, візуальна ідентичність з міксу двох попередніх “Тронів”. У той час як стрічки 1982 та 2010 року були більш зухвалі, у їх творців було цікаве бачення. Втілення їх ідей було дещо незграбним, але унікальним. А “Трон: Арес” намагається всім догодити, але вкрай сумнівно, що він заслужить любов масового глядача, чи стане з часом культовим. Але це той випадок, коли хочеться скоріше закликати дати шанс спірному фільму, аніж зловтішатись з його провалу. Неординарні блокбастери виходять рідко, їх у Червону книгу треба вносити, а не знищувати.
Артем Поблажкін
Читайте також:
Найкращі фантастичні фільми 21 століття
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati/dopomogti-viddilennyu
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
