Увечері 29 травня 1985 року фінал Кубка європейських чемпіонів між «Ліверпулем» і «Ювентусом» мав стати головною спортивною подією року. Натомість стадіон Ейзель у Брюсселі перетворився на місце трагедії, де внаслідок сутичок, тисняви й обвалу стіни загинули 39 людей. Теодора Ана Міхай у «Ейзелі 85» (Heysel 85) не намагається відтворити катастрофу як атракціон і не експлуатує у своєму фільмі масові жертви й сцени побоїща. Її більше цікавить міркування про те, що могло відбуватися за дверима службових приміщень під трибунами й у VIP-ложі, де наділені владою люди мали вирішувати, що робити далі, а потім так само швидко визначати, хто саме нестиме відповідальність за трагедію.
Світова прем’єра стрічки відбулася на Берлінале, а до Міжнародної конкурсної програми XVII Одеського міжнародного кінофестивалю вона приїхала вже як робота режисерки з доволі чітким авторським почерком. Бельгійсько-румунська режисерка Міхай починала з документального «Чекаючи на серпень», потім зняла «La Civil», спродюсовану братами Дарденнами та Крістіаном Мунджіу, а згодом «Трафік». У всіх цих роботах вона досліджувала людей, затиснутих усередині системи, у якій моральний вибір завжди наштовхується на політичні, професійні чи бюрократичні обмеження. «Ейзель 85» продовжує цю лінію майже буквально.
Однією з головних героїнь стає Марі у виконанні Вайолет Бракман – донька мера Брюсселя і його ж прессекретарка. Вона також виконує роль неофіційної перекладачки між бельгійцями, італійцями та англійцями, що дає їй змогу долучатися до ухвалення доленосних рішень. Ще один ключовий герой – журналіст Лука (Маттео Сімоні), чиї рідні опинилися в секторі, де стався обвал. Обоє героїв перебувають у самісінькому центрі подій, але дивляться на трагедію з різних боків. Вона належить до адміністративної машини, яка намагається втримати ситуацію під контролем, він має професійний обов’язок фіксувати те, що відбувається, навіть коли факти починають суперечити офіційним поясненням. Їхня присутність дозволяє фільму постійно переходити від людського виміру до політичного й назад.
«Ейзель 85» не лише захоплює глядача наростанням напруги, а й вирізняється візуально. Оператор Маріус Пандуру, який раніше знімав для Раду Жуде, Крістіана Мунджіу й Корнеліу Порумбою, разом із Міхай створює зображення, у якому постановочні сцени майже безшовно змішуються з архівними кадрами. Фільм маскується під матеріал середини 1980-х, відтворює зернистість старої телевізійної картинки, різкі рухи камери, хаотичний ритм репортажу й поступово стирає межу між реконструкцією та документом. Такий підхід ще більше посилює ефект присутності.
Водночас автори напрочуд стримано зображують саму катастрофу. Вони не експлуатують смерть і не перетворюють натовп на безіменну масу для ефектних сцен паніки. Обвал трибуни, поранені люди, кров і хаос присутні, але камера не затримується на них довше, ніж потрібно. Значно страшнішими виявляються кімнати, де посадовці з’ясовують, хто мав відповідати за безпеку, хто не попередив і хто тепер повинен ухвалити рішення, яке ніхто не хоче називати своїм.
«Ми політики, мораль для нас розкіш», – говорить один із персонажів, і ця фраза могла б звучати як цинічний жарт, якби вся подальша поведінка посадових осіб не підтверджувала її буквально. Трагедія стається не через одного лиходія чи одне фатальне рішення. Вона стає результатом довгого ланцюга компромісів, недоглядів, перекладання відповідальності й упевненості, що все якось та й буде.
Особливо добре це видно у сценах, де після загибелі десятків людей чиновники сперечаються, чи потрібно розпочинати матч. На перший погляд рішення все-таки провести гру здається проявом неймовірного цинізму. Люди щойно загинули на трибунах, а футболісти все одно виходять на поле. Та Міхай разом зі співавторами сценарію Лоде Десметом та Ізабель Даррас не дозволяє ситуації перетворитися на просте моральне рівняння. На стадіоні залишаються шістдесят тисяч людей, і скасування матчу може спричинити нову хвилю паніки, сутичок і призвести до ще більшої кількості жертв. Рішення, яке виглядає аморальним ззовні, усередині кризової кімнати має цілком раціональне обґрунтування.
Саме тому «Ейзель 85» цікавіший за звичайну історію про поганих політиків. Фільм визнає, що влада справді часом має обирати між двома поганими рішеннями. Проблема виникає тоді, коли складність вибору стає універсальним виправданням бездіяльності. Посадовці можуть годинами обговорювати ризики, компетенції та процедури, поки реальні люди помирають за кілька десятків метрів від них. У такому контексті бюрократична обережність перетворюється на надто зручний спосіб нічого не вирішувати.
Ще гірше все виглядає після трагедії, коли потреба знайти рішення поступається потребі знайти винного. Фільм показує політичну систему як механізм самозбереження, де катастрофа миттєво стає предметом боротьби за інтерпретацію. Хто знав? Хто мав діяти? Хто не передав інформацію? Хто продавав і купував фальшиві квитки? Відповіді потрібні не для того, щоб зрозуміти причини трагедії, а щоб відсунути власне ім’я якомога далі від неї.
Тут стрічка Міхай особливо цікава. Вона не зводить політику до набору корумпованих негідників, які свідомо ведуть людей до смерті. Значно страшніше, що більшість персонажів поводяться цілком раціонально у межах власної посади. Але саме з великої кількості таких маленьких раціональностей і складається система, яка зрештою призводить до катастрофи, за яку ніхто не почувається цілком відповідальним.
У цьому сенсі «Ейзель 85» виходить далеко за межі реконструкції конкретної футбольної трагедії. Це фільм про систему влади, у якій кожен знає лише свою частину проблеми й використовує процедури, щоб уникнути відповідальності. Картина подекуди занадто наполегливо підкреслює цю думку, а окремі діалоги майже формулюють висновки за глядача. Та загальна стриманість режисури врівноважує цю прямолінійність.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найкращі кримінальні драми за реальними подіями
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
