На вершині невдоволення. Рецензія на фільм «Месьє Азнавур»

06.12.2024 Рецензія

Глянь, ким ми були і ким ми стали.

Міша Азнавурян

У Києві стартував 19-й фестиваль «Вечори французького кіно», фільмом-відкриттям якого став байопік «Месьє Азнавур» (Monsieur Aznavour) про неординарного вірменина, що примудрився стати голосом Франції. Стрічка присвячена сторіччю з дня народження співака, актора, автора та виконавця пісень Шарля Азнавура. В український прокат вона вийде 12 грудня.

Шахнур Варенаг Азнавурян народився у Парижі в родині вірменських емігрантів у 1924 році. Як і більшість втікачів від Геноциду вірмен 1915 року, Азнавуряни збиралися емігрувати у США, проте ніяк не могли отримати візу й застрягли у Франції. Сім’я його була незаможною, тато – колишній актор Міша Азнавурян – володів ресторанчиком у Парижі і сам виконував там пісні. Тож малий Шахнур з дитинства всотував атмосферу щасливого кабацького балагану, де всі курять, п’ють, співають і танцюють. Коли батьки віддали сина до дитячої театральної школи, а згодом – у Центральну театральну школу в Парижі, малий проявив непогані акторські здібності і, що важливо, не боявся публіки.

З часом сімейний ресторанчик остаточно прогорів. Але Шахнуру поталанило затоваришувати з піаністом П’єром Рошем, з яким у дуеті вони почали виконувати пісенні номери у маленьких кабаре. Спершу це були кавери чужих пісень, та дуже скоро Шахнур, який слідом за батьком спростив своє прізвище та змінив ім’я на Шарль, почав складати власні пісні. І вже не зупинявся до самої смерті. Його тоненькі фірмові блокноти з яскраво червоною палітуркою, в які він занотовував свої куплети, з часом займали цілу шафу, настільки плодовитим був артист. Шарль Азнавур написав за свою кар’єру близько 1300 пісень, та шлях на вершину слави не був прямим.

Переживши війну та німецьку окупацію завдяки підробіткам з Рошем у кабаре по всій Франції, Азнавур зустрів свою майбутню подругу і покровительку Едіт Піаф. Богемна співачка взяла шефство над талановитим, завзятим артистом та навчила його, як стати суперзіркою. Азнавур завше тягнувся до величі і мріяв про велику сцену, повні зали, міжнародний успіх. Тільки слава слугувала для нього мірилом успіху у житті. Піаф лише підкріплювала цю жагу власним прикладом, адже її боготворили у Франції і за кордоном, а Азнавур мав успіх хіба у Парижі.

Monsieur Aznavour Месьє Азнавур

Ключовими уроками від Едіт були: якщо хочеш стати відомим – співай соло, якщо співаєш про кохання – маєш бути красивим, якщо справді бажаєш стати зіркою – треба бути одинаком, адже «сімейні в цій професії не виживають». Тож майбутній відомий шансоньє відтяв собі шмат великого вірменського носа у пластичного хірурга, оплаченого Піаф, позбувся свого друга і партнера П’єра Роша і розвівся з дружиною, залишивши їй доньку. А з часом покинув і саму Едіт, бо не волів до скону бути її шофером та автором пісень для інших, хотів побудувати власну кар’єру. Зате коронні паси руками, перейняті від Піаф, лишилися з ним назавжди.

Стрічку «Месье Азнавур» створили Мехді Ідір та Ґран Кор Маляд, яких схвалив сам Азнавур незадовго до смерті у 2018 році, адже йому сподобався їхній фільм «Пацієнти». Ініціатором і співпродюсером виступив Жан-Рашид Калюш, зять Шарля Азнавура. Готуючи сценарій, Ідір та Маляд прочитали дві автобіографії співака, переслухали понад тисячу пісень і переглянули всі можливі документальні картини. Перша версія містила понад двісті сторінок, чого б вистачило на 4-годинну картину.

Месьє Азнавур

В результаті фільм тривалістю понад дві години вийшов цілком у дусі самого героя – жвавий, іноді аж занадто швидкий та уривчастий, особливо напочатку, допоки глядачів ведуть до старту сольної кар’єри Азнавура. Шарль зображений талановитим і самовпевненим, проте вічно невдоволеним результатом. Яких би кар’єрних висот та фінансових благ він не досягав, Азнавуру ніколи не було вдосталь. Він вимагав від своїх візаві максимальної викладки, так само не жаліючи себе. Після перших невдалих сольних концертів, коли критики порівнювали Азнавура з Квазімодо й висміювали слабкий голос, співак обіцяв писати по новій пісні щодня, допоки не доведе власну спроможність. Він буквально завойовував публіку, так само як і жінок, напором, самовпевненістю й нестримністю, беручи їх в облогу, як кардинал Рішельє взяв Ла-Рошель.

На відміну від публіки, жінки не затримувалися в його житті надовго. Кидаючи чергову коханку чи дружину, а також дітей, у тому числі позашлюбних, він відкупався від них нерухомістю та дорогими подарунками. Ловелас і невірний чоловік, Шарль не мав часу на щось окрім творчості. «Якщо заради успіху доведеться забути про все інше, то я готовий», – каже Азнавур з екрану і дає концерти навіть у день похорон власного сина.

Месьє Азнавур

Ця несамовита працьовитість проходить червоною лінією впродовж усього фільму Ідіра та Маляда. «Раніше я їв сендвічі, бо не було грошей, а тепер – бо не маю часу», – жаліється співак, додаючи, що хотів би зупинитися й перепочити, проте «як зупинюся, то помру».

Роль легендарного співака виконав Тахар Рахім, якого ви могли бачити в якості негідника в кінокоміксі «Мадам Павутина», а також в ролі Поля Барраса у «Наполеоні» Рідлі Скотта. Щоб перевтілитися в Азнавура актор схуд і займався фортепіано й вокалом (співу він присвятив пів року по 6-8 годин щодня). Актор слухав пісні Азнавура, передивлявся інтерв’ю та документальні фільми, особисто спілкувався з рідними співака. Рахім назвав цю роль найскладнішою у своїй кар’єрі, і це точно його найкраща робота на сьогодні.

Читайте також: Найкращі фільми Тахара Рахіма

Месьє Азнавур

На відміну від звичних нам героїв байопіків про суперзірок, Шарль Азнавур не став алкоголіком чи наркоманом, хоч пив і курив досхочу, він не помер молодим, дожив до 94-х років і виступав майже до останнього дня. Азнавур досяг усього, про що мріяв, продав 180 мільйонів платівок, писав пісні для Едіт Піаф і Боба Ділана, а в дуеті з ним співали Френк Сінатра, Селін Діон, Лучано Паваротті та Патрісія Каас. Співак підкорив увесь світ, міг легко сказати: «Влаштуйте мені тур столицями найзаможніших країн світу», або ж заявити Сінатрі, що виступатиме в США, допоки йому не платитимуть такий самий гонорар, як Френку.

Фільм «Месьє Азнавур» – це історія про те, як син вірменських іммігрантів, до якого ставилися, як до дивака, долаючи бідність, расизм та нещадну критику, досягає успіху завдяки наполегливості, самовпевненості та маніакальній цілеспрямованості. «Він заряджав себе на успіх», – сказали б сьогодні лайф-коучі. Шахнур Варенаг Азнавурян перетворився на Шарля Азнавура і став легендою шансону та символом Франції, не маючи ані краси, ані голосу, ані французької крові, що дуже влучно резонує з ідеями Третьої Республіки про свободу, рівність і братерство, де кожен має право на самореалізацію незалежно від соціального статусу, походження чи віросповідання.

Дмитро Сидоренко

Читайте також:

Найкращі музичні фільми всіх часів

Підтримайте Україну: