It ain’t me, it ain’t me. I ain’t no millionaire’s son, no, no
It ain’t me, it ain’t me. I ain’t no fortunate one, no.
Creedence Clearwater Revival, «Fortunate Son»
Чорна комедія Джона Паттона Форда «Мисливець за спадком» («How to Make a Killing») починається доволі показово: головний герой сидить у камері смертників і за кілька годин до страти розповідає священнику свою історію. Замість каяття чи сповіді він у доброму настрої викладає іронічну хроніку того, як опинився на шибениці. Так автор недвозначно натякає, що перед нами не кримінальний трилер, а саркастична історія про світ, у якому великі гроші й мораль існують на паралельних прямих, що ніколи не перетинаються.
Фільм став другим повнометражним проєктом Форда після «Злочинниці Емілі» і знову демонструє його інтерес до персонажів, які водночас є і жертвами системи, і її продуктом. У центрі історії – Беккет Редфеллоу (Ґлен Павелл), хлопець, що все життя прожив у бідності. Його матір свого часу вигнали з родини мультимільярдерів після того, як вона відмовилася позбутися позашлюбної дитини, самого Беккета. Після її смерті син дізнається правду: між ним і сімейним статком у двадцять вісім мільярдів доларів стоять лише семеро родичів, які навіть не підозрюють про його існування.
Сімейний траст працює за простим принципом: гроші переходять до найстаршого нащадка. Беккет швидко робить висновок, що родинне дерево можна трохи «прорідити». Перед смертю він пообіцяв матері ніколи не здаватися у прагненні отримати належне, тож починає методично усувати конкурентів на спадок, користуючись дивними, нізвідки не поясненими знаннями хімії.
У цьому сюжеті легко впізнати відлуння британської класики 1949 року – фільму «Щирі серця і корони», де герой так само послідовно позбувався родичів, щоб отримати титул, а свою історію викладав у камері перед стратою. Форд переносить цю модель у сучасну американську реальність. Замість аристократичного герцогства тут фінансова імперія Редфеллоу, а замість англійських лордів – строката родина мультимільярдерів.
Галерею багатих родичів втілює сильний акторський ансамбль. Білл Кемп (серіал «Презумпція невинуватості») грає дядька головного героя – людину, що першою простягає племіннику руку допомоги й водночас уособлює суперечливу непотичну мораль родинної імперії. Зак Вудс (серіал «Авеню 5») з’являється у ролі одного з кузенів – митця сумнівного таланту. А голову всієї фінансової династії Редфеллоу втілює Ед Гарріс (серіал «Світ Дикого Заходу»), додаючи історії трилерного шарму й нагадуючи: великі статки рідко будуються без уміння приглушити голос совісті.
Попри очевидний сатиричний потенціал, режисер не перетворює фільм на прямолінійний маніфест ненависті до багатих. Не всі родичі Беккета виявляються покидьками, а сам герой не є невинною жертвою. Через його злочини Форд демонструє просту, але неприємну істину: безкарність розбещує. Те, що спочатку здається Беккету актом справедливого реваншу, поступово стає звичкою, до якої повертаєшся навіть тоді, коли вже давно варто було зупинитися.
Паралельно герой розривається між двома жінками: Рут (Джессіка Генвік) – простою дівчиною, для якої гроші нічого не означають, та Джулією (Маргарет Квеллі) – коханням дитинства, яка прекрасно розуміє потенціал Беккета й демонструє хижацький інстинкт, не відпускаючи парубка далеко від себе. Цей любовний трикутник ще раз підкреслює моральну двозначність історії, а Павелл, як колись у «Найманому вбивці», грає героя, який змушений приховувати свою злочинну сутність від коханої.
Так «Мисливець за спадком» працює з класичним тропом симпатичного антигероя, ставлячи глядача у незручне становище співучасника. З одного боку, Беккет – жертва класової несправедливості. З іншого – холоднокровний убивця, чия кар’єра буквально зростає разом із кількістю жертв.
Саме ця подвійність робить стрічку цікавішою за звичайну чорну комедію. Фільм показує родину не як спільноту любові, а як економічну конструкцію відокремлених індивідуалістів, де кровні зв’язки існують передусім для передачі капіталу, а родичі зустрічаються хіба що на похоронах.
Історія Беккета, який для Редфеллоу спочатку виглядає чужим елементом, але швидко виявляється дуже «своїм», перетворюється на притчу про аморальний успіх. Чим більш безпринципним стає герой, тим ефективнішими виявляються його злочини, настільки, що навіть ФБР не здатне їх розплутати.
Та попри весь цинізм сюжету, автор не намагається виправдати свого героя. Аморальність зрештою приводить Беккета саме туди, де ми його зустрічаємо на початку фільму – у камеру смертників. Але фінал точно здивує глядача, бо Форду вдається уникнути типової для кіно “вилки”: щасливого кінця чи справедливого покарання.
Фільм «Мисливець за спадком» вийшов дотепною і доволі жорсткою сатирою на сучасну еліту, яка щиро переконана: великий успіх вимагає аморальності, здатність переступати через інших вважається сильною рисою характеру, а вміння не чути власного сумління – необхідною професійною навичкою. Адже у світі великих грошей і влади совість найчастіше стає першою жертвою кар’єрного зростання.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
