Поліна Піддубна: «Відчуваю велику відповідальність бути частиною молодого покоління митців». Фільм української режисерки в Каннах, інтерв’ю

15.05.2025 Новини кіно, Українське кіно, Фестиваль

Поліна Піддубна – українська режисерка анімаційних фільмів, мисткиня та активістка. Вона народилася у Харкові, навчалася на курсі режисури анімації в Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого, а потім переїхала в Берлін, де зараз і проживає. Її короткометражний анімаційний фільм «Моя бабуся — парашутистка» (My Grandmother is a Skydiver) буде показано на Каннському кінофестивалі, який стартував напередодні.

Поліна Піддубна

За сюжетом, парашутистка у Таджикістані 1960-х років отримує дзвінок із майбутнього від своєї онуки з України 2022 року. Дівчина хоче попередити бабусю про небезпеку, і цей дзвінок стає початком незвичної подорожі між поколіннями, де ці покоління намагаються усвідомити свою ідентичність, згадавши всі травми минулого.

My Grandmother is a Skydiver

Показ короткого метру української режисерки буде здійснено в межах програми La Cinef Selection. Ми поговорили з Поліною про фестивальне та глядацьке кіно, про вплив різних культур на творчість та про сьогодення української кіноіндустрії.

Ваш анімаційний фільм потрапив до програми Каннського фестивалю. По-перше, вітаємо Вас, а по-друге, розкажіть, як це сталося? І як взагалі потрапляють на великі фестивалі?

— Дякую за вітання! Я почала подаватися на фестивалі ще до закінчення роботи над фільмом. Вкладала і вкладаю в це дуже багато грошей, що дуже проблематично для молодих кіношників. А от подача на Канни в мою студентську секцію «La Cinef» була безкоштовною. Я тоді відправила їм фільм, ні на що не сподіваючись. Потім одного прекрасного дня я отримала дзвінок від кураторки програми, що мій фільм відібрано. Якось так і потрапляють на великі фестивалі (посміхається).

My Grandmother is a Skydiver

Термін «фестивальне кіно» вельми умовний, та все ж: чи є для Вас такий поділ, між фестивальним і глядацьким кіно? Чи є побоювання залишитись в категорії фестивального кіно і не отримати широкої аудиторії? І навпаки, чи є сумніви щодо того, що треба робити кіно для більшої кількості людей (можливо, це здається компромісом з художнім баченням автора)?

— Для мене є такий розподіл між фестивальним та глядацьким кіно, але наразі таких побоювань немає, бо в мене є чітке розуміння якою я бачу дистрибуцію фільму. Я дуже хочу роботи покази та лекції в різних громадах, учбових закладах, щоб мати можливість комунікувати з людьми, які не ходять на фестивалі і взагалі не дивляться авторське кіно. Мені завжди дуже важливо робити фільми, які люди будуть розуміти, щоб стилістика була гарною, і її було приємно бачити оку.

Війна в Україні: чи може в цей час існувати кіно та анімація на інші теми для українських митців? Чи може автор займатись розважальним кіно?

— Я вважаю, що українське кіно від молодих митців та насамперед анімація мають існувати у будь-якій формі, якщо це зроблено з розумінням теми та функції яку виконує цей фільм.

Ваш фільм став дуже особистим, і Ви самі згадуєте про свого роду терапію, яку ви ніби проходите, створюючи цю картину. Чи мають всі роботи бути такими? І чи цікаво глядачу переглядати терапію митця?

— Головною ціллю для мене було зробити терапію для глядачів, щоб при перегляді вони переживали катарсис і таким чином могли б опрацьовувати для себе певні теми. На тестових показах дуже багато людей плакало під час перегляду (я сама іноді плачу). І за словами глядачів це були bittersweet сльози. Ну і, звісно, що не всі роботи мають бути такими, це залежить від вибору якою є головна функція фільму.

My Grandmother is a Skydiver

Чому саме анімація? Хто чи що надихнуло Вас йти саме цим шляхом?

— Я роблю анімацію з 13 років. Тоді я дивилась багато фільмів і різноманітних мультфільмів, і якось вирішила, що я також хочу створювати історії і надихати цим інших.

Короткий метр: це шлях до повного метру чи самостійний жанр? Чи є плани на повний метр і які ідеї для такого проєкту?

— Наразі я б хотіла зробити професійний короткий метр, оскільки ця робота є студентською. На майбутнє в мене є ідея для серіалу, а потім вже можна і за повний метр братися.

Як впливає особистий досвід різних культур на життя та творчість? Які в Україні проблеми сприйняття інших культур? Чи є відмінність в цьому у Німеччині?

— Вплив різних культур дуже розширює погляд на світ та приносить краще розуміння різних контекстів. В Україні дуже багато різних культур і спільнот, але, на жаль, багато людей, як і в моєму випадку можуть втрачати/забувати свою мову та ідентичність. Втім, ця проблема є по всьому світу. В Німеччині також є багато таких випадків, навіть серед моїх знайомих.

Які режисери, сценаристи, актори в українському кіно та анімації Вам подобаються? Що надихає? Хто з колег наштовхує на нові ідеї?

— Я не можу виділити окремих імен, але загалом українське кіношне та мистецьке комьюніті мене дуже надихають та мотивують. Я дуже пишаюся та відчуваю велику відповідальність бути частиною молодого покоління митців, які у ці скрутні часи творять на важливі теми.

Вірю що це увійде в історію.

Чи допоможе перемога в Каннах в подальшій кар’єрі? Чи це більше про святкування успіху для митця?

— Сама участь вже дуже допомагає мені в карʼєрі, не кажучи про перемогу. Але про неї я стараюся зараз не думати, бо у журі завжди свою субʼєктивна думка, яка може вразити результатами.

Яка Ваша творча мрія, якщо така існує? Чи мрієте зняти щось конкретне – якусь давню ідею, чи історію, чи про якусь відому особистість, чи на якусь тему, яка найбільш цікава?

— Моя творча мрія – продовжувати створювати сильні фільми, які надихають інших людей та залишаються в їх серцях.

78-й Каннський кінофестиваль відбудеться на набережній Круазетт з 13 по 24 травня.

Читайте також:

Найкращі мультфільми всіх часів

Найкращі мультсеріали всіх часів

Підтримайте Україну: