Жак Одіар – один з найбільш титулованих різними кінофестивалями режисер 21 століття. При цьому малознайомий широкому глядачу за межами рідної Франції, в якій він заслужив по-справжньому народну любов. Митець не тяжіє до створення складних експериментальних творів, а навпаки — знімає прості, зрозумілі кожному, історії. Зазвичай він розповідає драматичні натуралістичні історії про людей з якоїсь спільноти, або певного соціального прошарку суспільства. Так у фільмі «Пророк» розповідається про перебування молодого хлопця у французькій тюрмі, у картині «Діпан» йдеться про мігрантське життя тамільських біженців зі Шри-Ланки у Франції, а кіно «Брати Сістерс» – взагалі вестерн про двох братів-бандюганів з зірковими акторами на головних ролях. Режисер пропонує зануритись у макрокосмос чужого життя без прикрас та багатошарових метафор. В нього навіть яскраво окресленого художнього стилю немає, адже кожен раз режисер вигадує новий спосіб розчинитись в історії та розчинити в ній глядача.
У стрічці «Емілія Перес» Жак Одіар пропонує відправитись у Мексику, де компетентна розумна адвокатка Рита (Зої Салдана) позбавлена можливості кар’єрного росту через те, що вона жінка у традиціоналістському суспільстві. Навіть щоб просто зберегти наявну роботу помічниці адвоката, їй доводиться йти на угоду з власною совістю. Допоки талановиту дівчину не помічає лідер величезного наркокартелю Манітас Дель Монде (транс-акторка Карла Софія Гаскон), і робить їй пропозицію, від якої неможливо відмовитись. Вона повинна допомогти злочинцю здійснити його мрію — перетворитись на жінку та вийти з кримінального бізнесу.
Рита виконує цю нездійсненну місію, і Манітас після хірургічного втручання починає нове життя під ім’ям Емілія Перес.
Зав’язка доволі чудернацька, як для режисера, за сумісництвом сценариста, що тяжіє до реалізму. А коли починається перший музичний номер, в якому Рита починає співати та танцювати, а до неї приєднуються випадкові прохожі, прямо у стилі класичних мюзиклів 1950-х, стає зрозуміло, що стрічка вирізняється на тлі інших робіт режисера.
До цього режисер користувався індуктивним методом, щоб через життєвий досвід однієї людини чи невеликої групи людей висвітлити якусь локальну соціальну проблему. Звісно ж, за цим завжди стирчали вуха великих екзистенційних тем. Що впливає на формування особистості, як здолати детермінізм долі, що таке любов і таке інше.
В «Емілії Перес» пропорції змінились. Драматична лінія головних героїнь окреслена кількома фразами у парі діалогів, з яких можна зрозуміти героїнь та прослідкувати їх розвиток, але не відчути їх біль. Це кіно широких мазків, в якому навіть у музичних номерах, в яких зазвичай герої проспівують емоції, вони не стільки діляться особистим, скільки рефлексують стосовно несправедливого положення жінок у суспільстві, і критикують цинічний корумпований світ політики та організованої злочинності.
Ефектні музичні номери не мають на меті розважити глядача яскравим дійством. Пісні з них це не бенгери, що потім опиняться в вашому плейлисті. Жак Одіар спочатку задумував «Емілію Перес» як лібрето (словесний текст великого музично-вокального твору), тому в піснях багато речитативу. А їх текст сповнений дошкульними, проте дуже публіцистичними фразами, через що деякі пісні схожі одночасно на хіп-хоп та зачитування памфлету. У підсумку музичні номери схожі на стильні сучасні кліпи, які в обробці освіченого інтелектуала Жака Одіара перетворюються на справжнє позачасове мистецтво.
З іншого боку, режисера навпаки можуть звинуватити у слідуванні тенденціям часу, оскільки він висвітлює теми фемінізму та транс-переходу. В кіно дійсно проглядається меседж «все зло у світі від чоловіків». Проте в контексті фільму якийсь хороший хлопець, на кшталт Гарві Кейтеля у ролі Хела з феміністичної класики, також знятої чоловіком, «Тельма і Луїза», був би просто недоречним. «Емілія Перес» про те, що тільки змінивши себе ми можемо змінити світ, а не про пошук єдиного, хто не кинув камінь. Для Манітаса перетворення на Емілію – це не тільки втілення свого потаємного бажання, а і єдиний спосіб кардинально змінити своє життя та заслужити покаяння. Але і Рита трансформується по ходу історії, стаючи більш принциповою, сміливою та впевненою. На противагу Хессі, дружина Манітаса, не змінюється, а продовжує існувати у патріархальній парадигмі, що призводить до трагічних наслідків.
У ролі Хессі сяє Селена Гомес, і участь поп-зірки такого масштабу у некомерційному кіно заслуговує на окрему відзнаку. Актори у Жака Одіара завжди грають достовірних складних героїв, і часто для них це стає однією з найкращих ролей в кар’єрі. Не стала виключенням і Зої Салдана, яку рідко можна побачити поза межами бойовиків, в яких вона не може показати все, на що здатна. І Карла Софія Гаскон, що стала одним з головних акторських відкриттів цього року.
«Емілія Перес» – це парадоксальне поєднання цікавої історії, громадянського висловлювання та чистого мистецтва. Експериментальне кіно, яким далеко не кожен зможе насолодитись повною мірою. В той самий час динамічне, стильне та універсальне, тож майже кожен щось в ньому для себе знайде.
Навіть не можна сказати, що якийсь з компонентів цієї картини зроблений погано. Звідки комусь знати, як можна було б зробити краще, якщо подібного цьому кіно просто не існує?
Артем Поблажкін
Читайте також:
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
