Шлюб як поле бою. Рецензія на фільм «Роузи»

28.08.2025 Рецензія

Уявляйте інших людей під час сексу – це стандарт.

Стрічка «Роузи» (The Roses) режисера Джея Роуча («Знайомство з Факерами») – це не просто ще одна голлівудська трагікомедія про подружні кризи, а спроба оновити історію, яку ми вже знали за романом Воррена Адлера «Війна Роузів» та його відомою екранізацією 1989 року від Денні ДеВіто. Тоді Майкл Дуглас і Кетлін Тернер розривали шлюб на шматки у сатиричному танці ненависті, а тепер Олівія Колман і Бенедикт Камбербетч отримали шанс зіграти сучасну версію цього руйнівного спектаклю.

Сюжет стартує романтично: Айві (Колман) та Тео (Камбербетч) закохуються у Лондоні і втікають разом у Каліфорнію в пошуках свободи. Але ідилія, що починалася з короткого діалогу: «У нас навіть не було сексу; – це справа кількох хвилин», триває рівно десятиріччя. А тоді одна трагічна подія руйнує баланс у їхніх стосунках, і починається поступова, але невідворотна ерозія шлюбу.

«Роузи» (The Roses)

На відміну від старої версії, тут сценарист Тоні Макнамара («Бідолашні створіння») робить акцент на зміні гендерних ролей: він показує, як чоловік опиняється вихователем дітей, тоді як жінка стає годувальницею сім’ї. Це протиставлення підсилює конфлікт, адже обидва герої прагнуть професійної самореалізації і не готові поступитися ним заради партнера та сім’ї. Тож в якийсь момент обидва приходять до висновку, що шлюб перетворився на складну невпинну машину, з якої не вибратися.

«Роузи» (The Roses)

Макнамара, відомий своїм іскрометним гумором, наповнює кіно влучними жартами. «Вербальна агресія? В Англії це зветься дотепністю», – говорить Тео на прийомі у сімейного психолога. І додає, що англійці винайшли пригнічення почуттів, щоб ніколи не ділитися проблемами з близькими. Подібні рядки рятують навіть найбільш драматичні сцени, роблячи їх гостро сатиричними. А Енді Семберґ у ролі старого друга подружжя відпускає перли на кшталт: «У молодості я знав, що вона скаже ще до того, як вона це сказала. А тепер я не розумію, що вона каже, навіть коли вона вже це сказала».

«Роузи» (The Roses)

Якщо ви бачили фільм 1989 року, фінал не стане для вас несподіваним. Та ключова відмінність стрічки «Роузи» у тому, що Макнамара з Роучем говорять не стільки про поділ майна – улюблену тему американської сатири на розлучення – скільки про саму природу стосунків. Вони показують, що щастя у шлюбі можливе лише доти, доки обидві сторони готові боротися за нього щодня. «Роузи» – це справді дотепне, одночасно смішне й болісне нагадування: стосунки, як і все на світі, не можуть бути ідеальними вічно, та навіть коли недомовки, конфлікти, образи та зради перетворюють їх на поле бою, ти не програв, допоки не здався.

Дмитро Сидоренко

«Роузи» (The Roses)