Щоб перемогти зло, спершу маємо визнати, що зло існує.
Професор Альбін Еберхарт фон Франц
Маестро темного slow-burn трилера, головний сучасний апологет чорно-білого готичного горору Роберт Еґґерс взявся за римейк культової німої картини Фрідріха Вільгельма Мурнау «Носферату» (Nosferatu). Як і у своїх минулих роботах – «Відьма» (2015), «Маяк» (2019), «Варяг» (2022) – Еґґерс демонструє авторський погляд на жанр фільму жахів, поєднуючи історичні елементи з містикою і психоделічними мотивами, щоб створити атмосферу, яка нагадує твори Говарда Лавкрафта та Аллана По. Хоча в даному випадку мова йде все ж не про реальну історію, а про класичний фільм 1922 року та його римейк 1978 року руки Вернера Герцоґа, але зображувану епоху Еґґерс передає з прискіпливістю науковця.
Цікаво, що «Носферату» Мурнау не планувався як оригінальний твір, а мав стати екранізацією «Дракули» Брема Стокера. Проте кіностудія Prana Film не змогла купити права на книгу, тож Мурнау просто змінив імена персонажів, переніс місце дії з Англії 1890-х у Німеччину 1838 року та дещо переінакшив сюжет.
Це не допомогло, адже після виходу фільму у прокат, вдова Брема Стокера подала в суд і домоглася знищення всіх копій стрічки. Prana Film в результаті збанкрутувала, а «Носферату» залишився першим та єдиним її продуктом. Проте копії устигли розійтися світом, а фільм став культурним надбанням, яке не раз перезбирали й оцифровували. Отак, виявляється, плагіат може стати окремим продуктом і мати художню цінність, на основі якої і через сто років будуть випускати римейки. Наприклад, саме Мурнау приніс у вампірський жанр усім нам знайомий страх вампірів перед сонячним світлом.
Зав’язка «Носферату» не надто відрізняється від «Дракули»: молодий маклер Томас Гаттер (Ніколас Голт) відправляється у трансільванські Карпати до замку таємничого графа Орлока, щоб заключити вигідну угоду й почати успішну кар’єру в новій фірмі. Він щойно одружився з красунею Еллен (Лілі-Роуз Депп), тож має забезпечувати сім’ю. Натомість Томас стає бранцем і щоденною вечерею вампіра. Ба більше, граф Орлок, поклав око на Еллен, яка чекає на свого коханого у місті в маєтку подруги Анни (Емма Коррін) та її чоловіка Фрідріха (Аарон Тейлор-Джонсон).
Ця частина, варто визнати, виявилась найслабшою ланкою стрічки. Не лише тому, що надто вже нагадує сто разів екранізованого «Дракулу», і події в замку не виграють на фоні інших стрічок про головного вампіра, а й тому, що сюжет тут дуже повільно розгортається, адже Еґґерс звик наганяти гічкоківський неквапливий саспенс.
Коли ж Томасу вдається-таки втекти від графа і повернутися в місто, вампір теж прибуває туди, аби дістатися до своєї головної цілі, Еллен. І тут вже починається найцікавіше, адже у гру додається божевільний слуга вампіра (Саймон Макберні) та окультист професор фон Франц (Віллем Дефо).
Не подумайте, вампірського екшну чекати не варто. Зате буде трилер з елементами горору і трохи боді-горору (виключно завдяки загримованому до непізнаваності Біллу Скашґорду у ролі графа, який нагадує козака-зомбі з вусами та чубом-оселедцем). Все дуже неспішно, у притаманній Еґґерсу манері, яку непідготовлені глядачі характеризують: «якась мурня».
Еґґерс знову видає візуально довершену картинку, поєднуючи мінімалістичне освітлення та тьмяну палітру для створення похмурої атмосфери, що підкреслює психологічний стан персонажів, в першу чергу – героїні Лілі-Роуз Депп. Еґґерс зміщує сенси з протистояння вампіра та його жертви, як було в оригінальному фільмі, на боротьбу Еллен з власними бажаннями, меланхолією та тогочасними звичаями.
Звісно, режисер вставляє омаж наративу з оригіналу про страх перед чужаками та готовність принести в жертву молодицю, аби все лишилось як є. Проте він відставляє цей сюжет на верхню полицю, пояснюючи його ретроградством ромської общини Трансільванії. Натомість у стрічці більше часу приділяється тогочасній медицині великого міста, де кровопусканням лікували від надлишку крові в організмі, а корсетами – неспокійну матку. З цими уявленнями головній героїні й доводиться боротися. Коли чоловік її подруги дорікає жінці, що дбав про неї й оплачував лікування, вона у відповідь запитує, чи зв’язування можна вважати турботою?
В такому ракурсі граф-вампір, яким би страшним він не був і яку б чорну магію не використовував, вже не виглядає головним злом, винесеним у назву фільму. «Я просто спрага, нічого більше», – пояснює він сам свою позицію жертви. І, на відміну від головної героїні, Орлок навіть не може це змінити, лише сліпо слідувати за своїми бажаннями і прізвиськом Носферату. А от Еллен, навпаки, завдяки професору-окультисту, який буквально звільняє її від пут медицини (читай норм соціуму) зі словами: «буде біснуватися, то нехай біснується», здобуває силу для того, аби робити власний вибір і протистояти злу.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
