Телевізор завжди виграє. Рецензія на фільм «Людина, що біжить»

12.11.2025 Рецензія

Радість життя – це просто радість виживання.
Стівен Кінг, «Людина, що біжить»

«Людина, що біжить» (The Running Man) – нова екранізація однойменного роману Стівена Кінга від Едґара Райта та його співсценариста Майкла Беколла, з яким вони раніше зробили запальний комедійний бойовик «Скотт Пілігрим проти світу».

Цей роман Кінг написав у далекому 1982 році під псевдонімом Річард Бахман, який часто використовував у своїх соціально-гострих творах, що відрізнялись тематикою та стилем від решти його книжок. «Людина, що біжить» дійсно вирізнялась, адже розповідала про дистопію у США майбутнього, в якій корпорації стали могутнішими за уряд, соціальне розшарування настільки загострилося, що багаті живуть в окремих закритих районах, а біднякам з нетрів лишається гарувати у шкідливих умовах й дивитися телебачення, яке заполонили криваві телешоу.

За задумом творців шоу «Людина, що біжить», кілька учасників з числа «простих смертних» мали стати мішенями для професійних «мисливців» і вижити відведений час, аби виграти величезну суму грошей. Визнаймо, сюжет не новий, адже відсилає до «Найнебезпечнішої гри» Річарда Коннелла 1924 року. У центрі цих історій, які вже не раз з’являлись на екранах, опиняється людина, яка стає здобиччю для інших не через ворожнечу, а просто заради втіхи. І не маючи куди відступати, жертва має врешті-решт помінятися місцями з мисливцем, аби дати тому відчути всю нелюдяну ідею його жахливої гри.

Але Кінг, осучаснивши сюжет, зробив його актуальним для США, де на фоні економічної кризи за президентства Джиммі Картера та патріотичного консерватизму часів Рональда Рейгана зростав цинізм як у політиці, так і у масовій культурі. Влада віддалялася від громадян, а люди все більше часу проводили перед блакитним екранами з нав’язливою рекламою та популярними розважальними реаліті-шоу.

«Людина, що біжить» (The Running Man)

Звісно, не можна оминути увагою першу екранізацію роману від Пола Глейзера, для якого «Людина, що біжить» 1987 року стала лише другим повним метром у режисерській кар’єрі. Сценарій написав досвідчений Стівен де Соуза, що працював над «Міцним горішком» і «Суддею Дреддом». Його сюжет настільки відрізнявся від книги Кінга, що впізнати можна було хіба ім’я головного героя, назву телешоу та кривавий лабіринт, в якому проходила дія гри.

Автори нової екранізації переносять змагання на всі Сполучені Штати, де герою належить бігати від мисливців цілий місяць. Вони також виказали повагу до першопроходців, зобразивши у своєму фільмі на купюрах, немов президента, виконавця головної ролі з картини Глейзера – Арнольда Шварценеггера.

«Людина, що біжить» (The Running Man) 2025 Ґлен Пауелл Колман Домінго

Цікаво, що у романі Кінг писав про 2025 рік, фільм Глейзера говорив про період 2017-2019 років, а події стрічки Райта відбуваються у недалекому майбутньому. Його головний герой – простий робітник Бен Річардс у виконанні Ґлена Павелла («Смерчі», «Топ Ґан: Меверік») – вирізняється прекрасною фізичною формою та надмірною агресивністю. Бен втрачає роботу, і єдиною можливістю заробити на ліки для хворої доньки стає участь у телешоу. Звісно, цьому витривалому й жорстокому чоловіку пропонують саме «Людину, що біжить».

З цього знайомого синопсису Едґар Райт будує цілком пристойний екшн, в якому знаходиться місце як бойовику з дорослим рейтингом, адже тут мізки вишибають на крупних планах і людей розстрілюють не в міру, а надміру, так і комедійній складовій, коли головний герой жартує про стоп-слово у овечок, або персонаж Майкла Сери грає у дорослу версію «Один вдома» (хоч це і виглядає плагіатом сцени з Джеком Квейдом з фільму «Голови держав»). Творець «На драйві» вкотре показав, що може зробити запальне кіно, наситивши типовий синопсис яскравими елементами.

«Людина, що біжить» (The Running Man) 2025 Колман Домінго

Але не тільки екшном захоплює «Людина, що біжить». Фільм яскраво ілюструє чорну душу телебачення, яке може виступати справжнім інструментом поневолення, примушуючи згадати термін «зомбоящик». У створеному Кінгом дистопічному світі жорстокі телешоу виступають ідеальним способом «випустити пару» громадян, як гладіаторські бої у римлян.

«Людина, що біжить» (The Running Man) 2025 Джош Бролін

Більше того, маніпулювання наративом стає способом управління масами. Тому байдуже, що зробить чи скаже людина, адже саме телевізор може все перекрутити і зробити її злочинцем чи героєм буквально за мить. Тож усе, що можуть вдіяти глядачі, аби врятуватися, це якомога швидше злізти з голки безкоштовного контенту мережі Free Vee (в українській версії «БезкошТБ»).

Та Райт і Беколл трохи оступаються в кінці. Відходячи від книги Кінга, вони намагаються по-голлівудськи вийти на хеппі-енд, який псує атмосферу і перетворює сувору дистопію на підліткову антиутопію з бунтами, «коктейлями Молотова» і алогічними діями яскравих персонажів Джоша Броліна («Дюна»), який грає цинічного продюсера телешоу, та Колмана Домінго («Сінґ-Сінґ»), що виконав роль ведучого телешоу. Іронічно, що стрічка про зло телебачення сама насичена джинсою спортивного бренду, алкоголю, енергетика тощо. Та попри слабкий фінал і комерційну направленість фільм «Людина, що біжить» вийшов гідним екшном з непоганими твістами в сюжеті і актуальним соціальним коментарем.

Дмитро Сидоренко

«Людина, що біжить» (The Running Man) 2025