Звільнення (Emancipation)

Вілл Сміт грає реального раба Пітера (також відомого як раб Гордон), що на початку громадянської війни між північними і південними штатами втік з-під ярма і доєднався до армії Лінкольна в місті Батон-Руж. Фотографія шрамів від батога на його спині стала першим задокументованим і опублікованим у міжнародній пресі фактом жорстокості південноамериканських плантаторів. Зняв стрічку Антуан Фукуа, режисер «Тренувального дня» і «Праведника».

Штат Луїзіана, 1863 рік. Історія починається з того, як Пітера відривають від дружини і дітей, що працюють на збиранні бавовни, і відправляють на будування залізниці. Там відбувається ще жорсткіша й страшніша каторга, аніж на полі. Вдень раби майже без їжі й води тяжко гарують під нищівним сонцем, прокладаючи шляхи для поїздів, котрими будуть подорожувати виключно білі, а вночі сплять у клітці зв’язані ланцюгами. Старіші і кволіші не витримують і падають замертво. Сторожові пси-найманці, що контролюють робочий процес, скидають тіла в єдину могилу, ритвину поряд із колією, і просто засипають вапном, аби не смерділо. Пекельна картина у дусі нацистських концтаборів.

Керує пеклом низькорослий білявий монстр у ковбойському капелюсі (Бен Фостер) з рушницею (що стріляє у кожного, хто ворухнеться не в той бік) і собаками (що розірвуть на шмаття кожного, на кого вкаже господар). Звісно ж, із Пітером в нього виникає особистий антагонізм. Він наказує рабові слугувати як вірний пес, на що зухвалий Пітер відповідає «То дай-но мені того ж шматка м’яса, що даєш своїм цуцикам». Очевидно, що рано чи пізно блондин має намір приструнити неслухняного пса назавжди (але не сміє квапитись, адже Пітер – найкращий місцевий коваль). Тож коли починають ширитися чутки щодо визвольної армії Авраама Лінкольна і свободи усіх рабів із північних штатів, герой Вілла Сміта одразу вирішує тікати.

Фільм Фукуа хоч і не має таких високих художніх якостей, як оскароносна драма Стіва МакКвіна «Дванадцять років рабства», проте на відміну від статичної картини суцільного зображення гноблення, болю, приниження і здебільше смиренного прийняття неприйнятної долі «Звільнення» є трилером виживання, що складається з динамічних втечі й погоні і відчайдушної боротьби. Причому боротьба відбувається не стільки абстрактно за свободу і не стільки конкретно з антагоністом у виконанні Фостера, скільки з болотами Луїзіани, що небезпечні зміями і крокодилами, і в цілому нездоланною протяжністю тванистої місцевості (коротка, але яскрава сцена підводної сутички Сміта з алігатором нагадує тепер вже майже легендарний двобій ДіКапріо з ведмедем у вестерні «Уцілілий», хоча вона менш епічна і надто вже миттєва). Тож це справжній жанр survival, де герой проходить смугу перешкод, живиться випадково залишеними харчами у палаючому будинку, що трапився на шляху, дереться на дерево до бджолиного гнізда, аби змазати рани цілющим медом.

Тут немає ані другорядних героїв, ані додаткових сюжетних ліній. Тому знов-таки фільм Фукуа, зосереджений виключно на центральній зірці і його вигризанні життя і свободи, асонує з фільмом Іньярріту, лишень відсутній мотив помсти, бо ж Пітер просто тікає, а не здійснює вендету. Відповідно гра Сміта набагато спокійніша і тихіша. Він – відчайдух, але все іще раб, тож він не повзе і ричить, а біжить з опущеною додолу головою. Худющий, зморшкуватий, зціплений, але запалений ідеєю дійти до місця обітованого, де чорні тримають в руках рушниці, а не кайданки. Після минулорічного байопіка «Король Річард», що приніс другу після «Алі» оскарівську статуетку, актор, що виглядає вічно молодим і все ще легко може триматися за романтичні і екшн-амплуа, продовжує грати старкуватих маленьких людей, що непомітно роблять величні справи.

Цікаво, що монстр-блондин, недолюд-живодер, що як той маніяк із дитячою травмою розповідає про давню прив’язаність до чорношкірої няні, не є найстрашнішою і наймерзеннішою особою в кадрі. Бена Фостера перепльовує маленьке біленьке дівча у гарній сукенці, що волає «Втікач! Втікач! Втікач»» і щосили гатить у дзвони. Для підсилення гидкості гримери підфарбували дитині губи, і вийшло майже демонічне уособлення білої раси, котра прогнила і «почорніла» геть із самого початку, з народження, з генів, з крові, не залишивши ані в кому жодної чистоти і невинності.

«Звільнення» можна назвати чорно-білим фільмом чи, радше, безкольоровим. Фукуа не вдається до класичного монохрому, але зумисно глушить, нівелює всі тони. І лише жовте полум’я (як червоне пальто у «Списку Шиндлера») майорить серед майже безбарвних фарб, наче вогонь Прометея, як джерело світла і символ прагнення найблагороднішої, найсправедливішої мети.

Анастасія Лях