Слід звіра (След зверя) (Pokot)

Прохання не вбивати тварин…

Рецензія на детектив Агнешки Холланд “Слід звіра”

Після нещодавньої прем’єри на Берлінському кінофестивалі фільму “Гарет Джонс” інтерес до його режисерки Агнешки Холланд підвищився в рази. І поміж безлічі її європейських фільмів та американських серіалів здивовано знаходиш “Повне затемнення” із молодим Ді Капріо у ролі Артура Рембо. Та хочеться звернути увагу на непомічену у нас, останню перед “Гаретом Джонсом” її польську стрічку під назвою “Слід звіра” (2017 рік).

Немолода жінка Яна Душейко живе сама в хатинці на околиці живописного лісу, наповненого різноманітними тваринами. Місцева чоловіча еліта, всі до одного, є мисливцями, для яких не існує законів, моралі, заборон та перешкод при здійсненні своєї кровожерної забави. Під час полювання ця мерзота безжально відстрілює усе живе, що попадеться їм на шляху. Яна, велика любителька усіх тварин і дикої природи, відлюдкувата дивачка та прихильниця астрології, не збирається з цим миритись і намагається достукатись хоч до когось, щоб зупинити ці злочини. Звісно, не сильно її слухають. Та ось один за одним починають з’являтися трупи цих мисливців, переважно у тому ж лісі, а на місці злочину усе вказує на те, що самі представники фауни і влаштовують росправу над вбивцями тварин. Одним словом детектив, можливо містичний, а може й ні.

“Слід звіра” це радикальне, гостро-соціальне кіно про ті глобальні явища, які існують абсолютно усюди, незалежно від країни, рівня життя та культурного розвитку її населення. Це вічне протистояння “маленької” людини державній системі, як глухому, бездушному, цинічному організму. Проблематика соціальної несправедливості, безкарності представників влади, вседозволеність вищих чинів та тих, кого вони покривають, а по іншу сторону барикад малозмістовне ходіння по замкнутому бюрократичному колу, безкінечна складність це все побороти, здолати, знищити…. Такі безрадісні питання тут подані максимально широко, вони є причиною та рушійною силою сюжету, насиченого напівфантастичними чи цілком реалістичними діями і злочинами. І от може здатись, що Холланд зняла чергову чорнуху про владний каток системи, яка розчавить чергового борця, як то було в безнадійному від першої до останньої секунди “Левіафані”. Але тут маємо абсолютно інші акценти і категорично відмінну героїню.

Смотрите легально на MEGOGO

Яна Душейко – це самопризначена берегиня лісу і тварин, глибинно ідейна особистість, грінпіс, вегетаріанство, екологічний активіст та борець за права тварин в одному обличчі. Легше скелю роздовбати, ніж змусити її поступитися своїм принципам (сильно нагадує героїню Френсіс Макдорманд із “Трьох білбордів”, та ще більше із “Жінки на війні”). Дивакуватість, щирість та своєрідні методи досягнення мети роблять її дуже живою, справжньою, такою, про яку в реальному житті десь міг прочитати чи від когось почути. Протягом фільму жінку оточують умовно позитивні персонажі, яких вже може і відверто по кіношному урізноманітнили – хворий епілепсією молодий айтішнік; сумнівної репутації та роботи дівчина; пристарілий сусід Яни – колишній рецидивіст і безтямно закоханий у Яну чоловік; не молодий дослідник комах. А на противагу опоненти незламної жінки, теж цілком стандартний набір – начальник поліції, місцевий живодер, мер, священник.

Стрічка безумовно є напрочуд моралізаторською, що одні сприймуть за плюс, а інші за мінус. Тут прямим текстом робиться безутішний вирок не такій і малій кількості населення – не тільки тим, хто вбиває тварин, а й тим, кому на це безчинство наплювати. Також автори навряд ставлять перед глядачем питання що добре, а що погане – посили цілком очевидні, хоча способи вирішення можуть і налякати. Розкриття самих вбивств не є закликами робити так само, кіно не несе руйнівних посилів та закликів брати до рук зброю, просто нам показують що може відбутись, коли закони не діють, а його представники покірно кивають головами, коли усе знову скочується в середні віки, коли влада не виконує своїх прямих функцій (так, дуже прямі паралелі з нашим сьогоденням), коли нікому немає діла до навколишніх негараздів, навіть якщо це відбувається прямо за вікном. Творці цього польського кіно дуже промовисто доносять глядачам, що всі дії мають свої наслідки, за всі злочинні вчинки рано чи пізно доведеться відповідати, що правосуддя, яким би воно не було, рано чи пізно наздожене свій суб’єкт.

Та не треба думати, що “Слід звіра” є звичайною кінематографічною агіткою без особливих художніх цінностей. Навпаки. Фантастичні натурні зйомки, безкрайні гірсько-лісові пейзажі, чудово відзняті прекрасні звірі, які, хочеться вірити, були реальними, а не намальованими графікою. Різноманіття дій, персонажів та смертей на фоні загадкового лісу, мешканці якого, здається, в союзі з природою самі вирішили розправитись зі своїми кривдниками. Напруга, морок, кримінал, світло в кінці тунелю, знову відчай, чорно-гуморні перебивки, проміні надії, шокуюча розв’язка. Кому близька така тематика, хто захоче пропустити через себе підняті тут теми варто переглянути цю сумно актуальну, відверто повчальну та настановчу, радикальну, реалістичну та досить міцно збиту стрічку славетної Агнешки Холланд, “Гарета Джонса” якої будемо дивитися вже цієї осені. “Слід звіра” так і проситься бути адаптованим на інших територіях, на нашій безумовно теж.

Дмитро Майстренко

Слід звіра (След зверя) (Pokot) фільм