F1: Фільм (Формула-1, F1)

Оскільки це знову режисер Джозеф Косинські, знову високооктановий екшн про одержимість швидкістю та свободою «польоту» (на автогоночній трасі «політ» пілота боліда ясно що не є буквальним на відміну від польоту авіапілота безпосередньо у небі, та недарма ж герой Бреда Пітта, описуючи свої відчуття на треку, метафорично наголошує, що він «літає» і то «ні з чим не порівняти»), знову ода незалежності «справжнього чоловіка» від системи і правил, знову ностальгія за олдскульною маскулінністю в обличчі, подертому і пошарпаному сексуальними борознами, немолодого білого (і це не те щоби прямо расизм, а просто відгомін старих голлівудських цінностей) класично харизматичного чоловіка…; то зовсім недивно, що фільм «F1» і критики, і глядачі одразу порівняли з «Меверіком»: мовляв, це той самий «Топ Ґан: Меверік», лишень на землі, а не в небі, і з Бредом Піттом замість Тома Круза (актори однієї кіношколи й одного покоління, з однаковою суперздібністю ставати з віком тільки краще і привабливіше, і навіть ґрунтовніше…).

Однак не зовсім так. І якщо чесно, то «Формулі-1» до «Меверіка» далеко так само, як тому, хто все життя прожив, не відриваючись від сірої землі, далеко до небесної блакиті… Це абсолютно не значить, що спортивний і неподразнююче пафосний (як, власне, і самі автоперегони ФІА) мачо-екшн із Піттом – погане кіно. Ні, це відмінно видовищний і безкомпромісно драйвовий літній блокбастер, який дозволяє глядачеві реально відчути зчеплення з треком власною шкірою; який пропонує начебто ідеально збалансовану формулу взаємодії гумору, атракціону, ризику і драматизму (подекуди мелодраматизму, подекуди самоіронії…, і так, молодий гладенький білявий сяючий Бред Пітт дійсно дуже схожий на хлопця, котрий міг би бути на місці Ніка Картера в Backstreet Boys чи Джастіна Тімберлейка в ‘N Sync); який на кілометр розливає брутальний ароматичний мікс одеколону й естетично поношених буців…

Але… На відміну від «Меверіка» ця спроба Косинські повторити емоційний ефект від того самого математичного рівняння не має ніякого бекграунда. За спиною «Меверіка» стояла не просто оригінальна історія «Кращого стрільця», а вся мужня романтика помірно мілітаризованих бойовиків 80-х, де флірт, мрія, пригода і бунтарство переважали і війну, і спорт, і кар’єру, і тим паче холодний розрахунок і сухий залишок на дні шпарко відкоркованої шибайголової пляшки. Тоді Косинські зумів провести місток між поколіннями, прокласти понтон між молодістю та зрілістю, ретранслювати код тієї american freedom, котру гарантують не паспорт і конституція, а схід сонця над Тихим океаном і середземноморський каліфорнійський вітер… «Формула-1» не має за плечима жодної історії. Вона навіть не має історії безпосередньо на руках (а двійко центральних героїв, динозавр-наставник і зухвалий ученик, позбавлені всякого інтимного заглиблення в душу: один просто любить рекламувати бренди і позувати перед пресою, а другий має в темній біографії два розлучення й один анульований шлюб, ну і з позиції суто номінальної сивої мудрості називає успіх і славу «мішурою»).

Смотрите легально на MEGOGO

Це знову ж таки зовсім не значить, що персонажі не є симпатичними і що всередині їхньої різноепохової конфронтації немає резонансних вібрацій. Але це про те, що їхні мінус і плюс, тобто агресивна сварка чи перехід на відносно спільну мову, – це не історія складних стосунків, а просто сплеск в моменті, як бризки шампанського на подіумі переможців Формули-1.

В контексті кінематографа про автогонки, навіть в периметрі одного тільки двадцять першого століття (хоча важко не згадати і «Дні грому» з тим самим Томом Крузом і від того самого режисера Тоні Скотта, що зняв «Кращого стрільця»), були історії більш живі і більше закріплені за людиною, а не за зчепленням жорсткої чи м’якої гуми з треком: «Гонка» Рона Говарда, «Форд проти Феррарі» Джеймса Менголда, «Феррарі» Майкла Манна, навіть «Ґран Туризмо» Ніла Бломкампа попри свої недосконалості… Проте Джозеф Косинські, зробивши ставку на старомодний шарм Бреда Пітта і сучасну фактуру Дамсона Ідріса, з виразною майстерністю актуального голлівудського мувімейкера створив продукт чистого жанру і чистої комерційної концепції, де у фільмі про Формулу-1 немає практично геть нічого, крім Формули-1. Чистого, проте, на щастя, не стерильного (принаймні на користь останньої епітетної характеристики грає активно вживаний термін «брудний потік»). І хоча вінтажна потертість Пітта набагато філігранніше виблискувала на лос-анджелеському сонці альтернативного ескапістського трюкацтва в «Одного разу в Голлівуді»…, тут неможливо не полюбити його іржавий фургон на дикому контрасті з білим пухнастим джемпером-поло.

Анастасія Лях