Героїчний епос Мела Гібсона про історичний спротив шотландців англійській експансії у тринадцятому-чотирнадцятому століттях сьогодні в очах українського глядача виглядає не древньою пильною історією, а знову надзвичайно актуальним та болісним відлунням, ще одним доказом, що всі імперії, усі амбіції, усі тирани, всі загарбницькі та відповідно протилежні національно-визвольні настрої, усі війни, агресії і ненависть, усі кров і страждання в усі часи однакові. І люди так само в усі епохи однакові… 5 вересня у Києві пройде спеціальний ретроспективний показ «Хороброго серця» з оригінальної кіноплівки, і це винятковий шанс не лише побачити епічну оскароносну картину на великому екрані, а й подивитися на неї сучасними очима крізь призму нинішніх асоціацій.
За три години Гібсон (режисер і виконавець головної ролі) розповідає історію напівлегендарного народного шотландського мученика-героя Вільяма Воллеса, що походив із звичайних селян, але знав латину та французьку і був посвячений у лицарі, від дитинства до смерті, від кохання до запеклої помсти та боротьби. Кохання займає годину загального хронометражу, боротьба – дві години (мабуть, приблизно так само розподіляються емоції будь-якого людського життя: годину кохаємо, дві години боремося). Малим Вільям втрачає батька та брата, котрі гинуть у бою проти англійців, його дитячу душу перед тим гостро травмує незабутня сцена тісно повішених в одній хижі шотландців, які зібралися на перемовини з ворогом і дістали зашморги замість консенсусу, там же і підлітки, і менші хлопчики, всі висіли та безнадійно качалися у повітрі з комком у горлі замість ковтка свободи… Та жахливі спогади Вільяма переборола одна-єдина бузкова польова квітка (здається, колючий ерінгіум), подарована сусідською дівчинкою без жодного слова. І роки по тому він повернувся до рідного селища, аби не воювати, а жити мирним сімейним життям, тихо, не чіпаючи ворогів і не прагнучи ефемерної волі. Поки англійський лорд без жодних вагань, загравань і сентиментів не перерізав його коханій горло, холодно, наче свині.
Згадаймо, за що ми любимо «Хоробре серце». Звісно, за натурні мальовничі шотландські пейзажі: чисті, прозорі, дзвінкі, наче гірський кришталь; за наближено автентичні декорації і костюми і зокрема за те, наскільки брутально та мужньо виглядають тут чоловіки з хвостиками і косичками й у спідницях. За мудро-повчальну смішну сцену про силу та розум, де Гібсон і Брендан Глісон кидають один в одного каменюкою і камінцем. За той яскравий хуліганський кадр, де шеренга шотландського війська синхронно задирає кілти і, влаштувавши таким чином зухвалий флешмоб, показує англійцям рудоволосі шотландські дупи. За легкий гумор навколо народної міфологізації героїчного образу: «Я чув, що Вільям Воллес має два метри зросту… – А я чув, що його неможливо убити…» (безсмертним шотландцем пізнішого Середньовіччя був, як пам’ятаємо, інший персонаж, не з Воллесів, з Маклаудів). За те, що попри жорстке натуралістичне насильство, котре полюбляє режисер Мел Гібсон, «Хоробре серце» (так само як «Апокаліпсис» і на відміну від «Страстей Христових») смакує насамперед не страждання, а жагу до любові та звільнення. За те, як римуються між собою сині очі актора, синій шотландський прапор і синє небо.
Смотрите легально на MEGOGO
Сьогодні, коли дивишся стрічку уп’яте чи всьоме, помічаєш більш другорядні, але несподівано винятково потужні моменти. Приміром, дивовижно красномовні німі погляди двох дітей, хлопця та дівчинки, коли одна нібито дуже просто дарує простеньку квітку, а інший просто її приймає, щойно оплакавши вбитих батька і брата, але рівень взаємної емпатичності цих ще зовсім маленьких і начебто несвідомих людей настільки глибокий, що переважає усі пізніші дорослі погляди. Сьогодні, коли бачиш, як своя ж політична еліта зраджує інтереси власної держави (бо престол, багатства і землі є більш ласими за принципи та ідею), і коли чуєш, як лідер національно-визвольної боротьби за самобутність, самовизначення, суверенність, незалежність етносу на його законній землі кричить солдатам-загарбникам, аби ті «забиралися додому в Англію і по дорозі заходили би до кожного шотландського селища та кожної шотландської хижі та просили прощення за вбивства, грабунки і зґвалтування», і тільки тоді вони «можливо, матимуть шанс повернутися назад до своєї Англії живими»…, здається, що більш вдалого часу для камбеку «Хороброго серця» в український прокат не було і не буде.
Звісно, нарочита і тотальна свободоодержимість просякнута у фільмі дещо наївним і сильно максималістським романтизмом, що властивий усім бунтарям, революціонерам, мрійникам. Звісно, є первісний, апріорний гіркий присмак від знання того, що Шотландія не перемогла і жодному ігровому кіно цей факт не змінити (навіть головній героїні фантастично-мелодраматичного серіалу «Чужоземка» попри козир переміщення у часі і володіння інформацією з майбутнього не вдалося переписати болісну шотландську історію). Та все одно цей старий, старомодний, староромантичний епік, де Ізабелла Французька при англійському троні марить близькістю із шотландським селюком-заколотником, не може не надихати. І нехай лише одиниці будуть готові зносити тортури, проте мільйони волатимуть «Своообооодаааааа!».
Анастасія Лях
Хоробре серце (Braveheart)
1995 рік, США
Продюсери: Мел Гібсон, Алан Ледд мол., Брюс Дейві, Стівен Макевіті
Режисер: Мел Гібсон
Сценарій: Рендалл Воллес
У ролях: Мел Гібсон, Софі Марсо, Патрік Макґуен, Пітер Генлі, Кетрін Маккормак, Анґус Макфадьєн, Ієн Беннен, Брендан Глісон, Джеймс Космо, Браян Деніс Кокс, Томмі Фленаган
Оператор: Джон Толл
Композитор: Джеймс Горнер
Тривалість: 177 хвилин/ 02:57
