Франшиза про фокусників-робін гудів повернулася з третім фільмом майже через десять років після виходу другого. І начебто (на перший погляд, а перший погляд зазвичай є… ілюзією обману) здається, що франшиза лишилася тією самою попри те, що змінила трьох режисерів і наразі до старої команди додала цілковито нову, юну зелену зумерську для покоління сучасних підлітків, які не надто люблять дивитися на міленіалів в кіно (та й у житті) і тим паче на іксів та бумерів (а Вуді Гаррельсон – типовий бумер: стабільний трудоголік, який не розуміє молодь і ледь не повністю відхрещується від технологій, ще й дитя Техасу). Та фокус напевно у тому, що всі справжні фокусники лишилися в минулих епохах, і зрештою «ілюзія обману» перетворилася на «ілюзію трюку».
На сцені якогось явно андеграундного приміщення з’являються Вершники (Атлас, Меррітт, Джек і Хенлі) і, викликаючи до себе з зали «випадкового» молодика (зірка «Залишенців» Домінік Сесса), демонструють фокус переселення своїх душ у тіло «нічого не відаючого» хлопця. Хлопець починає розмовляти з публікою чотирма різними голосами і чотирма різними ілюзіоністськими вміннями, після чого привселюдно викриває криптошахрая і дарує гроші останнього, вкрадені і покладені на офшорні рахунки, на банківські картки усіх присутніх… За кілька хвилин стає зрозуміло, що ніяких Вершників на сцені не було, були лише їхні голограми, а за трюкацтвом стоїть трійця помірно кмітливих, помірно вмілих, помірно харизматичних тинейджерів, які зухвало заповнили нішу, спорожнілу після зникнення з арени справжніх Вершників.
Справжні, певна річ, теж скоро з’являються. Бо нібито таємна організація «Око», що за ними стоїть і скеровує в правильне русло їхню слизько-альтруїстську діяльність з позазаконного встановлення справедливості, знову всіх скликала і навіть поєднала стару гвардію з молодою, щоби зусиллями і мізками, і пастками та кунштюками спільними вони з помпою і розмахом (як і завжди) викрили продавчиню діамантів Вероніку Вандерберг (Розамунд Пайк), яка перейняла статки і бізнес від батька-нациста, сама замазала руки кров’ю ще в юності, веде торгівлю зі світовими злочинцями, зажерливо вичерпує африканські шахти, експлуатує дешеву робочу силу і присвоїла найбільший з усіх існуючих і найдорожчий алмаз, що має стати, ну звісно ж, надбанням бідного африканського народу…
Локації переїжджають від Антверпена до Абу-Дабі, головоломки варіюються від штаб-квартири з перевернутими догори дриґом і оптично викривленими кімнатами до пастки із сипучим піском і ключем до вивільнення, схованим у комбінації води і каблучки з діамантом; твісти сиплються від найпершої сцени на сцені, де Вершники виявляються фейком, до заключної сцени знову ж таки на сцені, де розкривається особистість одного з протагоністів і відбувається «велике викриття» Воланда, тобто велике викриття антагоністки, проте не виведення на чисту воду чорної магії і не розвінчування магії загалом, ясна справа, а зривання маски з потворного лиця (хоч і зовні безумовно прекрасного обличчя Розамунд Пайк) лицемірства, жадоби і ненависті…, власне як і в романі Булгакова, хоча творцям попсової кінофраншизи до іронії і покарання в творчості Михайла Опанасовича так само далеко, як московитам до самоаналізу і каяття за гріхи.
Все начебто виглядає і звучить соковито, динамічно, жваво, завзято; претендує, як і раніше, на двогодинну нон-стоп шоу-програму, що на додачу дозволяє підгледіти за лаштунки; гумору і театральності додає ефектна поява перед кульмінацією Ліззі Каплан (Лули з другого фільму); Пайк уже вкотре зачаровує (всіх нас і Лулу зокрема) високотиранічним, висококрижаним, високограційним, високостатусним, високосамовладним, високофілігранним лиходійством (хоча тут фокус, тобто оптичний фокус, а не вибрик… її монструозної гордині місцями здається змазаним)… Але разом із тим відчувається, що запалу франшизі сильно не вистачає… Вірніше так: старій команді Вершників запалу уже не вистачає, а новій команді Вершників запалу ще не вистачає.
Тож здебільшого триквел є таким собі середньої складності і середньої цікавості фокусом, який ми раніше вже точно так чи інакше, лівим чи правим оком, чи обома… бачили (і не обманюйтесь назвою Now You See Me: Now You Don’t – «Тепер мене видно: Тепер ні»…, бо насправді геть усе ви вже бачили). Якщо вчора фокусник дістав правою рукою білого кролика з фетрового капелюха, а сьогодні – лівою рукою чорного кролика зі солом’яного капелюха…, то навряд чи цей не дуже широкодіапазонний трюкач вас здивує по-справжньому…
Анастасія Лях
Ілюзія обману 3 (Now You See Me: Now You Don’t)
2025 рік, США
Продюсери: Алекс Куртцман, Боббі Коен
Режисер: Рубен Флейшер
Сценарій: Ерік Воррен Сінгер, Сет Ґрем-Сміт, Майкл Лесслі
У ролях: Джессі Айзенберг, Вуді Гаррельсон, Айла Фішер, Дейв Франко, Ліззі Каплан, Морган Фрімен, Розамунд Пайк, Джастіс Сміт, Аріана Грінблатт, Домінік Сесса, Марк Руффало
Оператор: Джордж Річмонд
Композитор: Браян Тайлер
Тривалість: 112 хвилин/ 01:52
