Ця дещо недооцінена британська актриса, вродлива і розумна, довго отримувала ролі лише другого плану (втім, і на других ролях Розамунд Пайк важко було не помітити і не запам’ятати, а її екранний дебют, де речі, відбувся в серії бондіани «Помри, але не зараз», де вона зобразила агентку британської розвідки і чергову «дівчину Бонда», і хоча продюсери сильно скоротили секс-сцену, публіка все рівно відзначила невідому красуню як вражаючого і багатообіцяючого новачка), допоки не приголомшила і критиків, і глядачів у детективному трилері Девіда Фінчера «Загублена», де запропонувала жорстку, вбивчу сатиру на стереотип дружини-стерва. А до того актрисі вдавалося виблискувати навіть у банальних бойовиках. І подекуди траплявся якийсь абсолютно посередній екшн на кшталт антиутопічної наукової фантастики з Брюсом Віллісом «Сурогати», який прикрашала саме вона і тільки вона… Сьогодні в арсеналі Пайк уже чимало робіт, і центральних, і досить різнопланових (серед них є навіть дружина обергрупенфюрера СС Райнгарда Гейдріха). Проте здається, її найкраща роль ще попереду.
Гордість і упередження (Pride & Prejudice, 2005)
Безумовно, в цій екранізації класичного роману Джейн Остін від англійського майстра костюмованих мелодрам Джо Райта практично всю увагу справедливо вкрала чарівна Кіра Найтлі в образі Лізі Беннет. Але уважним до деталей глядачам очевидно не могла не сподобатися і найстарша із сестер Джейн Беннет у виконанні Розамунд Пайк. На контрасті з надто зухвалою як на свій історичний час інтелектуалкою Лізі, дотепною і волелюбною, Джейн була прикладом ідеальної нареченої: ніжна, скромна, небагатослівна, із правильною, блідою, благородною вродою. Але при цьому Пайк твердо і водночас ненав’язливо продемонструвала, що Джейн, незважаючи на покірливість, теж безсумнівно розумна і нетривіальна, і навряд чи така проста, як здається на перший погляд, просто справно грає за правилами епохи і традицій.
За версією Барні (Barney’s Version, 2010)
У цій незалежній канадській трагікомедії з багатою фестивальною і нагородною історією, заснованій на однойменному романі Мордекая Річлера, розповідається історія життя простого єврейського чоловічка, типово «маленької людини» Барні Панофскі (напевно що найкраща роль Пола Джаматті), який усі роки слідував порадам батька (Дастін Гоффман), допоки останній не врізав дуба від серцевого нападу у ліжку з проституткою, і перебирав купи жінок, вступаючи у вкрай безглузді шлюби, допоки не зустрів ту саму, єдину і неповторну, але чомусь все одно не зміг зупинитися у своєму беззмістовному, неспокійному, хаотичному русі, котрий супроводжувався низкою не лише переважно випадкових жінок, а і випадкових абсурдних смертей. Розамунд Пайк зіграла третю дружину Барні, з якою герой знайомиться просто на своєму власному весіллі з другою дружиною. Ту саму єдину і неповторну. І актриса заповнила кадр саме такою ювелірно жіночою енергією, в яку неможливо не закохатися і з якою хочеться прожити сто років (цікавих сто років) пліч-о-пліч… Роль принесла їй не лише похвалу критиків, а й кілька номінацій на незалежні канадські та британські премії.
Загублена (Gone Girl, 2014)
Гра в детективно-психологічному трилері Девіда Фінчера за романом Гілліан Флінн, який насправді виявився гострою і жорсткою сатирою на шлюб і кризу подружніх стосунків, принесла Розамунд Пайк заповітну номінацію на «Оскар» та оберемок дифірамбних відгуків. Тут вона постала, здається, в усіх іпостасях, в яких тільки може опинитися жінка і дружина: чарівної дівчини-мрії, гарної, сексуальної і розумної; претензійної і вічно незадоволеної суки; потворної, запущеної благовірної, що кидає в себе бургери з пивом, наче у сміттєвий кошик без дна; і нарешті справжнього монстра, одержимо мстивого чудовиська, готового на немислимі, скажені вчинки, котрого варто і треба боятися без жодних умовностей і жартів. Пайк створила антигероїню, котру можна таврувати як «інфернально-сексуальне і водночас побутово-домашнє зло» і від якої не просто сироти виступають на шкірі, а кидає у крижаний піт.
Приватна війна (A Private War, 2018)
У цьому байопіку Розамунд Пайк зіграла військову журналістку Мері Колвін, яка працювала у найгарячіших точках і в одній із них втратила око. У фільмі, що інтонаційно асонує з «Володарем бурі», актриса зобразила жінку, яка зовсім не геройствує, навмисно вишукуючи найнебезпечніші для життя місця, щоби нібито донести до людей жахливу правду і виконати журналістський обов’язок подібно до клятви Гіппократа, а натомість просто не може жити без війни, тому що війна – її особиста форма протесту проти соціального статусу жінки як дружини і матері, проти соціальної ролі, яку їй не вдалося зіграти. І кожна гаряча точка – плацдарм для її війни з самою собою, з тією половиною, котра все ще жадає бути просто красивою, просто закоханою і коханою. А спотворені війною обличчя і тіло – це її «ордени» і її ж прокляття, що щоразу нагадує про ймовірно неправильний життєвий вибір і втрачене щастя.
Вороги (Hostiles, 2017)
Роуд-вестерн з Крістіаном Бейлом, що оповідає про ворожнечу і примирення, ненависть і взаємне прощення, пропонує глядачам історію капітана, що наприкінці війни білих з індіанцями за американські землі охоплений люттю, огидою і ворожістю до корінних племен, але змушений стати провідником для вмираючого вождя шеєнів на шляху його родини до Монтани. Війна майже скінчилася, але рани не загоїлися, горе і біль не вщухли і не вщухнуть ще дуже довго, ненависть нікуди не випарувалася… Розамунд Пайк зіграла жінку, що нав’язливо примикає до цієї і без того складної і конфліктної подорожі, бо геть не знає, як жити і що робити, і куди іти далі: на її очах команчі вбили чоловіка і трьох її дітей, і вона абсолютно божевільна через свої втрату і скорботу, через сліпий відчайдушний гнів, який навряд чи здатен обернутися розумінням і миром як у душі, так і назовні.
Небезпечний елемент (Radioactive, 2019)
Той випадок, коли критикам не дуже сподобався фільм, але стовідсотково сподобалося акторське виконання. У цьому байопіку Пайк зіграла найвидатнішу науковицю усіх часів, найбільшу вчену серед учених жінок Марію Склодовську-Кюрі, яка була не тільки фізиком, а і дружиною, матір’ю, коханкою… Сюжет зосереджується на відкритті Марією Кюрі радію і полонію, й оповідь перерізається флешфорвардами у майбутнє, коли саме це відкриття дозволить знищити атомною бомбою Хіросіму і Нагасакі, статися Чорнобильській катастрофі, поставити цілий світ на коліна перед ядерним протистоянням наддержав… Актриса несе велич свого екранного образу з завидними щирістю, пристрастю і повагою до унікального розуму унікальної жінки, котра абсолютно радикально змінила хід історії, зовсім не підозрюючи, що змінила не у кращий бік… (схожий дисбаланс ідеї і результатів ми побачили пізніше в «Оппенгеймері» Крістофера Нолана, з виразністю і міццю котрого «Небезпечний елемент», звісно, змагатися не здатен).
Аферистка (I Care a Lot, 2021)
Амплуа лиходійки, настільки блискучо розігране в «Загубленій», Розамунд Пайк повторила в комедії «Аферистка». Вона зіграла жінку із соцслужби, яка опікується недієздатними старими. От тільки «недієздатними» вона їх робить сама. Й обирає винятково багатих. Але одного разу кладе свою нечисту загребущу лапу не на ту стареньку… Якби вручали нагороду за найелегантнішого монстра, титул неодмінно дістався би Марлі Грейсон у виконанні Пайк. Ця перфекціоністка і холодна сука, здавалося би позбавлена будь-якої емпатії (але при цьому щиро закохана у свою дівчину і за сумісництвом співучасницю), виказує набагато більше ніжності і турботи до власних зубів, ніж до нещасних дідусів і бабусь, яких безсоромно обдурює. Та завдяки шарму актриси монстр Марла викликає парадоксально сильні симпатії і навіть змушує вболівати за її таку мерзенну справу… І хоча глядач одразу підозрює і розуміє, що рано чи пізно має прилетіти якщо не кримінальне покарання, то «божа кара», він все рівно дуже хоче, щоби завидно цілеспрямована і на «п’ятірку» зібрана, рішуча, результативна Марла… ще трохи пожила.
Колесо часу (The Wheel of Time, 2021)
У фентезійному серіалі за циклом романів Роберта Джордана актриса зіграла чарівницю Морейн із жіночого магічного ордена Айз Седай, які вважають, що володіти Силою мають право виключно жінки, а чоловіки Силу опоганюють, паплюжать. Однак сама Морейн далеко не настільки радикальна у своїх феміністських поглядах, як решта чарівниць сестринства… Завдяки виконанню Розамунд Пайк образ Морейн вийшов істинним беззаперечним фундаментом цього серіалу, на якому тримаються всі цеглинки і вся конструкція загалом. Вийшла доволі неоднозначна й об’ємна героїня, яка нібито завжди говорить правду і чинить щодо інших прозоро, проте розгадати її саму категорично неможливо… І ця нерозкодована «жіноча загадка» – козир не лише Морейн, а і самої Розамунд Пайк, досі нерозгаданої ані глядачами, ані критиками диво-артистки, потенційно здатної на такі екранні експерименти, про які ми наразі навіть не здогадуємося…
Анастасія Лях
Коментарі закрито.