Капітан Америка: Чудесний новий світ (Captain America: Brave New World)

Підзаголовок перезавантаженого «Капітана Америки» (котрий нарешті і в українському перекладі став Капітаном Америкою безпосередньо у назві замість акуратно аполітичного «Першого месника») обіцяв «чудесний новий світ» не просто так (і не лише з іронією щодо трампівських обіцянок, але про це пізніше). Після низки останніх провалів студії Marvel саме новий фільм про оновленого Кепа мав, що називається, «вистрілити» і повернути марвелівський кіновсесвіт на колишній високо задраний п’єдестал (ну і стати містком до наступних так само перезавантажених «Месників»). Себто відкрити глядачам «чудесний новий марвелівський світ». Але чудес не сталося (хоча потенціал і перші кроки стрічки були цікавими і навіть назріло і начасно злободенними).

Не описуючи сюжет, усе ж варто зазначити, що тематично і хронологічно картина продовжила міні-серіал 2021 року «Сокіл і Зимовий солдат» (але Бакі Барнсу у виконанні Себастіана Стена дісталося лише камео). Тобто продовжила для Сема Вілсона (Ентоні Макі) помірно тернистий і помірно екзистенційний шлях переходу і перевдягнення з другорядного образу Сокола у провідний образ Капітана Америки. І у фільмі він знову постійно сумнівається у тому, чи достойний буквального і фігурального щита, чи достойний бути ключовим гравцем естафети, переданої в його нерішучі руки Стівом Роджерсом (Кріс Еванс, у якого тут камео немає), чи здатен він стати лідером і символом країни (не маючи до того ж ніяких суперздібностей, не маючи суперсироватки в крові); чи варто йому взагалі, будучи чорним і маючи постпам’ять, нести емблему цієї держави…

Але всі ці сумніви і хитання ми вже спостерігали у серіалі. І оскільки вони є свого роду екранною проекцію реальних комплексів актора Ентоні Макі, котрий (принаймні так здається) дуже невпевнений щодо власної харизми і сили очолити франшизу, сценаристам «Чудесного нового світу» напевно варто би було надати зірці впевненості через певні зміни персонажа, тобто через виразну (і переконливу) трансформацію характеру, викликану радикальною зміною ролі і статусу, через, так би мовити, видиму ментальну еволюцію. Проте ні, Сем Вілсон так і лишився на задньому плані, хоча суто технічно перебазувався на передній.

Автори настільки боялися позбавити героя тіні Стіва Роджерса, що навіть бадді-драму придумали йому майже ту саму. Адже так само, як колись Стів перед не надто емпатичним лицем системи заступився за друга Бакі, котрий наробив купу протидержавних злочинів не з власної волі, а через промитий прозомбований мозок, тепер Сем заступився за друга Ісаю Бредлі, чорного ветерана не однієї війни і суперсолдата мимоволі, котрого тридцять років тримали у в’язниці, проводячи над ним експерименти, а зараз, щойно викинутий системою (наче той Джон Рембо) гвинтик-служака нарешті вийшов на волю, звинуватили у замаху на життя президента.

Смотрите легально на MEGOGO

Цікаво, що цей «Капітан Америка» сюжетно продовжує не стільки «Месників» і «Першого месника», скільки «Вічних» і не надто вдалу стрічку так званої першої фази «Неймовірний Халк», де Халка ще грав Едвард Нортон, а не Марк Руффало (плюс ненав’язливо вплітає в канву MCU новоприбулих Людей Ікс, зокрема Росомаху, адже йдеться про виявлення позаземного металу адамантій, який «ще міцніший за вакандійський вібраній», і гіпотетично так само новоприєднаних Надлюдей/ Нелюдей і Фантастичну четвірку, у сцені після титрів всіх їх називають узагальнюючим прикметником «інші»). Навіть можна сказати, що центральним персонажем виступає не стільки Сем Вілсон, скільки суперечливий фігурант «Неймовірного Халка» генерал Таддеус Росс, вірніше колишній генерал, який став новим президентом США (покійного Вільяма Герта, що грав Росса, замінив Гаррісон Форд).

Як і серіал «Сокіл і Зимовий солдат», який приземлив нарочито фантастичний супергеройський екшн до рівня більш реалістичного (і менш комедійного) трилера-бойовика-драми про глобальну соціальну політику й економіку, «Чудесний новий світ» теж тяжіє до жанрів політичного трилера і навіть почасти політичного детективу. Тільки, на жаль, і детективна інтрига, і необхідна трилеру напруга дуже швидко спадають ледь не до нуля. Повертаючись до президента, навколо нещодавнього обрання котрого розгортаються всі перипетії, цілком очевидно, що антигерой (чи радше герой Х, герой невідомість, від якого хтозна чого чекати) Гаррісона Форда алюзує до Дональда Трампа, а обіцяний «чудесний новий світ» алюзує до трампівських передвиборних обіцянок.

Власне, бажання Таддеуса Росса повернути команду Месників можна зчитати як бажання Дональда Трампа зробити Америку «знову великою». Кризу в Індо-Тихоокеанському регіоні, що у фільмі показана як спір між Америкою та Японією за володіння адамантієм, можна зчитати як нинішню кризу між США та Китаєм і потенційну загрозу торговельної війни між двома гігантами. Звісно, на відміну від Таддеуса Росса Трамп не колишній вояка, а бізнесмен («укладальник угод»), але війна за великим рахунком і є ніщо інше як бізнес і укладання угод. І на прикладі Сема Вілсона, котрий не має до Росса симпатій, але все рівно йому служить і навіть захищає (а відповідно й обирає) його, можна зчитати чорний трампівський електорат, який дивом дивним проголосував за президента-расиста (можливо, через нелюбов до мексиканців, яких Трамп пообіцяв депортувати). А на прикладі Бетті Росс (доньки, що не спілкується з батьком, але зрештою вибачає і приходить) можна, мабуть, зчитати жіночий трампівський електорат, який так само дивним дивом проголосував за президента-мізогіна-сексиста, що має намір заборонити аборти.

Проблема в тому, що автори стрічки сідають у лужу між критикою і компліментарністю. Таддеус Росс приховує внутрішнього монстра, але монстром є не з власної волі (та й навіть Сем знову і знову повторює, що генерал «реально змінився», типу реально став кращою версією себе). І він смиренно приймає відставку, арешт і навіть судовий процес над собою (тоді як Трамп успішно уникнув будь-якої розплати і відкрито сказав, що як знову програє вибори, то вдруге піде штурмом на Капітолій, і всі це мовчки з’їли). І що глядач має робити з такою м’якотілістю Marvel? Напевно що уповати на «чудесний новий трампівський світ».

Анастасія Лях