Матеріалісти (Materialists)

Геть усі ми – тією чи іншою мірою матеріалісти, навіть ті, хто називає себе романтиками, інакше ми просто не вижили би в цьому світі…, і не тому, що самою любов’ю ситий не будеш, а тому, що романтики «помирають» рано і по понеділках… Безумовно, це один з найтонших і найрозумніших ромкомів за багато років. І це не дивлячись на то, що на відміну від попередньої роботи – надзвичайно делікатної і тихої арт-мелодрами «Минулі життя» – цього разу корейській режисерці і сценаристці Селін Сон все ж таки довелося підлаштуватися під голлівудські правила і влаштувати зворушливий і не зовсім чесний глядацький хепі-енд.

Як і в «Минулих життях», в «Матеріалістах» Селін Сон розглядає чи радше роздивляється незбагненно беззмістовний «смисл» кохання крізь часопотік і простір. І для цього їй не потрібно організовувати буквально фантастичну мандрівку машиною часу, як то зробили автори майбутньої романтичної стрічки із Коліном Фарреллом і Марго Роббі «Велика смілива красива подорож», а достатньо надати глядачам легке ненав’язливе відчуття плину, перекинувши героїв в іншу країну, іншу культуру, в наступні десятиліття… або ж, як у випадку з «Матеріалістами», показавши відірвану сцену-пролог про гіпотетичну закохану пару доби первісних людей, де він спершу приносить коханій виготовлені власноруч знаряддя праці (щось матеріальне і суттєве), а вже потім надягає їй на палець імпровізовану обручку, зроблену зі стеблини польової квітки.

Далі сюжет ясно що розгортається у сучасному матеріальному світі, котрий представляє один із найбільш сучасних і найбільш матеріальних мегаполісів – Нью-Йорк. Героїня Дакоти Джонсон працює професійною свахою в елітному агентстві знайомств, і на її рахунку вже дев’ять укладених шлюбів. Вона ретельно підбирає пари за переліком критеріїв: зріст, вага, вік, раса, політичні погляди, релігія, походження і статус, матеріальне становище, коло інтересів… Не зводить між собою демократів і республіканців, лівоцентристів і ультраправих, атеїстів і завсідників недільної церкви… Стосунки розглядає як ринок, шлюб – як бізнес-угоду, і не тому, що така клінічно цинічна, а тому, що такою клінічно цинічною є навколишня дійсність, де зовнішність – це хороша або погана інвестиція, романтичне побачення – капітал, а сімейне «щастя» – виграшна чи програшна гра на біржі.

Вона начебто симпатизує своїм клієнткам і щиро вболіває за них, але, приміром, про ту сорокарічну невдаху, в котрої уже довго ні з ким нічого не виходить, говорить прямо як про товар: «незатребуваний і неконкурентний на загальному ринку і непідходящий для нішевого». Сама ж героїня начебто принципово обирає самотність, бо в минулому обпіклася об велике щире кохання із бідним, яке невблаганно згасло чи вірніше спотворилося через нездоланну проблему грошей, а в теперішньому має твердий намір якщо і вийти заміж, то виключно за «єдинорога», тобто рідкісний, майже неіснуючий тип ідеального чоловіка, котрий і мільйонер, і красень, і розумник, і добряк… На диво саме такого (Педро Паскаль) вона зустрічає на одному зі своїх робочих весіль. Але там же зустрічає і того бідняка (Кріс Еванс) з минулого, котрий підробляє офіціантом і досі, хоча минули роки і роки, плекає студентську мрію бути театральним актором і все ще орендує жахливу квартиру без гарячої води, котру ділить з кількома аналогічними невдахами.

Смотрите легально на MEGOGO

Селін Сон здійснює унікальний для голлівудської жанрово-тональної системи хід: зашифровує в романтичну комедію з начебто очевидною валізкою іронічних, сатиричних, дотепних, легких інструментів… реально важку і реально сумну драму, котра співпереживає людському відчаю в усіх його навіть найбільш незграбних і дурнуватих проявах. І якщо чоловік, щоби підвищити свою вартість на «ринку любові», робить хірургічну операцію з видовження ніг, бо критерій «метр вісімдесят і вище» є стабільно поширеним серед жіночих запитів, це робить його не лялькою і не клоуном, а закономірним продуктом (блискучим зовні, поламаним всередині) саморуйнівної споживацької епохи, так само як жінку, котра прооперувала ніс чи груди, чи все разом, щоби підняти свою ціну на полиці.

Не існує сьогодні інакшої реальності поза реальністю магазинів. Увесь світ – один гігантський магазин, і геть усі в ньому відносини скріплюються грошима чи бартером, третього не дано. Матеріалісти давно перекричали ідеалістів. І то не суча меркантильність, а об’єктивна правда, коли чоловікові, що дарує сонце і зорі, дівчина у відповідь пропонує звернутися по мінет до вітру (метафора підслухана в жіночому стендапі). І вельми розумна і вочевидь сильно твереза Селін Сон, далека від ярлика безпідставної мрійниці, насправді чудово розуміє, що героїня Дакоти Джонсон, якби вона була реальною жінкою, не обрала би (тим паче вдруге) вбоге кохання на воді замість молока чи вершків (а якщо і обрала би, то скоро би прикладала до лоба лід, вгамовуючи шишку, котру набила, вдруге наступивши на ті самі граблі).

Проте безапеляційні голлівудські закони диктують фінали навіть тоді, коли дозволяють творчу волю і здоровий глузд посередині. Глядачі мають на виході посміхатися й обійматися з половинками, з якими прийшли до кінотеатру проїсти і запити колою скромний романтичний вечір. А правда невблаганного розчарування нехай лишається за кадром, у невидимій сцені після довгих «магічних» титрів, коли польова квітка на безіменному пальці зів’яла і полетіла у смітник (і хоча діамант теж у жодному разі не гарантує тривалість, однак твердий камінь непогано боронить розбите серце).

Анастасія Лях