Новокаїн (Novocaine)

Вдруге за рік Джек Квейд (син колишньої суперзірки романтичних комедій Мег Раян і Денніса Квейда) з’являється у вельми нетрадиційному ромкомі, що перевертає усталену романтичну традицію догори дриґом. І хоча «Новокаїну» далеко до психологічних тонкощів і ефектних твістів «Компаньйона», він досить вдало й дотепно (і не шкодуючи м’яса, бо ж як казала колись в одному зі своїх сюрреалістичних сценаріїв найекстравагантніша романтична дивачка Рената Литвинова, «любов – це… ну не м’ясо, проте щось криваве») препарує дві різножанрові речі: відчуття болю і відчуття крутості. Перше походить з мелодрам, друге – з бойовиків. Але в «Новокаїні» вони зустрічаються на одному рингу і навіть близнючно віддзеркалюють одне одного, наче кулаки (цитуючи «супершпигунку» Сьюзен Купер у виконанні Мелісси МакКарті) братів Кличко.

Є такий своєрідний ромком (французький) «Закохані невротики», де герой і героїня зближуються на ґрунті спільного невротичного відхилення чи, коректніше буде сказати, спільної невротичної особливості: гіперболічної сором’язливості і перманентного стресу, що ледь не з будь-якого дріб’язкового приводу досягає рівня неврозу. А герой і героїня «Новокаїну», Нейтан і Шеррі, зближуються на підставі спільного і водночас протилежного відхилення у контексті сприйняття болю: він «страждає» на рідкісне неврологічне захворювання і взагалі не здатен відчувати фізичний біль, відповідно позбавлений захисної реакції і апатичний до будь-яких концепцій позитивного чи негативного страждання; вона ж навпаки, страждає на так званий селфхарм, себто психічний розлад у формі тяжіння до самопошкодження, і відповідно прагне завдавати собі і відчувати фізичний біль як ілюзорну панацею від болю душевного.

Обидва працюють у банку. Він асистентом менеджера, вона – касиркою. Будучи від школи і далі по життю невдахою і хлопчиком для биття (хоча й, такий от каламбур, побиття він ніколи не відчував), не маючи ані друзів (лише одного онлайн-компаньйона по відеоіграм, якого наживо ніколи не бачив), ані романтичних стосунків…, Нейтан хапається за раптовий і дивовижний взаємозв’язок із Шеррі настільки міцно, що… коли до банку напередодні одного червоного свята вривається банда грабіжників в костюмах Санта Клауса (о так, це не просто ромком, а різдвяний ромком, вірніше різдвяний напівполіцейський екшн-ромком, тож очевидний привіт «Міцному горішку») і тікає у невідомому напрямку з грошима і Шеррі в якості заручниці, абсолютно не думаючи і не зважуючи всі «за» і «проти», кидається на порятунок коханої (яка насправді ще до пуття не стала йому ані коханою, ані навіть гьорлфренд), наче собака на палку, причому пес цей через свою особливість заради палки готовий зламати геть усі зуби і… посміхнутися.

Смотрите легально на MEGOGO

Автори «Новокаїну» перезавантажують на свій смак і ризик не лише романтичну комедію, а і супергеройський екшн і уподібнюють Нейтана Кейна до, приміром, Пітера Паркера (недарма ж товариша по геймінгу тут зіграв Джейкоб Баталон, друг Пітера Нед), тобто беруть хворобу (як то інфекцію від укусу павука), накладають на соромливого неремстивого лузера і перетворюють на суперсилу, лишень без жодної (принаймні нарочитої) фантастики. При цьому режисери Роберт Олсен і Ден Берк на базі концепції про вимушену і несподівану трансформацію (без буквальної трансформації, адже по факту нічого ані в тілі, ані в розумі героя не змінюється, хіба що… у серці…) недуги в надкрутість влаштовують феєричний бенкет смачного, м’ясного і винахідливого використання і застосування неординарної патології, причому щодалі, то шаленіше і скаженіше бенкетує Нейтова аномалія, від набиття адреси татуювальною машинкою на обпеченій до опіків третього ступеня (а він все знає про ступені, адже вивчив медичний довідник) долоні (замість того, щоби записати потрібну локацію ручкою на папірці, як роблять нудні звичайні негерої) до проштрикування чужої горлянки власною ліктьовою (чи променевою) кісткою, що стирчить з перетвореної на криваве ганчір’я руки.

Можна не відчувати фізичного болю, та болю від зради в коханні нікому не уникнути. Хоч ти будеш різати себе, сублімувати в буквальні порізи ментальні рани і все-все відчувати; хоч будеш дірявитися на шмаття ножами, гачками, кулями, викрутками, арбалетними стрілами…, обливатися киплячою олією і нічого-нічого не відчувати. Пробите серце в обох випадках однаково заниє і заскиглить… Хіба що не в кіно і не під час різдвяного дива. Адже як зазначив старий цинічний слідак у традиційно засаленому м’ятому плащі, присівши над скаліченим трупом грабіжника у червоному костюмі і відповідаючи на запитання напарниці, чи це один із розшукуваних злочинців, «було би сумно, якби тут сконав справжнісінький Санта».

Анастасія Лях