Пам’ятаєте «Гру на пониження» Адама МакКея? Одну з найкращих голлівудських стрічок 2015 року, котра брала участь в оскарівській гонці. У 2023 році дуже схоже і за тематикою, і за стилістикою кіно випустив не геніальний і не ревізіоністський, проте стовідсотково цікавий і недооцінений австралійський режисер Крейг Гіллеспі (зворушлива романтична трагікомедія «Ларс і справжня дівчина», експресивно-зухвалий спортивний байопік «Я, Тоня», ефектна фешн-казка «Круелла»).
А ролі у фільмі виконали Пол Дано, Шейлін Вудлі, Сет Роґен, Америка Феррера, Дейн ДеГаан, Вінсент Д’Онофріо, Ентоні Рамос, Піт Девідсон, Себастіан Стен. Останній, до речі, мабуть, є улюбленим актором Гіллеспі, бо постановник знімає його вже втретє (у байопіку про скандальну американську фігуристку Тоню Гардінг Себастіан Стен зіграв колишнього чоловіка спортсменки, котрого та намовила напасти і зламати ногу її конкурентці; а у міні-серіалі «Пем і Томмі» актор зобразив епатажного барабанщика Mötley Crüe Томмі Лі, котрий у 90-х був чоловіком Памели Андерсон і втрапив зі своєю пасією у секс-скандал через витік інтимного домашнього відео). Проте найкраща роль тут у ДеГаана. Вона дуже маленька, практично епізодична, до того ж обличчя актора, окрім однієї секунди викриття, приховує антивірусна маска (події стрічки розгортаються під час ковід-пандемії). Але в образі душного механічного адміністратора магазину відеоігор, в котрого з потилиці звисає тоненька косичка, ДеГаан розкішно «не сяє».
«Шалені гроші» – не точний переклад. Dumb Money – це з англійської «Дурні гроші». А «дурні гроші» – це принизливий термін, котрий вигадали шишки з Волл-стріт, аби продемонструвати свою недоторканну перевагу над робочим класом, представники котрого (водії, медсестри, студенти, касири…) іноді купляють акції на фондовому ринку, проте не є професійними гравцями і професійними інвесторами. Топ-менеджери з Волл-стріт, крупні професійні гравці-управлінці гедж-фондів достеменно знають, що такі от роздрібні недоінвестори майже завжди програють, а якщо й виграють якісь там кілька тисяч (копійки для мільярдерів з Волл-стріт), то то є «дурні гроші». На противагу, звісно ж, «розумним грошам», котрі заробляють своїми типу мізками кваліфіковані фінансисти. І коли робітники програють, а істеблішмент багатіє – система працює: бідні стають ще біднішими, а багаті відповідно ще багатшими.
Так-так, саме «типу» мізками. Адже заснована на реальних подіях чесна і водночас сатирична історія від Гіллеспі абсолютно дискредитує воллстрітівських розумників, більш того виставляє пихатими бовдурами, котрі будують собі на час пандемії особистий тенісний корт (але пандемія закінчується раніше, ніж той корт добудовано) і для екзотики тримають у своїх золотих хоромах хряка з величезними яйцями (компенсуючи таким чином свої дрібненькі), і сцикунами, в яких миттєво пітніють долоні і сіпається колінко, коли тріскається старий порядок. Ну і так, ця історія з гучним ефектним тріском ламає систему.
Смотрите легально на MEGOGO
Сценарій «Дурних грошей» засновано на нон-фікшн книзі Бена Мезріча «Антисоціальна мережа: шорт-сквіз GameStop та група трейдерів-аматорів Ragtag, які поставили Волл-стріт на коліна». І пересічному глядачеві, до того ж неамериканцю, від тих «іншопланетних» слів стає лячно (а шорт-сквіз, як обережно на вушко запитає душний персонаж ДеГаана, це взагалі, мабуть, «щось непристойне»). Насправді цілком пристойне і лячне виключно для великих трейдерів. Шорт-сквіз – це швидке підвищення ціни акції на фондовому ринку через надлишок коротких продажів (шорт-позицій) цієї акції. Все одно незрозуміло, еге ж?
Отже, у 2021 році гравці гедж-фондів почали «шортити» акції компанії GameStop. GameStop – це мережа магазинів з продажу відеоігор і всілякого комп’ютерного приладдя. «Шортити» значить робити ставку на зниження вартості активів. Вони гадали, що сучасні геймери качають ігри з інтернету і ніхто більше не купляє відеоігри на дисках (не врахували, пиндючні йолопи, що гіки так само кайфують від відеоігор на диску, як справжні книголюби від паперових книг), а тому мережа GameStop має от-от збанкрутувати (власне, такими от «шортами» крупні інвестори-хижаки, не встаючи з крісел, постійно зжирають малий і середній бізнес). Проте один реальний розумник (типовий задрот) на ім’я Кіт Гілл (про нього можна детально прочитати у вікіпедії), нібито пересічний фінансовий аналітик у заношених трениках (на тій стадії пандемії, коли всі працювали дистанційно і здебільшого виглядали опудалами, окрім короткочасних відеоконференцій у зумі) і завзятий блогер під дурнуватими ніками Ревуче кошеня і Йохана вартість якраз врахував усе те, що не врахували «брендові краватки» з Волл-стріт. І не просто почав на усі свої заощадження скуповувати акції GameStop, а й доступно і прозоро викладати щоденний аналіз фондового ринку усім (спершу дуже небагатьом) фоловерам свого візуально незграбного, проте тямущого відеоблогу.
Ці підписники Ревучого кошеняти, котрих ставало все більше (студентка з кредитом на навчання, медсестра з іпотекою і двома дітьми після розлучення, латинос-іммігрант, що змушений працювати на білого душного начальника, випрошувати аванс до зарплатні або брати участь у дурному танцювальному TikTok-конкурсі), дослухаючись до аргументованих порад ексцентричного ютубера у футболці з кицькою, теж почали купувати акції GameStop. І у той час як воллстрітівські трейдери «шортили», послідовники Ревучого кошеняти «холдили» (ще один біржовий термін «холдити» означає довго тримати акції, не продавати, не панікувати під час падіння, не скидати за низькою ціною). І стали зрештою так званою «діамантовою рукою» (тобто рукою, міцною як алмаз; єдиним фронтом), а акції GameStop безпрецедентно злетіли вгору.
Якщо у «Грі на пониження» МакКей, так би мовити, на пальцях (буквально вустами лежачої у пінній ванні для привертання уваги Марго Роббі) пояснив і показав глядачам, чому і як саме відбулося колосальне падіння американського ринку нерухомості, котре зрештою вилилося у глобальну фінансову кризу 2008 року, найгіршу кризу з часів Великої депресії, і як саме луснула «мильна бульбашка» (не та, що у пінній ванні Марго Роббі, а фігуральна); то Гіллеспі так само на пальцях показав, як працює фондовий ринок, як грати на біржі, як саме багатіють багатії і, що найважливіше, як реально можна розбагатіти біднякам. Не як у казці, не як Попелюшка за допомогою магії урвати принца і життя в королівському замку, а абсолютно реально. Ну і як луснула, вірніше почала тріскатися «мильна бульбашка» недоторканних топів Волл-стріт.
Навіть якщо Крейг Гіллеспі на голлівудській арені не є радикальним ревізіоністом і запеклим нонконформістом, та все ж кожного разу цей австралієць грає не за правилами, геть у кожному своєму проєкті. Знімає меланхолійний антипод до шаблонних ромкомів про самотнього хлопця, котрий закохується у надувну секс-ляльку. Робить спортивний байопік не про шлях до успіху, котрий так полюбляють американці, і навіть не про падіння униз, а про колючий, як їжак, характер і низку вкрай дурних вчинків. Діснеївську дитячу історію перетворює на панк-рок-дефіле і оду революційним змінам, котрі ламають старий порядок.
Так-так, і Круелла зламала старий порядок (у світі моди), і спільнота Ревучого кошеняти у світі… ні, не лише фінансів, а взагалі у світі буцімто нездоланної, пануючої споконвіку класової нерівності. Але не так, як це зробили більшовики, а розумно. Режисер зумисно показав еліту (антагоністів) гротескно, карикатурно, через призму відвертої сатири; а персонажів з народу, з типу сірого плебсу (протагоністів) зробив живими, реальними, ніби запозиченими для цієї шаленої гри з побутових драм і драмедій. До речі, антиковідні маски багатії на екрані не носять, бо ж не їздять у громадському транспорті, не стоять у черзі на касі у супермаркеті, не товпляться у торгово-розважальних центрах. А маски бідняків ніби перетворюються з масок проти вірусу на маски Зорро (нехай і на іншій половині обличчя), маски бунтарів, маски бійців, революціонерів, заколотників, маски проти системи і проти вірусу багатіючого багатства.
Сам Кіт Гілл перед кожним виходом в інтернет-етер вдягає на лоба червону пов’язку, як у Рембо. Адже Джон Рембо в оригінальному фільмі «Перша кров» 1982 року теж виступив проти системи, проти всієї Америки, проти законників і можновладців, котрі відправили його, простого хлопця і простого солдата, на чужу і непотрібну далеку війну у В’єтнамі, а потім навіть не прийняли назад, виставили за поріг як мішок зі сміттям.
Гіллеспі ж влучно і дотепно доповнює червону стрічку так само символічною відеонарізкою на поліекрані: Роккі Бальбоа з тріумфально піднятими кулаками (боксером з низів, без імені і протекторату, котрий дав просратися чемпіонові світу), шимпанзе верхи на конях (приматами-революціонерами з фільму «Повстання планети мавп», котрі скасували тисячолітнє панування людей на Землі, поміняли місцями домінуючий клас з підпорядкованим) і очманілим обличчям Меттью МакКонагі з фільму «Вовк з Волл-стріт», тією знаковою сценою, де актор в епізодичному образі управлінця інвестиційним банком радить брокеру-стажеру побільше «трахатися, мастурбувати і нюхати кокаїн», бо «інвестиційна діяльність надзвичайно енергозатратна»…
Анастасія Лях
Шалені гроші (Дурні гроші, Dumb Money)
2023 рік, США
Продюсери: Крейг Гіллеспі, Лорен Скакер Блум, Ребекка Анджело, Бен Мезріч, Джонні Голланд, Джон Фрідберг, Майкл Геймлер
Режисер: Крейг Гіллеспі
Сценарій: Лорен Скакер Блум, Ребекка Анджело, Бен Мезріч
У ролях: Сет Роґен, Себастіан Стен, Пол Дано, Шейлін Вудлі, Піт Девідсон, Вінсент Д’Онофріо, Дейн ДеГаан, Ентоні Рамос, Америка Феррера, Нік Офферман, Кленсі Браун, Талія Райдер, Олівія Тірлбі, Міха’ла Герролд
Оператор: Ніколас Каракатсаніс
Композитор: Вілл Бейтс
Тривалість: 105 хвилин/ 01:45
