kinowar.com

Скрудж і духи Різдва (Ebenezer)

Зачекайте, будь ласка...

Цей фільм важливий не стільки черговою екранізацією «Різдвяної пісні» Діккенса, скільки повноцінним поверненням акторської гри Джонні Деппа, задля бенефісу котрого цей проєкт, можливо, і був створений (бенефісу, що одним рецензентам здався майже великим, а іншим – майже нестерпним…; можливо, останні вболівали за Ембер Герд). І треба сказати, що попри відсутність чогось принципово нового і в сюжеті (що зрозуміло), і навіть у формі «Скрудж» скроєний і зіграний так філігранно, що практично одразу, з перших же гострих проблемних незручних кадрів (де Ієн МакКеллен в образі старого компаньйона головного героя падає замертво, хоча щойно збирався випити чаю з кількома краплинами міцного…, і чайник, люб’язно поставлений на вогонь бідним зацькованим клерком, кипить аж кричить уже абсолютно дарма…), з цілком очікуваної темної повчальної казки перетворюється на несподівано вкрай інтимну екзистенційну драму, спроможну змусити кожного глядача подивитися зі сторони ні на його, Ебенізера Скруджа, втрачений час і зниклі у забутті хороші й погані, і неоднозначні роки…, а на час і роки свої власні, на власні моменти можливості і неможливості ілюзорного щастя.

В оригіналі фільм називається «Ебенізер». І це, ймовірно, принципово важливо. Не «Різдвяна пісня» (хоча стрічка притримується розподілу саме на куплети, а не на глави), не «Скрудж», не «Скрудж і духи Різдва»…, а «Ебенізер». Ебенізер – це ім’я головного (нарочито старого і тілом, і, що важливіше та гірше, душею) героя, хоча зазвичай що старшими (і зрештою старішими) ми стаємо, то частіше нас кличуть на прізвище (чи по батькові у слов’янській, приміром, традиції) і все рідше звуть одним тільки іменем, ніби ім’я лишається у минулому, в дитинстві та (позашкільній) юності. Ебенізер – це ще не той Ебенізер Скрудж, самітник і скнара, буркотун і мізантроп, грошолюб і всіх світлих почуттів ненависник, який аж ніяк не у контексті чорного гумору, а від щирого серця бажає планеті (чи щонайменше вікторіанському Лондону) менше народу і відповідно більше кисню («нехай ті, що вмирають, вмирають швидше»). Ебенізер – це просто Ебенізер (до точки неповернення, хоча в казках – але лише в казках – все повертається назад, якщо докласти сильного бажання та зусилля), чиста і поки що ще не зіпсована (не зламана, не покалічена, не перетворена з живої вразливої плоті на твердий непробивний камінь) дитина, котра, як і всі абсолютно діти, має добрі сподівання і мрії (які, безперечно, колись були навіть в Адольфа і навіть у Вови…). Адже це Скрудж не відпускає підлеглого на різдвяні свята додому навіть попри хвору дитину і саме Скрудж багатіє та не гризеться сумлінням попри страждання людей у боргових тюрмах, бо ж самі винні і самі дурні… А Ебенізер… задивляється на милу дівчину з ластовинням і гадає, що кульки в його кишені – це цілий круглий і водночас безкрайній світ.

Ебенізер – це насамперед ім’я того дитинства, що передує шкільним рокам, адже саме у школі нас вперше починають називати на прізвище і саме в школі звалюється на ще не затверділі крихкі плечі досвід найпершої тиранії, і навіть п’яниця-батько з його домашнім хаосом і пресингом оголює істинну картину його, тотально насильницького і тотально безладно-колючого, світу аж тоді, коли починається школа… (найперший закид в петлю дорослішання за крок до старіння) і не менш нестерпні за саму школу повернення зі школи додому. Тоді вперше замість Ебенізера народжується і міцнішає, і вкорінюється в своїх нових спотворених переконаннях Скрудж (і під Ебенізером, ясна річ, варто розуміти кожне ім’я, а під Скруджем – будь-яке прізвище).

Цікаво, що у найпершій сцені, коли нещасний Кретчіт у виконанні Руперта Ґрінта двічі доповідає, завершивши робочий день, що поставив на плиту (газові плити, між іншим, тоді щойно почали продаватися і, мабуть, були предметом розкоші у будинках та офісах) чайник, значно мерзенніший за Скруджа на той момент (бо значно старіший і відповідно значно відірваніший від свого імені у бік сухого прізвища) засновник і співвласник лихварської контори Марлі гидливо-прискіпливо зауважує, що Кретчіт… повторюється. Так, саме «Ти повторюєшся» відповідає Марлі відвертою нелюб’язністю на люб’язність Кретчіта щодо чайника та потенційного післяробочого (чи майже післяробочого) чаювання (файв-о’клок-ті, ну звісно ж). І не менш цікаво, що суттєво пізніше за хронологією сюжету Боб Кретчіт (коли від смерті старого Джейкоба Марлі, котрий колись давно, безповоротно давно був хлопчиком Джейкобом…, минуло аж сім років і голосом та ненавистю Марлі заговорив уже Скрудж…, себто Ебенізер Скрудж став буквальним повтором Джейкоба Марлі), який майже дійшов межі розпачу, відчаю, люті…, повторив слово «глупство», котрим так часто, виказуючи скепсис-цинізм цілковито до всього (крім грошей), послуговувався його керівник Скрудж.

Ті та інші загравання сценариста та режисера (на посаді останнього, між іншим, Тай Вест, творець феєрично стилізованої слешер-трилогії «Х», «Перл» і «МаХХХін») з «повторами» – очевидно що метафоричність циклічності: Кретчіт, закономірно утративши невинність дитинства і своє ім’я Боб (також певно що зовсім невипадково – і не лише через зрозумілу відсутність емпатії – старий Скрудж спершу не знає імені хворої дитини і переконаний, що те знання йому непотрібне, однак потім запам’ятовує: «той хлопчик, той хворий хлопчик… Тім!»…; той Тім, якому наразі далеко до того, щоби зробитися Тімом Кретчітом і зрештою просто Кретчітом…, але метаморфоза тією чи іншою мірою неминуча), ризикує повторити похмурий льос (фатум, рок… чи всього лише елементарну людську природу) Скруджа так само, як Скрудж повторив (або нехай буде «майже повторив», адже ми все ще перебуваєм у казці) долю вже остаточно і безповоротно мертвого і душею, і тілом Марлі.

Так, на відміну від Діккенса автори цієї екранізації (яка, коли не копати, слухняно не відступає від законів Різдва та феєрій і закінчується демонстративно щасливо) лишають тоненьку-тоненьку проріху… Бо ж поза казками люди, що вже лишили далеко позаду свій «іменний» період життя, не змінюються… і навічно вкорінюються в холодну землю такими, якими є… І повторюють помилки і характери одне одного, наче… зациклені ітерації в музиці, кіно, історії і релігії (про котрі надзвичайно доступно дав блискучий урок «Єретик» у виконанні Г’ю Ґранта) повторюють старі мелодії, сюжети, ідеї і догми… Благо хіба що, що жереб і уділ Джонні Деппа таки змінилися, і з братської могили, де лежать закенселені знаменитості, він зумів повернутися назад до своїх балдахінів.

Анастасія Лях

Скрудж і духи Різдва (Ebenezer)

2026 рік, США/ Велика Британія

Продюсер: Емма Воттс

Режисер: Тай Вест

Сценарій: Натаніель Гелперн

У ролях: Джонні Депп, Руперт Ґрінт, Андреа Райзборо, Тремелл Тіллман, Сем Клафлін, Дейзі Рідлі, Ієн МакКеллен, Еллі Бамбер, Чарлі Мерфі, Артур Конті, Фредді Лі-Грей

Оператор: Чекко Варезе

Композитор: Тайлер Бейтс

Тривалість: 116 хвилин/ 01:56

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі