Здається, «Агентство» (або «Агенція») є першим шпигунським серіалом, який показує шпигунство максимально реалістично, без лоску, героїки, надриву чи навпаки пародії, без кінематографічних умовностей і формату нескінченно грайливої гри; показує шпигунство не як відірваний від рутини інструмент чоловічої (не за гендером, а за характером) розваги, а як буденну сіру діяльність і як тотально бюрократичну структуру, як буквальний і фігуральний офіс і як глибоко консервативну (навіть під ліберальною маскою й особливо під ліберальною маскою) систему.
І це, мабуть, перший повноцінний погляд західного (американського) ігрового кіно на повномасштабну українську війну… Романтичною же лінією «Агентство» нагадує «Казино Рояль», а персонажі Майкла Фассбендера і Джоді Тернер-Сміт відповідно нагадують героїв Денієла Крейґа та Єви Грін, тільки, повторюся, без лоску, героїки, надриву… і так далі.
Спродюсований Джорджем Клуні, котрий ніколи не дистанціювався і не дистанціюється від реальної політики, і поставлений британцем Джо Райтом («Темні часи» про Черчилля у виконанні Ґері Олдмена за часів історичного рішення протистояти гітлерівській машині) серіал «Агентство» пропонує приземлену і деталізовану фантазію на тему сьогоднішнього гострого рецидиву глобальної кризи між умовними Сходом і Заходом, в якій Україна, на жаль, стала запаленим апендиксом. Замість екшна шоу пропонує холодну темну тональність, параноїдальну похмурість епохи (кіноепохи) холодної війни за крок до безпосереднього жаху гарячої фази, природну жорсткість у поєднанні з не менш природною незграбністю і… нестабільного протагоніста, раціо котрого інфікує «сліпа любов» і «сліпа надія» (і тому на титрах драматично розриває простір на шмаття «Love Is Blindness» (кавер Джека Вайта на оригінальну пісню U2; той самий кавер, що звучав у «Великому Гетсбі» База Лурманна, де «сліпе кохання» так само занапастило головного героя).
У першій сцені протагоніст (оперативник загадкової «агенції» на кодове ім’я Марсіянин) доповідає (чи може, розповідає як другові, а не лише звітує як напарниці-корегувальниці), що (і як саме, аж до деталізації взаємних реплік і взаємних образ) розірвав стосунки із жінкою в Аддісі (столиця Ефіопії), з якою мав роман паралельно (і типу незалежно від) із виконанням довготривалої місії під прикриттям. Розірвав поспіхом, різким відсіканням, бо після шести років життя під легендою (фіктивною особистістю) керівництво вивело його із завдання одним махом упродовж двох днів. Але переповідаючи «розрив» корегувальниці (Кетрін Вотерстон) по відеозв’язку, агент практично у кожному слові бреше, аби колежанка не здогадалася, що він закохався по-справжньому і той цупкий зв’язок просто так не розірвати, і він тягтиметься слідом за Марсіянином аж до самого Лондона, до квартири, до штаб-квартири, до всіх наступних рішень і дій.
Смотрите легально на MEGOGO
У Лондоні герой не те щоб кидається, але вимушено занурюється у вир офісних перипетій і нібито не пов’язаних зі справами на африканському континенті (хоча, звісно, всі справи так чи інакше пов’язані) «інакших» проблем, які панічно і подекуди істерично намагаються розрулити його безпосередній начальник (Джеффрі Райт) і вкрай стурбований і роздратований, і навіть наляканий голова агенції (Річард Гір), якому вже телефонують і якого вже нагинають з-за океану залиплі у кабінетних кріслах шишки ЦРУ. По-перше, зникає оперативник Койот у Мінську, котрий може виявитися подвійним агентом, працюючим на білоруський КДБ і російську ФСБ (і відповідно всі таємні операції західних спецслужб у Білорусі, Росії і Україні, про які знав Койот, тепер під загрозою, зокрема «місії у Маріуполі, Бахмуті, загалом на Донбасі та у… Львові»…, не хотілося би, щоб не надто обтяжені інтелектом рашистські лідери сприйняли серіальний сюжет як дороговказ і запустили ракети по Львову, цілячи у «львівську американську спецоперацію»). По-друге, Марсіянинові дають завдання натаскати юну зелену агентку, котру збираються відправити у Тегеран. По-третє, будівля російського посольства у Лондоні «підозріло» обросла тридцятьма супутниковими тарілками замість трьох, що скромно висіли раніше. По-четверте, героя постійно пасуть свої ж, аби упевнитись, що немає хвоста після африканської місії, і пасе офісна психологиня, аби упевнитись, що після завдання немає дірок чи критичних згинів у психіці… До того ж його ефіопська любов раптово і сумнівно «випадково» теж опиняється у Лондоні…
Американський серіал є ремейком французького відносно довгограючого телешоу «Бюро», яке скінчилося на п’ятому сезоні за два роки до повномасштабного російського вторгнення в Україну, котре запустило ланцюг тих небезпечних геополітичних подій, що відбуваються нині в усіх нестабільних регіонах планети, на всіх плацдармах, де мир був очевидно тимчасовим і наче слиною склеєна склянка крихким. Агентство у Лондоні – це не МІ6 і взагалі не британська розвідка, це лондонська гілка (філія, ланка, відросток, осередок) ЦРУ, секретний підрозділ, що є очима Штатів на європейському континенті, секретна умовна «агенція» без офіційної та конкретної назви. І ця «агенція» сама по собі є не менш нестабільною, ніж її «найкрутіший», але можливо застряглий «на іншій планеті» (червоній планеті кохання) шпигун…, бо, як каже персонаж Річарда Гіра, котрому доводиться «битися» за кожну зелену тисячу бюджету, Америка (вірніше плюс-мінус половина американської політики) «не вірить в Європу як консорціум».
Ті чи інші резонанси української війни в західному кінематографічно-телевізійному контенті ми вже спостерігали у серіалах «Дипломатка», «День Шакала»… Проте лише «Агентство» зробило «українське питання» зі сценами безпосередньо на Донбасі центром і сюжету, і конфлікту, і «нової політики» політичного кіно. Звісно, не все в «Агентстві» працює виключно на території раціональної правдоподібної прози, не вдаючись до лірично-карикатурних пасажів на кшталт жорсткого допиту «на викриття» ймовірно зрадливого інформатора з використанням імен з роману «Війна і мир». Проте навіть у такому форматі це все ж таки найбільш робоча і фактична, і начасна шпигунська казка.
Анастасія Лях
Агентство (The Agency)
2024 рік, США/ Франція
Продюсери: Джордж Клуні, Ґрант Геслов, Майкл Фассбендер
Режисери: Джо Райт, Ґрант Геслов, Філіп Мартін, Зетна Фуентес
Сценарій: Джез Баттерворт, Джон-Генрі Баттерворт
У ролях: Майкл Фассбендер, Річард Гір, Джеффрі Райт, Джоді Тернер-Сміт, Кетрін Вотерстон, Джон Магаро, Індія Фаулер, Саура Лайтфут-Леон, Гаррієт Сенсом Гарріс
Оператори: Якоб Ігре, Балас Болиго, Крістофер Росс, Мартін Руе
Композитор: Емілі Левіназі-Фаррух
