Другий сезон «Дому дракона» (поки що єдиного спін-офа «Гри престолів», якому вдалося дійти до глядача) розпочався з тієї самої тригерної точки, на котрій заклякли останні шокуючі події першого сезону. Син Рейніри Таргарієн убитий сином Алісенти Гайтавер (мало бути буквальне око за око, а вийшло ціле життя за одне око). Перша оплакує втрату і ясно що готує відплату, а остання, покладаючись на рештки колишньої дівчачої дружби, закидає Рейніру листами з вибаченнями, сподіваючись, що вдасться уникнути війни, проте та вперто не відповідає, бо почуття невтішної матері абсолютно точно набагато сильніші, ніж почуття колишньої подруги.
Та найцікавіше, що найперша сцена другого сезону – не про Рейніру і не про Алісенту, і не про їхню ворожнечу та битву за Залізний трон. Тобто опосередковано про них, звісно, бо увесь серіал про них, але вперше в рамках «Дому дракона» в кадрі з’являються Старки, володарі півночі. Один із синів Рейніри, брат убитого, вирушає на північ, аби просити підтримки і безпосередньо військової допомоги. Назріває велика війна, котрої не уникнути, і Рейніра зі свого боку та Гайтавери зі свого збирають союзників, звертаючись до впливових Домів. Тож очевидно, що сетинг другого сезону порівняно із першим, майже повністю зосередженим лише на домі Таргарієнів, буде суттєво ширшим і більше нагадуватиме «Гру престолів».
Старк відповідає, що підтримає королеву Рейніру, котрій присягнув на вірність, але разом із тим зможе відправити лише частину своєї армії і лише більш старших вояків, які вже пережили кілька зим і з лишком відчергували своє на Стіні. Юний син Рейніри спершу дивується, мовляв, Старк опікується загрозою з боку дикунів і банального холоду, тоді як королівство опинилося на порозі реальної кровопролитної війни, бо престол незаконно захопили Гайтавери. Але володар півночі, не називаючи і не описуючи потенційну небезпеку конкретно (бо конкретної відповіді напевно і сам не знає), відбиває наївну дитячу атаку хлопця: мовляв, його пращур не збудував би височенний крижаний мур, через який навіть дракони не ризикують перелітати, лише для того, щоб вберегтися від купки здичавілих кочівників чи тим паче від непогоди.
Це значить, що «Дім дракона» теж може рано чи пізно дійти до зими, що наближається, і показати навалу білих блукачів, і, можливо, більше прояснити їхнє походження та їхнє місце у циклі. Хоча роман Джорджа Мартіна, за яким знято «Дім дракона», називається «Вогонь і кров», тобто оперує формулою, в якій є дракони (вогонь) і війна (кров), але з якої випав лід (зима та блукачі). Втім, повторних баталій із мертвяками глядачам точно не треба, хіба що ми не відмовимося від екзистенційного занурення в досі утаємничений сенс їхнього існування і зокрема їхнього лайфхаку, як вберегтися трупаку від розкладання влітку чи як прожити трупакові за Стіною, допоки у Вестеросі сонячно і тепло.
Смотрите легально на MEGOGO
«Ця перемога неможлива без насилля. – Так, але важливо, щоб насилля не було безглуздим». Так розмірковують Отто Гайтавер з донькою Алісентою, причому остання звинувачує одноокого сина у розв’язанні непотрібної, але уже невідворотної війни. Насправді будь-яка перемога так чи інакше неможлива без великої чи малої частки насилля. Автори серіалу використовують принцип звичаєвого права давніх народів (таліон), аби спершу його буквалізувати (око сина за око сина), а потім продемонструвати небездоганність і прорахунок цього правила, адже спокуса зсунути рівновагу на свою користь надзвичайно велика (забрати за одне око пару очей, або ж ціле життя), і так само надзвичайно складно поставити крапку (око за око, сина за сина, іншого сина за сина, іншого сина за іншого сина, доньку замість сина, а тоді доньку за доньку…).
Ланцюг може стати нескінченним і завершитись взаємним нищенням дощенту. І навіть якщо наполовину осліплений син Алісенти забрав би у сина Рейніри лише рівнозначне око, а не життя, зовсім не факт, що конфлікт класифікувався би обома сторонами як вичерпаний. Хотілося би, щоби сюжет не перетворився на примітивний пінг-понг і щоби певні неочікувані твісти розірвали чи розгалужили лінійність цього лобового накладання помсти на помсту, схожу на суперечку дітей у пісочниці, що не поділили іграшки і вирішують спір, по черзі плескаючи одне одного долоньками знову і знову, бо кожен жадає, аби саме його плескіт був останнім, був згори. І так само хотілося би, щоби сюжет не застряг у м’ясорубці громадянської війни, забувши про витонченість позавоєнних або білявоєнних ліній.
Як і «Гра престолів», «Дім дракона» посилається на історію Середньовіччя. І другий сезон – це алюзія на Війну Червоної та Білої троянд, коли в Англії у другій половині п’ятнадцятого століття відбувся військовий конфлікт між вельможними родинами Ланкастерів і Йорків, який зрештою призвів до коронування династії Тюдорів. Як відомо, біла і червона троянди були символами ворогуючих сімей, і Рейніра та Алісента дійсно схожі на білу та червону ружі, такі ніби Біляночка і Розочка з відомої казки братів Грімм, які не по-дитячому погризлися за дитяче крісло.
Анастасія Лях
Дім дракона, 2 сезон (House of the Dragon, season 2)
2024 рік, США
Продюсери: Джордж Мартін, Мігель Сапочник, Раян Кондал, Сара Хесс
Режисери: Алан Тейлор, Клер Кілнер, Гіта Васант Патель, Андрій Парех, Лоні Перістер
Сценарій: Джордж Мартін, Раян Кондал, Сара Хесс
У ролях: Емма Д’Арсі, Олівія Кук, Метт Сміт, Ріс Іванс, Стів Туссен, Ів Бест, Соноя Мідзуно, Том Ґлінн-Карні, Юен Мітчелл, Фіа Сабан, Бетані Антонія, Фібі Кемпбелл, Гаррі Коллетт
Оператори: Алехандро Мартінес, Кетрін Голдшмідт, Пі Джей Діллон, Ваня Чернюл
Композитор: Рамін Джаваді
