kinowar.com

Хороша донька (The Good Daughter)

Зачекайте, будь ласка...

Цей міні-серіал за участю Роуз Бірн (яка після «Якби я мала ноги, я би тебе вдарила» продовжила вивертати на поверхню нерозтрачений драматичний потенціал, що дуже довго відпочивав за робочим комедійним амплуа), Меґан Фейгі (котра вже грала кошлату непутящу сестру більш успішної і краще зачесаної героїні у міні-серіалі «Сирени» і зробила це знову) та Брендана Ґлісона (котрий у серіалі «Містер Мерседес» за романом Стівена Кінга протистояв маніякові, що мав декілька прізвиськ і серед іншого звався Клоуном та мав чимало спільного з Пеннівайзом, а тепер сам нап’яв червоного клоунського носа) поєднує речі позачасові з актуальними, однаково тонко послуговуючись формою і детективу, і родинної драми, і драми юридичної, і психологічно-кримінального трилера…; тож історія про циклічність поколінь і кровну спадковість переплітається з гострим американським питанням скулшутінґа, де за робочим амплуа розлюченого важкого підлітка може ховатися приспана слідством значно складніша і суперечливіша трагедія.

Двадцять вісім років тому в маленькому стереотипно провінційному та реакційному містечку Пайквілль у штаті Джорджія дві сестри-підлітки Саманта і Шарлотта зазнали низки жахливих інцидентів. Здавалося б, вони були цілком щасливою сім’єю (для котрої периметр і порядки Пайквілля були затісними від самого початку) і цілком щасливими дівчатами, зростаючими під вихованням інтелектуальної і чуттєвої матері-феміністки (Олівія Вільямс у флешбеках), що за фахом була фізиком-математиком, а за покликом серця обожнювала і цитувала поезію Емілі Дікінсон, і спірним моральним прикладом батька-адвоката, котрий з одного боку бився за справедливість проти династії прокурорів, що крутили місцевим законом на власний розсуд, але з іншого і гріх на душу брав (приміром, у справі про зґвалтування малолітньої виправдав ґвалтівника), і мав дурну інфантильну звичку віджартовуватись клоунським носом… Саме через батькові адвокатські діла і стаються спершу підпал, який тотально знищує їхній будинок, а потім пекло на фермі, куди вдираються двоє озброєних чоловіків у балаклавах і неузгодженими хаотичними нервовими рухами розстрілюють матір і скалічують на все життя Саманту, і нібито лише Шарлотті (котрій старша сестра наказала тікати) вдається уникнути фізичного болю…

Двадцять вісім років по тому Саманта (Бірн) працює модним патентним юристом у Нью-Йорку, має дорогу автівку з власним шофером, вдягається у quiet luxury траурних кольорів, носить всюди із собою у сумочці контейнер із особливим елітним чаєм (але точно не з одним із китайських улунів типу найдорожчого Да Хун Пао, а з преміальним пакетованим у біорозкладних пірамідках типу американського чайного бренду Harney & Sons…, тобто її чай так само перебуває у футлярі, як і вона), а на згадку про дитячу травму погано бачить одним оком, помітно кульгає і має рубець на грудині. І давно не спілкується з батьком і сестрою, котрі так і лишилися жити у Пайквіллі. Молодша сестра Шарлотта (Фейгі) теж зробилася адвокатом, але провінційним і кримінальним по стопах тата, що досі хапається за кожну можливість попустити градус тамтешнього прокурорського свавілля.

Коли ж Шарлотта (що теж має футляр, але більше схожий на чорний мішок для сміття, а не на чайний пакетик, і дозволяє собі там-сям розчохлятися для алкоголю і сексу), переспавши з учителем, заходить до школи поговорити, то замість балаканини про «то був лише один раз і він нічого не значить» стає свідком стрілянини: старшокласниця сидить на підлозі, підперши стіну, з револьвером в руці, а поряд трупи директора й учениці початкової школи, ну а копи, певна річ, готові вбити стрілка на місці (саме так завершується більшість випадків скулшутінґа). Шарлотта одразу вмикає адвоката і кричить школярці «Не пручайся і нічого їм не кажи!», і того ж дня її батько береться бути офіційним захисником стрільчині (котра, здається, так собі розуміє, що коїться і що їй загрожує: все місто за вбивство дитини охоче її заплювати і стратити, а в Джорджії діє смертна кара…, котру, між іншим, у січні 2025-го Трамп посилив на федеральному рівні…, і навряд чи він бачив фільм «Життя Девіда Гейла»). А коли хтось встромляє в адвоката-тата ножа, старшій доньці Саманті теж доводиться, покинувши нью-йоркський лайфстайл і безкровні патентні кейси, долучитися до справи скулшутінґа у рідному і певно що ненависному Пайквіллі, де з її поверненням точно поспливають (з дна того водоймища, куди її скинув стрілок у балаклаві) геть усі привиди туманного (чи радше задимленого пожежею і запиленого зусиллям забути) минулого…

«Хороша донька» у контексті родинних зв’язків нагадує оскароносну «Сентиментальну цінність», де старша із двох сестер у виконанні Ренате Реінсве, ступаючи слідами блудного тата-кінорежисера (Стеллан Скашґорд), стала (цілком можливо що великою) актрисою із замовчаною ментальною травмою (причому Реінсве і Бірн навіть дуже схожі одна на одну і зовні, і за тихістю та делікатністю демонстрації драматичної сили). Проте серіал дає більш ширший, більш панорамний фокус на ранах і тріщинах однієї сім’ї та одного дому (щодо, до речі, метафоричності тріщини, котра в «Сентиментальній цінності» з самого початку історії іде буквальною вертикальною розколиною крізь будинок: у «Хорошій доньці» є значно цікавіший і багатогранніший троп, а саме глиняний (чи може радше з пластиліну, адже діти роблять всяку всячину саме з пластиліну) стакан під канцтовари, котрий Саманта в дитинстві зліпила для батька, а потім… їхня матір в розпалі сварки жбурнула той стакан в чоловіка і розбила на безліч уламків…, а потім уже Шарлотта взяла всі ті друзки й акуратно, дбайливо, з любов’ю склеїла…, бо… хороша донька…) із залученням таємниць в сусідніх домах і родинах, із залученням системної діри цілого міста, із залученням прокляття і благословення водночас генетичного коду, що робить дітей прокурорів прокурорами, дітей адвокатів адвокатами, дітей злочинців злочинцями…, і відповідно причесані та косматі історії і різношерсті ідеї про справедливість ходять нескінченними колами.

Кожна серія «Хорошої доньки» закінчується більшої чи меншої сили ударом (інколи буквально серцевим). Подієвість тут надзвичайно густа попри, здавалось би, часті внутрісімейні ліричні чи гнівні відступи, а також нарочито липка (і не через розмови про мінет, входження пальцем чи гонорею), бо з кожним новим твістом Пайквілль стає все більш огидним і інфернальним, схожим на клейку пастку для мух, в яку подекуди втрапляють метелики… Якось персонаж Ґлісона каже своїй старшій доньці, в якої липкість Пайквілля виблискує на дорогому нью-йоркському одязі, наче виділення сисних шкідників на кімнатних рослинах…, що якщо її попередні судові справи в Атланті й Нью-Йорку були схожими на головоломку, то справа школярки-стрільчині – це радше moving sand art: необхідно струсити, щоби побачити картинку. Власне, за цим принципом і розкриваються одна за одною брудні таємниці Пайквілля: кожне нове струшування призводить до нової шок-ілюстрації.

«Хороша донька» – детектив про те, що навіть найочевидніше може виявитися не тим, чим уперто здається. І соціальна драма про те, яким же вкрай ненормальним є «нормальний», «звичайний» світ, що здатен виявитися настільки мерзенним і при цьому майже всіма цілком допустимим і навіть прийнятним, що практично ніхто в тому світі не здивується спокою і доброзичливості неповнолітньої дівчини з особливостями інтелектуального розвитку, котра в одному класі завагітніла після того, як шкільна футбольна команда пустила її по колу, а в іншому класі завагітніла після зґвалтування чи щонайменше розтління учителем…, і не здивується батькові, що рідній доньці бажає ув’язнення або навіть страти… Що вже казати про відсутність здивування на адресу системи, що зацікавлена не у навчанні особливих або ж важких дітей, а у способах усунення (пострілом в голову як варіант) тих дітей зі шляху стагнаційного системного процвітання…

Анастасія Лях

Хороша донька (The Good Daughter)

2026 рік, США

Продюсери: Бруна Папандреа, Роуз Бірн, Стеф Ґрін, Карін Слотер

Режисер: Стеф Ґрін

Сценарій: Карін Слотер

У ролях: Роуз Бірн, Меґан Фейгі, Брендан Ґлісон, Олівія Вільямс, Пола Малкомсон, Джейк МакДорман, Майкл Дорман, Одрі Грейс Маршалл, Дрю Чік, Гарпер Стіл, Шейна Бенардо

Оператор: Зої Вайт

Композитор: Джонатан Сенфорд

Зачекайте, будь ласка...

Відгук про серіал Хороша донька (The Good Daughter)

Коментарі