МиПрогоріли (Не спрацювало, WeCrashed)

Енн Гетевей і Джаред Лето (помірно загримований і глибоко занурений у свого чудернацького персонажа) грають ексцентричне подружжя недореволюціонерів у комедійному міні-серіалі Apple про черговий хіпстерський стартап. Власне, назва шоу красномовно говорить про кінцевий результат цієї авантюри.

Цікаво, що майже одночасно на Apple і Showtime вийшли серіали «МиПрогоріли» і «Схвильовані: Битва за Uber». Один розповідає про засновника коворкінгової мережі «WeWork» Адама Неймана, інший – про засновника таксомоторної мережі «Uber» Тревіса Каланіка. Здавалося б, ці телепроекти тематично дуже схожі, майже однотипні чи навіть ідентичні. Висвітлюють неймовірні історії наймасштабніших американських стартапів (свого часу такими ж були і сам Apple, і Facebook, і Amazon, і Starbucks…, а ще раніше легендарний McDonald’s, про фундатора якого вийшов непомітний, та хороший байопік «Засновник» із пречудовим Майклом Кітоном у головній ролі, не набувший такого розголосу, як «Соціальна мережа» чи «Стів Джобс»). Розповідають нібито класичні мотивуючі сторіз з життя про великий американський успіх та велику американську мрію; про те, як у «величній країні необмежених можливостей» все нібито дуже і дуже просто, якщо є в голові крута ідея і клепка для її реалізації. А гроші – то пусте, гроші неодмінно знайдуться. І у світ прийде ще один Безос чи Цукерберг.

Та як і у сценаріях Аарона Соркіна (які зовсім не мотивуючі, не бравурні, не рідинні, а навпаки, шорсткі і цупкі, заглиблені у протиріччя та темний бік), в історіях Неймана і Каланіка класика поступилася новій кіномоделі «американського звершення», яка викриває антигероїв, злих геніїв чи… безглуздих ексцентриків. Здавалося б, дві схожі оповіді про гучніший і модніший стартап (хоча ви чули про WeWork?.. отож). Дві неординарні особистості у руля. І там, і там дуже багато розмов про революцію. І там, і там трохи про сексизм в корпоративній культурі. І там, і там трохи (або багато) гри і театру перед потенційними вкладниками, інвесторами з товстими кишенями. І навіть і там, і там порівняння запального, пишномовного, шпаркого протагоніста-засновника з… єдинорогом… Лишень Каланік – єдиноріг через те, що вперто буцається рогом, постійно норовить вступити в бійку і когось штрикнути оцим своїм «фалічним символом». А єдиноріг Адама Неймана – то неіснуюче диво, про яке усі говорять, та ніхто не бачив.

Насправді, як і зовсім різні значення двох єдинорогів, такі ж різні ці серіали. І навіть протилежні один до одного. Один – історія успіху. Другий – неуспіху. Один – про злет і падіння. Інший – про реальне падіння під час ілюзорного злету. Один – переважно драма. Другий – переважно комедія, до того ж сатирична і місцями навіть гротескна. До речі, шоуранерами виступив творчий тандем Джона Рекуа і Гленна Фікарри (антисусальний ромком для дорослих «Це безглузде кохання», аферистський ромком «Фокус»), які почали кар’єру з байопику «Я кохаю тебе, Філліпе Моріс», де химерно, нетипово, яскраво поєдналися комедія, трагедія, романтика, кримінал і квір-тематика. Це так само була ексцентрична історія про шахрайство з любові, без злого наміру. Та стилістика, не дивлячись на реальні події в основі, тяжіла до шаржу і барвистої екстравагантності. Як і в серіалі «МиПрогоріли».

Смотрите легально на MEGOGO

Історія Адама Неймана (самопроголошеного гуру ідеології колективного співіснування розрізнених одинаків та ескулапа від світової самотності, надзвичайно недолугого у економіці та елементарній математиці) – це також історія і його дружини Ребеки Нейман, у дівоцтві Ребеки Пелтроу, кузини Гвінет Пелтроу, яка хотіла бути акторкою, як її знаменита двоюрідна сестра, та була позбавлена акторського талану і стала просто натхненницею та підтримкою для чоловіка. Тож перед нами одразу дві нереалізовані особистості, що склалися у горе-комплект. І цей дует інфантильного чоловіка (що, по суті, нічого в житті робити не вмів та горів океаном сумнівних ідей від дитячих повзунків з наколінниками до розкладних жіночих підборів у примарній надії, що якась все-таки коли-небудь вигорить) і заздрісної жінки (якій не пощастило усе життя перебувати у тіні зіркової родички) створив гігантську, велетенську, фантастичну мильну бульбашку. Красиву, але зовсім порожню.

Тож «МиПрогоріли» – це такий собі гібрид «Битви за Uber» і «Винаходячи Анну». І до речі, Ентоні Едвардс (зірка легендарної «Швидкої допомоги») в обох шоу зіграв горе-інвестора, котрий розвішав вуха і необачливо повівся на піняву баньку.

У серіалі є виразистий фрагмент. Перед флешбеком у те, з чого все почалося, ми бачимо головного героя у момент кульмінації. І він босий, без взуття, ступає голими стопами по асфальті. Бо начебто такий його лайфстайл, такий світогляд. Він ніби той Ісус, месія, спаситель кожної безрідної душі від пануючої у всесвіті відчуженості (хоча Ісус, мабуть, ходив в сандаліях). Та згодом, через кілька серій, виявляється, що ця «світоглядна босоніжність» – незручна і незграбна випадковість. Герой дуже довго, місяцями, чекав на візит дуже бажаного ймовірного вкладника з товстенним гаманцем, і коли той нарешті таки прибув, Адам, який тієї хвилини приймав крижану ванну для «просвітлення» голови, вистрибнув похапцем і босоніж побіг рекламувати «особливу атмосферу» (перед цим штучно зрежисовану) свого дітища. Інвестор, вдягнений у діловий костюм і взутий, звісно ж, у туфлі, поцікавився: «Ви ходите босоніж?..». І солопій був змушений відповісти: «Ну… так…».

Власне, оцей казусний конфуз (чи конфузний казус) – блискуча, влучна, ідеальна характеристика героя цього анекдотичного фіаско, що ніби той революціонер, який помчав робити революцію, не застібнувши гульфик, а потім зробив вигляд, буцім то «вікно у новий, кращий світ».

Анастасія Лях