Пейшенс (Patience)

Цей британсько-бельгійський детективний серіал, який знімався в англійському Йорку і бельгійському Антверпені, напевно що має більше спільного з дилогією «Аудитор» (особливо другим фільмом), де зіграв Бен Аффлек, аніж з класичними детективами. Адже насамперед він зосереджений на поведінковому та емоційному стані головної героїні – молодої дівчини на ім’я Пейшенс, яка працює в архівному відділі йоркської поліції і має діагностований аутизм.

І що надважливо, на відміну від Аффлека, котрий в реальному житті є нейротиповим (про неологічні терміни детальніше поговоримо трохи пізніше), 22-річна британська акторка Елла Мейзі Первіс, яка зіграла Пейшенс Еванс, і поза екраном має діагностований аутизм, який у неї виявили та офіційно встановили доволі пізно, аж у сімнадцять років, але, за словами самої дівчини, діагноз «їй допоміг», «значно полегшив життя», бо вона нарешті «перестала себе звинувачувати» в багатьох речах і моментах, які з нею трапляються й які не вдається взяти під контроль чи тим паче змінити.

За сюжетом, адаптованим на базі французького серіалу «Астрід і Рафаель», слідча йоркської поліції Бі Меткалф (Лора Фрейзер, яку ми бачили в серіях «Пуститися берега» і «Краще подзвоніть Солу»), розслідуючи смерть чоловіка, що вчинив самопідпал і нібито за всіма ознаками скоїв самогубство, знаходить певну схожість з іншим «суїцидом». Зробивши запит в архів, вона отримує на руки одразу кілька справ зі схожими обставинами смерті, причому навіть ті, які не запитувала. Меткалф спускається в «паперове звалище» і знаходить там тиху дивакувату дівчину, котра, власне, і зібрала для неї «самогубства» з патернами. Зацікавлюючись неординарним розумовим навиком молодої працівниці архіву, котра помітила і зіставила те, що пропустила поліція, Меткалф просить дивачку на ім’я Пейшенс допомогти в розслідуванні… і лише згодом дізнається про неврологічну особливість своєї нової «напарниці»…

Сам детектив тут є більше допоміжним засобом, аніж головним інструментом. Тобто в контексті жанровості він, безумовно, являє собою основу шоу, проте точно не є суттю цього у певному сенсі соціально-освітнього проєкту. Детектив допомагає краще зрозуміти спосіб мислення нетрадиційної персонажки, у той час як Пейшенс допомагає детективу, власне, відбутися, тобто саме її аналіз і її увага до непомічених іншими деталей розкривають ту чи іншу справу (так, варто згадати, що книжково-екранні сищики дуже часто є фігурами асоціальними, інтровертними, мізантропічними…, проте здебільшого вони все ж таки описуються письменниками чи сценаристами як такі, що мають кепський чи щонайменше специфічний характер, а не діагноз – приміром, той же Шерлок Голмс; і навіть певна пережита травма, що вплинула на соціальність і спровокувала нюанси комунікації, необов’язково заходить на територію медицини; тож детективний образ, дотичний безпосередньо до медичної соціології і медичної психології, – це хіба що образ Саги Норен зі скандинавського серіалу «Міст», яка мала чимало ознак синдрому Аспергера).

Перша серія робить дуже важливий акцент на тому, що в дитинстві (а в дитинство Пейшенс флешбеки занурюють нас, читачів, доволі часто, не кажучи вже про повністю побудовані на вінтажній естетиці дитячих ремінісценцій вступні титри) один недолугий лікар таврував особливий стан героїні словом «шизофренія» і наполегливо порадив батькові помістити доньку у профільний заклад. Цей момент і зокрема фокус на цьому моменті відсилає до реальної дискусії, що розгорнулася у нульових і певно що триває досі: всупереч тим, хто приписує аутизм до інвалідності і відповідно до патології, що потребує лікування, ідеологи альтернативної думки запровадили термін «нейрорізноманіття» (за аналогією з расовим чи етнічним різноманіттям) або «неврологічний плюралізм», в рамках якого класифікували аутизм як «прийнятний інакший спосіб існування» (поряд, приміром, із дислексією, гіперактивністю…), потребуючий не медичного втручання, а ламання суспільних бар’єрів у взаємодії з індивідуальними відмінностями. Також виникли відповідні терміни, запроваджені тим самим рухом за нейрорізноманіття і права аутистів, «нейротиповість» (для людей без неврологічної відмінності) і «нейроатиповість» (для неврологічно різноманітних), але активісти подали їх як зумисні ярлики всупереч усталеним ярликам «нормальність» і «інвалідність».

У серіалі багато разів показують спілкування Пейшенс в групі підтримки, серед так само, як вона, нейрорізноманітних людей (причому всіх членів групи також зобразили нейровідмінні актори). І що ще важливіше, групу як сторонній спостерігач відвідує і слідча Бі Меткалф, яка щиро намагається краще пізнати і зрозуміти закриту Пейшенс (і паралельно автори поступово підводять героїню Лори Фрейзер до того, що її власний син-підліток, який після розлучення здебільшого живе з батьком, не просто інтроверт, а теж дитина чи радше особистість з нейровідмінністю).

Диво, що детективний серіал, який у кожній серії підв’язується під нове заподіяння людиною людині смерті більшого чи меншого ступеня ненависті й жорстокості, настільки делікатно вчить взаємодіяти з нейроособливими людьми, без прикрашання і спрощення. Ми бачимо, що с Пейшенс дійсно буває складно, подекуди дуже складно. Ясно що не тому, що вона ніколи не п’є каву, не відхиляється від своєї рутини, не зраджує щоденній поїздці в автобусі чи має абсурдну звичку завжди носити з собою дві парасолі на випадок дощу і на випадок того, що одна може зламатися…, а тому, що передбачити нестандартну реакцію Пейшенс на ті чи інші, здавалося би, елементарні та звичні слова або дії інколи видається зовсім неможливим і перебувати у постійному стресі через високу ймовірність заподіяти вразливому співрозмовнику та колезі емоційну шкоду… непросто.

Та саме на прикладі зацікавленої і терплячої Бі Меткалф творці шоу показують, як саме це можна і варто зробити, як зламати бар’єр… Власне, ім’я Пейшенс – украй красномовне і точне, і тонке вираження ідеї цього нетипового проєкту. В англійській воно звучить як Patience і максимально співзвучне зі словом patient («пацієнт»), настільки, що можна переплутати (як переплутати особливість зі хворобою), проте насправді перекладається як… «терпіння».

Анастасія Лях