Колись Метью МакКонагі і Вуді Гаррельсон кардинально змінили підхід до телевізійних серіалів про серійних убивць. Своєю появою в такому форматі вони надали маніакальному (в усіх можливих сенсах) телебаченню суперзіркового статусу, підняли задоволення специфічних (і масових водночас) глядацьких потреб на принципово новий рівень. Сьогодні, через більше ніж десять років після старту «Справжнього детективу», детективний серіал «Скарпетта», заснований на однойменній серії бестселерів Патриції Корнвелл, так само вражає зірковим кастом А-класу… попри те, що сюжетне зерно і стилістичні маневри цього шоу точно не є претензійними чи тим паче ревізіоністськими… Втім, середньої вартості (і поміркованої шаблонності) класика інколи здатна сприйматися як… майже ідеальний продукт.
З нічного кадру на залізничних рейсах під гудок поїзда і блимання семафора, в світлі котрого проступають шокуючі обриси голого, зв’язаного і понівеченого жіночого трупа, розпочинається шоу про розслідування не поліцією (хоча вона тут, звісно, теж є), не федералами (хоча і вони тут присутні), не ексцентричним приватним детективом (такого тут немає, проте є неодноразово озвучене бажання створити власне приватне детективне агентство), а доволі занудною, душною, педантичною судмедексперткою, себто державною криміналісткою і судовим патологоанатомом штату Вірджинія на ім’я Кей Скарпетта у виконанні Ніколь Кідман. На рейсах лежить монета (одна з тих монет, які діти, бавлячись поблизу залізниць, люблять підкладати під колеса потягів, а потім радіти тотально сплющеному ефекту). Обидві кисті відрізані чи відрубані. На тілі сліди садистського зґвалтування і довготривалих тортур. Ноги зв’язані електричними дротами.
Обстановка убивства змушує Кей Скарпетту повернутися в пам’яті на 28 років назад, коли вона, будучи так само головним судмедекспертом Вірджинії, була задіяна в справі розшуку серійного маніяка, що діяв аналогічним чином. Тоді саме її експертні висновки вплинули на те, що підозрілий бойфренд однієї із жертв (жертви, котра в день смерті телефонувала у 911, але на її виклик так і не відреагували) був відпущений на волю. Засудили когось іншого. І на тому гучному кейсі докторка Скарпетта побудувала свої репутацію і кар’єру… Однак тепер, в будинку убитої на залізничній колії, 28 років по тому… ні, не прокидаються зомбі, а знаходяться відбитки того самого відпущеного на свободу бойфренда старої давно забутої жертви, і замість зомбі прокидаються привиди минулого і в’їдливі паразити-сумніви…
Здається, найцікавішим у нібито доволі нецікавому за всіма законами детективної ексцентрики образі Скарпетти (так, палить вона дуже і дуже багато, ніби сищик у капелюсі з неонуарів, але решта звичок і рис характеру тоскно правильні, а сама Кідман дещо… стомлена) є її… бурхливе сімейне життя (навряд чи сильно пов’язане з реальним життям реального прототипу героїні: колишньої головної судмедекспертки штату Вірджинія Марселли Фарінеллі Ф’єрро), особливо на тлі кліше про детективів-одиначок, що живуть депресивно самотньо, мають перманентно незагоєні ментальні травми, є інтровертами і мізантропами, нарочито відчужені від колег, друзів, знайомих, родичів, соціуму загалом… і після довгого ненормованого робочого дня повертаються в холодну пусту квартиру, де максимум нявкає кіт.
У Кей Скарпетти все геть навпаки: вдома у неї аж занадто багато людей. Безпосередньо поряд і аж занадто близько мешкають красень-чоловік (федеральний агент у виконанні зірки «Менталіста» Саймона Бейкера), рідна старша сестра (необтяжена інтелектом і відповідальністю, охоча до гулянь, святкувань, курортів, вульгарних нарядів, пенісів і власних відображень у дзеркалі… популярна і багата авторка дитячих книжок в обличчі Джеймі Лі Кертіс, яку в серіал безсумнівно привів режисер і продюсер Девід Ґордон Ґрін, що з частковим успіхом продовжив і завершив слешер-франшизу «Геловін», і яка тут продовжила свій же образ із серіалу «Ведмідь», тобто людини, котрої в родині аж занадто і непристойно багато і котра свідомо чи ні плутає екстравагантність з егоцентричністю), рідна племінниця (комп’ютерна генійка-лесбійка, що через ШІ-чат-бот продовжує тримати щоденний відеозв’язок з померлою дружиною, тож можна сказати, що мертва «воскресла» чи радше «непохована» дружина племінниці теж живе у Скарпетти) і нарешті останній із багатьох чоловіків сестри (Боббі Каннавале), котрий колись був поліцейським, співпрацював зі Скарпеттою на тій старій справі, був переконаний, що винен бойфренд жертви, і приховано симпатизував чи навіть був закоханий у сувору прозекторку…
Лише з одного цього опису цілком очевидно, що родинні пристрасті і чвари Кей Скарпетти значно цікавіші і багатші за низку стереотипних ритуально-сексуальних убивств. А із сестрою героїня має настільки протилежні життєві позиції, настільки різної сили і різного коливання життєві імпульси, настільки несумісні характери, що… їхні сварки ледь не доходять до бійки буквально кулаками, і ця сімейна епопея (де одна любить життя й увагу до своєї персони понадміру, а друга надто звиклася з присутністю в житті мерців і до живих стала не дуже уважною, хоч і буцімто прагне захищати жінок від поганих або просто тупих чоловіків, себто не лише від убивць, ґвалтівників і садистів, а і, приміром, від йолопів, які крадуть зціджене грудне молоко у колежанки і наливають собі в каву) точно переважає не те щоби напружену і натягнуту нитку розслідування, що особливо провисає в тій точці, де з’являється дивакувата (якщо не сказати «дика-дика-дика») в плані сценарних збочень підозра, що остання жертва маніяка була… шпигункою (!?), котра продавала росіянам (!) експериментальні технології 3D-друку людських органів (!??) у космосі (!???)…
Стомленість Кідман тим не менше компенсує сильно небанальна британська акторка Розі Мак’юен (другий епізод сьомого сезону «Чорного дзеркала»), яка зобразила молоду версію Скарпетти, тобто Скарпетту у тривалих і більш інформативних та зібраних за розпливчасті події сьогодення флешбеках (а молоду версію персонажа Боббі Каннавале зіграв син актора – Джейк Каннавале). І треба сказати, що Мак’юен хоч і начебто не дуже схожа на ту Ніколь Кідман, якою зіркова актриса, плюс-мінус тридцятирічна, була наприкінці розкішних в контексті її кар’єри і зовнішності 1990-х, але вона дуже і дуже схожа на ту неіснуючу Ніколь Кідман, якою могла би бути тоді сьогоднішня Ніколь Кідман з урахуванням її актуального вигляду. І так, якщо нинішній (цілком зрозуміло втомленій, бо з віком всі люди втомлюються) Кей Скарпетті не вистачає стрижня і твердості, то в тієї, яку грає Мак’юен, усі грізні літери прізвища (нехай воно і перекладається з італійської як звичайний «черевик» або ж застосовується у сталому виразі «fare la scarpetta», тобто «збирати залишки соусу з тарілки шматочком хліба», адже в одній сцені героїня якраз готує соус, і її муж шанобливо чи, може, злегка снобістськи зве вариво не інакше як «соус», а шваґер-плебей називає «підливкою») звучать (майже) у повний голос.
Анастасія Лях
Скарпетта (Scarpetta)
2026 рік, США
Продюсери: Ніколь Кідман, Джеймі Лі Кертіс, Елізабет Сарнофф, Джейсон Блум, Джеремі Голд, Девід Ґордон Ґрін, Патриція Корнвелл
Режисери: Девід Ґордон Ґрін, Шарлотта Брандстром, Еллен Курас
Сценарій: Елізабет Сарнофф, Патриція Корнвелл
У ролях: Ніколь Кідман, Джеймі Лі Кертіс, Розі Мак’юен, Боббі Каннавале, Джейк Каннавале, Аріана Дебос, Саймон Бейкер, Гантер Перріш, Аманда Ріґетті, Джанет Монтгомері, Майк Фоґель
Оператори: Майкл Сіммондс, Джон Броулі, Еліот Рокетт
Композитори: Джефф Руссо, Перрін Вьорджил
