Цей міні-серіал із Джуліанною Мур, Меган Фегі («Білий лотос», «Фатальний меседж»), Міллі Олкок (перший сезон «Дому дракона») і Кевіном Бейконом на другому плані можна назвати сатиричною містерією, що досліджує і водночас висміює жіночу владу у сучасному феміноцентричному світі і чорнокомедійними засобами викриває той факт, що сьогоднішній жіночий контроль у дуже багатьох випадках є самодурним, необґрунтованим, токсичним і водночас доволі небезпечним. Це не мізогінне шоу і не те щоб антифеміністське та тим паче не пропатріархальне, і створене воно не чоловіком, а жінкою. Просто воно про те, що культ і вплив певного типу сучасних псевдоемансипованих жінок вибішує й отруює соціумну адекватність ще більше, ніж вчорашня ультрачоловіча планета.
Події розгортаються на маленькому острові поблизу Лонг-Айленда, на приватній віллі на скелястому пагорбі, впродовж одного вікенда перед Днем праці (в Америці він відзначається першого понеділка вересня і знаменує кінець літнього відпочинку, початок робочого року, кінець певною мірою всіх сезонних сподівань і ілюзій, які є таким само пшиком із присмаком ванілі і зіпсованих ягід, як курортний роман…). Неблагополучна жінка на ім’я Девон (Фегі), котра мешкає в Баффало (північ штату Нью-Йорк), працює офіціанткою у фаст-фуді, страждає на німфоманію й алкоголізм, опікується старим батьком із деменцією…, отримавши від молодшої сестри Сімони (Олкок) фруктовий букет під двері, сповнена люті вирушає на острів, де живе і працює сестра, щоби жбурнути той фруктовий кошик Сімоні в обличчя, бо Девон потребує не вітамінів, а помочі у догляді за татом. Але на острові старша сестра знаходить молодшу радикально зміненою, наче зомбованою якоюсь сектою: вона вивела татуювання, зробила ринопластику, вдягла степфордську сукню у квітковий принт, і коли говорить, здається, що видихає рожевість у повітря…
«Чому всі тут схожі на пасхальні яйця?!» – риторично запитує Девон, потрапивши в будинок шефині сестри, де готується помпезний благодійний прийом. І доволі швидко героїня Фегі починає розуміти, що світська діва Мікаела (Мур), на котру Сімона трудиться асистенткою і типу найближчою подругою (бризкає лавандою її білизну і навіть пише замість роботодавиці інтимні повідомлення її чоловікові), котра опікується фондом із захисту хижих птахів і котра жорстко контролює навіть ті вуглеводи, що їсть не її родина, а її персонал…, влаштувала навколо себе щось на кшталт релігійного культу, де всі вірять у неї і поклоняються їй, наче богині чи щонайменше міфологічній істоті, що чарує оманливим солодкоголосим співом, але ховає під оксамитовою піснею гострі смертоносні виступи…
У сцені-пролозі жінка у лжемагічному балахоні, що натякає на гуру чи навіть чаклунку, котра за кілька секунд обертається і виявляється Джуліанною Мур, виходить на пагорб із пташиною кліткою в руці і випускає з неї сапсана на волю… На кілька сцен пізніше, серед ночі напередодні великої вечірки, той самий сапсан повертається до маєтку і б’ється крилами об вікно Мікаели, зрештою розбиває скло і скривавлений падає замертво… А на ранок горююча благодійниця влаштовує птаху пишний похорон.
Смотрите легально на MEGOGO
Цей алегоричний фрагмент якнайкраще відображає підтекст дещо заплутаної історії, де не одразу зрозуміло, проти чого саме виступає її авторка. Мікаела начебто оплакує бідолашного сокола, бо нібито щиро бажала тому свободи, проте насправді в глибині душі і подалі від чужих очей, які вона феєрично замилює своєю бездоганністю і своїм альтруїзмом, владна жіночка радіє-тішиться (і певно що переживає всередині істеричну ейфорію) від того факту, що хижак (до речі, птахів зоозахисний фонд Мікаели підбирає виключно самців, слабких і травмованих, принаймні в кадрі звучать лише чоловічі пташині імена) не зміг вижити без неї, без неї особливої і незамінної…
Трансформовані і пропущені крізь нинішню загострену (і водночас уже добряче затуплену) фемоптику алюзії до давньогрецької міфології проглядаються не тільки через один міф про сирен. Приміром, програма розумного дому Мікаели, котра контролює все і всіх в будинку і поблизу ледь не на всьому невеличкому майже приватному острові (а там, куди не дотягується цифровий помічник, дотягуються інші «очі» господині), зветься Зевсом, але говорить жіночим голосом (що натякає на переписування історії на користь жіночої статі на чолі Олімпу і на чолі світобудування загалом). І цікаво, що секта Мікаели суто зовні виглядає один в один як спільнота степфордських дружин з однойменної фантастики епохи феміністського руху Глорії Стайнем (котру, між іншим, Джуліанна Мур зіграла в байопіку 2020 року «Глорії»), але при цьому має буцімто протилежну концепцію, адже нові «степфордські дружини» – це не ляльки, що слухняно годують, обслуговують і задовольняють своїх чоловіків, а ляльки, що задовольняють, годують і обслуговують виключно самих себе, своє роздуте на порожньому місці «я», що солодким внутрішнім голосом невгамовно цвірінькає про те, що вони найпрекрасніші і на все найпрекрасніше заслуговують одним тільки фактом свого існування, не доклавши жодних реальних зусиль…, як яйце, що заслуговує на святкове пасхальне фарбування лише тому, що воно яйце.
Але здається, все ж таки йдеться не тільки про банальну жіночу владу над чоловічим запхнутим у дупу его. Йдеться так само і про жіночу владу над собі подібними, тобто про контроль жінок над жінками. Можливо, останній навіть є важливішим і пріоритетнішим. Адже насправді жіноча ідея фікс, жіноча ціль номер один, жіноча патологічна маніакальна одержимість – це подобатися і відчувати перевагу над рештою жінок, а зовсім не над усіма чоловіками; донезмоги подобатися іншим жінкам, яких кожна жінка в душі глибоко і беззавітно ненавидить.
Анастасія Лях
Сирени (Sirens)
2025 рік, США
Продюсери: Моллі Сміт Мецлер, Марго Роббі, Том Акерлі, Дані Горін, Ніколь Касселл, Колін МакКенна, Морін Шепард Ороско, Брюс Данн, Крістін Макреді
Режисери: Ніколь Касселл, Куєн Тран, Ліла Нойгебауер
Сценарій: Моллі Сміт Мецлер, Бека Брунштеттер, Колін МакКенна
У ролях: Джуліанна Мур, Меган Фегі, Міллі Олкок, Кевін Бейкон, Білл Кемп, Гленн Говертон, Фелікс Соліс, Джош Сегарра, Тревор Солтер, Брітні Олдфорд, Лорен Відман
Оператори: Грегорі Міддлтон, Зої Вайт
Композитор: Майкл Абельс
