У другому сезоні магічно-готичного чорнокомедійного детективу «Венздей», яким усе ще опікується маестро ексцентрично-макабричної естетики Тім Бертон, героїня Дженни Ортеґи не лише намагається розплутати чергову хитромудру низку неприродних смертей на території академії Невермор (попутно закриваючи деякий гештальт попередньої справи), а і пробує визначитися з вектором внутріродинних стосунків, особливо із матір’ю (Кетрін Зета-Джонс), за словами котрої взаємини з донькою «не кепські, а складні» (токсичність укоріненого непорозуміння між доньками і матерями, де останні намагаються нав’язати дочкам власний шлях чи щонайменше власне бачення правильного шляху і не приховують розчарування, коли не вдається…, загалом є лейтмотивом цього проєкту, адже має місце також і в родині вовкулачки Енід, і в родині сирени Б’янки).
Втретє за три роки культовий режисер, який знову почав знімати після довгої і необнадійливої паузи, повертається до специфічного жанру детективного фентезі, в якому колись зробив свої найкращі стрічки, зокрема «Сонну лощину», до якої і перший, і другий сезони «Венздей» мають яскраві бертонівські самовідсилки (приміром, дерево Череп, з-під якого викопують зомбі, є прямою алюзією на дерево Мертвих, з-під якого підіймався вершник без голови). Віртуоз екстравагантної гротескної готики та іронічного погляду на класичний американський темний романтизм в особі нетлінного Едгара Аллана По, Тім Бертон, який уже кілька років надихається прекрасним пізнім взаємним коханням до Моніки Беллуччі, цілком очевидно перебуває у квітучому ренесансі своєї кар’єри і творчості. І здається, зважаючи на видиму легкість пірнання в молодіжну естетику «Венздей», що постановник відмінусував від своїх віку та досвіду (тієї частини, де досвід був відверто поганим) пару-трійку десятиліть.
У другому сезоні Венздей Аддамс після насичених і продуктивних літніх канікул (на яких упіймала серійного маніяка-лялькаря) повертається на другий рік навчання в академії для ізгоїв Невермор, де колись училися її батьки і батьки батьків… Але цього разу першокурсником стає її молодший брат Паґслі, над яким старшій сестрі ясно що доводиться брати шефство («Скарги на булінг приймаю лише у письмовому вигляді»). Ще цього разу на відміну від попереднього року героїні доводиться миритися із власною популярністю як наслідком факту спасіння академії від учительки-маніячки і монстра на її повідку, а популярність для антисоціальної Венздей як ніж, втрапивший у кістку замість нутрощів і незграбно в тій застряглий (хоча здається, похмура підлітка злегка лукавить і насправді тихо тішиться новоспеченим статусом місцевої легенди й ікони). А ще цього разу не тільки брат, а і вся сімейка Аддамсів стає до Венздей значно ближче, ніж хотілося…, особливо матір, яка відгукується на пропозицію нового директора школи (Стів Бушемі замість Гвендолін Крісті) очолити комітет зі збору благодійних коштів на потреби закладу і… постійно дихає доньці у спину…
Втім, проблеми молодшого брата, нав’язливої турботи матері і раптової популярності відходять на задній план, коли видіння (останнє, бо дар ясновидіння в героїні зникає через зловживання умінням і ментальне виснаження, а коли передбачення щезають, розслідування Венздей Аддамс ще більше уподібнюється майже звичайному слідству майже звичайного приватного сищика зі знаковим інтровертно-мізантропним характером) показує смерть її дуже умовно найліпшої подруги і сусідки по кімнаті Енід Сінклер, яка наразі зосереджена на розв’язанні свого любовного трикутника, пародіюючого горезвісну «Сутінкову сагу»…
Цього разу незрима присутність у серіалі Едгара По (хоча можна сказати, що зрима: в кабінеті директора висить портрет майстра готичного детективу, на який персонаж Стіва Бушемі посилається як на віньєтку із зображенням почесного випускника академії) є ще більш значущою, символічною та дієвою. А назва вузу «для не таких, як усі» (для тих, хто «ніколи більше» не буде «нормальним») Невермор (до речі, на відміну від поттеріанського Гоґвортса, де навчалися і маги, і маґли, і напівкровки, у Неверморі вчаться лише ізгої без жодного норміка), яка є цитатою слова-рефрена «nevermore» з еталонної поезії Едгара По «Ворон», тепер повністю себе виправдовує, бо нова низка загадкових моторошних убивств стається з подачі зграї круків на чолі з одним однооким, так само кидаючим на протагоністку важку чорну тінь, як і птах з відомого вірша.
Цього разу всієї сімейки Аддамсів (а не лише однієї Венздей, вірніше не лише одних Венздей і Речі, адже Річ – теж член родини, навіть якщо члени тіла в нього переважно відсутні і навіть якщо всі забули про його День народження) набагато більше на екрані, ніж у першому сезоні. І головна героїня серед іншого намагається зрозуміти, як саме прокладено її власну дорогу: поза сім’єю чи все ж таки в рамках сім’ї («Правильно, доню, це і є засади справжньої щасливої родини: ніякого «ми», тільки «я», – наставляє батько Гомес, радо вітаючий доньчин егоїзм), і особливо поза матір’ю чи поряд (холодний конфлікт між Мортішою і Венздей досягає гарячо-крижаного буквально дуельного апогею, і він є одночасно елегантним, карикатурним і драматичним).
– Несхоже на особистісний розвиток.
– Мій розвиток у коконі.
Ідеологиня «занятої самотності» Венздей Аддамс є сумішшю Герміони, Гаррі Поттера, Бетмена і Шерлока Голмса (серед іншого подібно до візитівки-гри останнього на скрипці грає на віолончелі) попри цинізм, макабризм, сарказм і ставлення до решти як до імбецилів (хоча більшість цих характеристик якраз відповідає тією чи іншою мірою персонажу Конан Дойля), ну і попри, ясна річ, вайб злегка тарантінівської неповнолітньої маніячки (дорослий рейтинг якої знову ж таки злегка понизився казковим бертонівським вайбом). І у другому сезоні вона стикається з більш дорослими та більш екзистенційними дилемами, ніж у розминковому першому (відповідно і настрій, забарвлення, ставки усього, що відбувається, стають дещо жорсткішими). Зрештою, можливо, вона навіть буде змушена визначитися із тим, чи хоче надалі тримати заданий образ, який вимагає грати у дуже вузьких рамках, без поправок і змін: лити чорні сльози, мати механічне серце (хоча буквально механічне серце тут в іншого персонажа), розвиватися у коконі…
А ще у другому сезоні за традицією цього серіалу робити інструментальні переосмислення рок-гітів можна серед іншого насолодитися фортепіанним аранжуванням пісні «Zombie» The Cranberries і добряче посміятися з того, що навіть готичне фентезі, жодним чином не пов’язане ані з реальністю, ані тим паче з реальною політикою, не може оминути крінж від президентства Трампа, і тому на мерчовій футболці нового директора академії написано майже те саме неподобне гасло: «Зробимо Невермор знову великим!».
Анастасія Лях
Венздей, 2 сезон (Wednesday, season 2)
2025 рік, США
Продюсери: Тім Бертон, Альфред Ґоф, Майлз Міллар, Кайла Елперт, Нік Яннеллі, Гейл Берман, Томмі Гарпер
Режисери: Тім Бертон, Пако Кабезас, Анджела Робінсон
Сценарій: Альфред Ґоф, Майлз Міллар, Чарльз Аддамс, Кайла Елперт, Метт Лемберт, Сієна Баттерфілд, Валентина Ґарза, Джеймс Мадейський, Лорен Отеро, Еріка Васкес
У ролях: Дженна Ортеґа, Кетрін Зета-Джонс, Стів Бушемі, Луїс Ґусман, Айзек Ордонез, Емма Маєрс, Джой Сандей, Гантер Дуен, Крістіна Річчі, Тенді Ньютон, Віктор Доробанцу, Муса Мостафа, Джорджі Фармер, Фред Армісен, Джоанна Ламлі, Іві Темплтон, Джеймі Макшейн, Біллі Пайпер, Хізер Матараццо, Крістофер Ллойд
Оператори: Джон Конрой, Пі Джей Діллон
Композитор: Кріс Бейкон
