Цей готично-фентезійний серіал, спін-оф легендарного чорнокомедійного телевізійного бренду про фрикову сімейку Адамсів, вже побив рекорд четвертого сезону «Дивних див» і став найпопулярнішим англомовним проєктом Netflix. І це анітрохи не дивно. Адже «Венздей» цілковито захоплює, примагнічує глядацьку увагу і ефектною героїнею, і інтригуючою оповіддю, в котру поринаєш, як у бульварне (в хорошому сенсі) детективне чтиво. І це ніби малоформатний привіт раннім серіям «Гаррі Поттера», коли трійця учнів ще не готувалася до війни із відомо ким, а легковажно розгадувала загадки і таїни, сховані у школі чарівників.
За сюжетом Венздей, похмура дочка-підліток щасливого подружжя Адамсів, після інциденту у звичайній школі (дівчина жорстко помстилася кривдникам молодшого брата, запустивши у шкільний басейн піраній) примусово відправляється люблячими батьками у навчальну академію під назвою «Невермор» (тут колись навчалися й самі Гомес і Мортіша Адамси). В академії цій навчаються так звані діти-ізгої, тобто діти, відмінні від звичайних. Наприклад, вампіри, перевертні, сирени, горгони…, обдаровані силою телекінезу або, як у випадку з Венздей, даром видіння.
Героїня спершу усім своїм чорно-білим серцем (адже добре пам’ятаємо з усіх попередніх екранізацій, що Венздей Адамс, як, власне, і вся родина, визнає лише монохромну гамму) противиться цьому «засланню» і зневажає усе та усіх: учнів, вчителів, директорку, саму освітню інституцію… І особливо її верне від райдужної сусідки по кімнаті в гуртожитку (по кімнаті, що схожа зовсім не на гуртожиток, а на декорації Ґотем-Сіті, після того, звісно, як Венздей попрацювала з інтер’єром своєї половини), котра обожнює рожевий колір (а рожевий для Венздей то є справжні тортури, як і, приміром, перегляд «Білявки в законі», бо гламурний ромком для похмурої фрикині – як «Хостел» для «нормального» глядача), пліткарство, соцмережі і навіть свої перевертенські пазурі фарбує у кольори хуба буби. До того ж новенька дуже не подобається місцевій авторитетці сирені Б’янці, найпопулярнішій дівчині в академії. І серед іншого тому, що маже одразу стає любовним інтересом красунчика-художника Ксав’є, колишнього бойфренда Б’янки. До того ж, ніби нонконформістській тинейджерці і без цього не вистачає бридотного соціального клопоту, треба відвідувати сеанси у психотерапевта.
Та коли кмітлива Венздей, заручившись послугою симпатичного баристи з місцевої кав’ярні, вже практично знаходить шлях втечі з огидної місцини, ряд дивних і моторошних подій змушує дівчину передумати і залишитись. По-перше, хтось по-звірячому вбиває у лісі людей. По-друге, у видіннях до неї приходить юна бліда незнайомка, яка ніби хоче щось розповісти чи на щось вказати. По-третє, директорка точно приховує якусь або свою, або чужу таємницю. По-четверте, у роки навчання батьків у стінах академії сталося вбивство, і звинуватили в тому Гомеса Адамса… І всі ці події, як теперішні, так і минулі, певним чином пов’язані, і тягнеться спільна ниточка до історичної давнини, до самого коріння, коли пілігрими прийшли і буцімто заснували на порожній землі місто, витіснивши з території корінних фриків, що тут проживали. Але століття потому звичайні та незвичайні наче уклали перемир’я, і тоді в межах міста з’явилася академія для ізгоїв «Невермор», зміцнена рукостисканням (чи певними корумпованими домовленостями) директорки й мера.
Смотрите легально на MEGOGO
Зрозуміло, що «пілігрими, які прийшли і буцімто заснували на порожній землі місто, витіснивши з території корінних фриків» – це політична відсилка до колоністів, які прийшли і витіснили індіанців з американської землі. Та автори не зациклюються на цій алегорії і не перетворюють розважальний детектив на щось більше і претензійніше, ніж він є, але таким чином вказують на те, що показний нігілізм головної героїні насправді є лібералізмом.
Варто нагадати, що оригінальний серіал «Сімейка Адамсів» 1960-х років був ситкомом, і кожний епізод був присвячений різноманітним побутовим курйозам всередині епатажної готичної родини, в котрої велетень-зомбі виконував роль слуги, а позбавлена тіла жива рука на прізвисько Річ виконувала роль домашньої тваринки. «Венздей» з тим ситкомом має дуже мало спільного. Трохи більше має з повнометражними фільмами початку 1990-х, в яких доньку грала тоді ще юна Крістіна Річчі, але й від них спін-оф разюче відрізняється (тут Крістіна Річчі в якості алюзії на дилогію Зонненфельда теж є у кадрі, але вже у другорядному образі тихоні-вчительки). Власне, від канонічних традицій бренду «Сімейка Адамсів» у шоу Netflix збереглися сама Венздей (її зовнішній і внутрішній образ, влучно і водночас чарівно переданий зіркою п’ятого «Крику» Дженною Ортега), рука як ексцентричний і досить важливий (і милий, як усі домашні тваринки) персонаж-помічник, а також віолончель, на якій героїня дає кілька вражаючих партій.
Моріша і Гомес у виконанні Кетрін Зети-Джонс і Луїса Гузмана з’являються на екрані епізодично (як і дядечко Фестер), бо автори «Венздей» зберігають підліткову (але не дитячу, бо тут і кров, і політика, і критика водночас як обскурантизму, так і системи освіти, і навіть згадування некрофілії у позитивному ключі) тональність шоу і дорослим відводять виключно задній план. І навіть Тім Бертон, котрий виступив режисером кількох серій, вдається не до тієї класичної бертонівської готики, котрою просякнута його рання творчість, а до нової, так би мовити, підліткової напівготики, котра є скоріше субкультурою, аніж естетикою темного романтизму чи макабричної зловтіхи.
Академія Невермор – це Гоґвортс менших масштабів і без чарівних паличок. Бо звісно ж, цинічна, скептична, мізантропічна, алекситимічна Венздей «краще встромить собі голки в очі», ніж дозволить своєму холодному розуму незграбний та сміховинний вигляд ентузіастки, що розмахує палицею і промовляє абракадабру. Та окрім «Гаррі Поттера» в серіалі добре відчутні окремі ноти і настрої таких фільмів, як «Сонна лощина», «Енола Холмс» і навіть сакраментальні для пубертатних дівчат «Сутінки». А сцена диверсії під час шкільного балу – чіткий омаж культовому горору Стівена Кінга «Керрі» (до речі, у відносинах Венздей з матір’ю теж є проблеми).
Відмінно чорний, як і має бути, гумор шістнадцятирічної героїні, котра мислить як сорокарічний агностик, злегка можна розтягти на цитати: «З цією місциною щось не так. І не лише тому, що це школа», «Той, хто в’яже гачком, не є гідним суперником», «Пречудова гематома!», «Якщо почуєш, як я кричу, – висока ймовірність, що я просто задоволена», – каже Венздей товаришу, йдучи у вельми небезпечне, смертельно небезпечне місце… А на вже згаданому балу Дженна Ортега виконує стильний та напрочуд екстравагантний танець, роблячи реверанс «мавпування» у знову-таки хорошому сенсі слова в адресу відомої дансінг-сцени з культового «Кримінального чтива». Так, знов-таки «чтива».
Анастасія Лях
Венздей (Wednesday)
2022 рік, США
Продюсери: Альфред Ґоф, Майлз Міллар, Тім Бертон, Ґейл Берман, Кайла Альперт, Стів Старк, Джонатан Глікман, Ендрю Міттман
Режисери: Тім Бертон, Ганджа Монтейру, Джеймс Маршалл
Сценарій: Альфред Ґоф, Майлз Міллар, Кайла Альперт, Ейпріл Блеір, Метт Ламберт
У ролях: Дженна Ортега, Кетрін Зета-Джонс, Луїс Гузман, Рікі Ліндгоум, Джеймі МакШейн, Хантер Духан, Джорджі Фармер, Муса Мостафа, Емма Майєрс, Наомі Дж. Огава, Джой Сандей, Персі Гайнс Вайт, Гвендолін Крісті, Віктор Доробанту, Крістіна Річчі
Оператори: Девід Лензенберг, Стефан Перссон
Композитори: Денні Ельфман, Кріс Бекон
