kinowar.com

Яга (Yaga)

Зачекайте, будь ласка...

Одразу слідом за канадським серіалом «Глибина», де Джош Гартнетт в образі рибалки полював на прадавнє морське чудовисько, вийшов знову ж таки канадський серіал «Яга», де зірка «Матриці» Керрі-Енн Мосс начебто сама втілює прадавнє чудовисько…

Перший – містичний горор про ланцюжок моторошних інфікувань і смертей на канадському острові Ньюфаундленд, де маленьке містечко живе виключно риболовлею і де оживає легенда про Кракена зі скандинавсько-ісландського фольклору. Другий – містичний детектив про ланцюжок загадкових зникнень і смертей на канадському острові Ванкувер, де маленьке містечко живе за рахунок заводу з переробки морепродуктів і де оживає легенда про… (а ось тут максимально неочікувано і нібито нелогічно) Бабу-Ягу зі слов’янського фольклору і тих самих слов’янських казок про ступу, мітлу, будинок на курячих ніжках і поїдання дитячих кісток… Здавалося б, канадська містика – це територія міфології північних, нордичних народів і аж ніяк не слов’янських небилиць. Але якщо Ньюфаундленд через Атлантичний океан і Лабрадорське море пов’язаний із Гренландією та Ісландією, то Ванкувер, що знаходиться на іншому кінці Канади, через Тихий океан і Берингове море пов’язаний із далекосхідними регіонами росії, зокрема Чукоткою, котра, певна річ, слов’янською абсолютно не є, проте є насильно русифікованою і росіянізованою, тож давно вже на Бабі-Язі знається ліпше, ніж на міфах ескімосів і чукчів.

І так, у серіалі «Яга» звучать пісні російською мовою. Але. Але тут звучать пісні різними слов’янськими мовами з урахуванням усіх трьох слов’янських гілок: східної (українці, білоруси, росіяни), західної (поляки, чехи, словаки), і південної (болгари, серби, хорвати, словенці, боснійці, македонці, чорногорці); причому кожній серії в плані музичного супроводу відповідає якась одна зі слов’янських мов, а пісні, що звучать, – це міжнародні хіти, перекладені й адаптовані у тій чи іншій слов’янській поп-культурі (ну а особа на ім’я Олена Яга – взагалі українка). Власне, перекладення й ітерації, запозичення і видозміни культурних кодів і міфів – це той стовбур, навколо котрого ефектно та іронічно, плутано й інтригуюче, строкато (чи радше рябо, як курочка Ряба) й атмосферно квітне сюжетне гілля (сухе і гостре, як у темному зимному казковому лісі, де хворост збирати не варто і гуляти не варто тим паче) серіалу «Яга». Адже тут слов’янський фольклор про стару відьму з кістяною ногою зустрічається з африканським вуду (чи вірніше міфами про чорну магію і злий культ африканського вуду), а ще з допельгенгерством темного німецького романтизму, котре з казок Гофмана перейшло до містичного двійництва у творах Пушкіна, Гоголя і Достоєвського…

Відповідно шоу «Яга» – це і фольклорний нуар про ля фам фаталь з присмаком слов’янської бородавки на чаклунському носі, й алюзії до філігранно зав’язаного на дикому поєднанні вуду і католицького люциферіанства старого містичного детективу Алана Паркера «Серце Ангела» з Де Ніро і Міккі Рурком, і точно цікава та свіжа ітерація «Талановитого містера Ріплі» (бо ж невипадково актор Гадсон Вільямс, який виконав тут дві ролі, відкриваючи двері поліції в образі товариша і співмешканця без вісти зниклого сина багатіїв у тих своїх окулярах для зору та з тією своєю показовою скромністю явно наслідує чи злегка пародіює культове антигеройство молодого лячного і дискомфортного, наче дірява шкарпетка всередині замалого черевика чи надто довга заправлена у штани спідня майка, в тій своїй тихій сірості Метта Деймона).

За сюжетом у вигадане острівне містечко Вітток прибуває з материка приватний детектив, якого найбагатша тутешня родина найняла розшукати їхнього безвісти зниклого сина Генрі, молодого спадкоємця великої риболовецької компанії і того самого заводу з переробки морепродуктів, на якому працюють майже всі жителі. Співпрацювати на вигляд доволі легковажному і навіть розбещеному, проте кмітливому і здатному знаходити підхід до всяких людей сищику доводиться з місцевою суворою і застібнутою на всі ґудзики попри явно наявну вроду поліцейською. І практично одразу пошуки багатія стикаються з нарочитим потоком дивних дивацтв, сильно нав’язливих запахів нечистого сексу і недобрих заборонених ритуалів… Співмешканець Генрі виявляється схожим на зниклого, як дві краплі води в холодному Тихому океані чи крові, пущеної з бідолашної курки; кури ж починають лізти у справу на кожному кроці, від випадково збитої на дорозі до розіп’ятої і підпаленої на дверях не надто хорошого номера не надто хорошого готелю, де клопи і фігурка лебедя з рушника співіснують під одним дахом (не рахуючи сушеної лапки в домі Генрі та його раптового двійника); дівчина Генрі виявляється підступно… рудою…; а викладачка лекцій, на які ходив Генрі, – аж занадто зацікавленою в людських кістках і повільному звабленні сильно молодших за неї чоловіків…

Певна річ, Керрі-Енн Мосс зіграла тут викладачку. Професорку антропології, біології і остеології, яка носить біле і чорне мінімалістичне вбрання, не зафарбовує сивину у довгому розпущеному темному волоссі, їздить на велосипеді, випиває одна в барі міцний і надто дорогий напій, майже не посміхається, а якщо і посміхається, то ледь-ледь…, ерудована поза сферою своїх професійних знань і ерегована поза відсутністю буквального пеніса (і має серед своїх студентів прізвисько Міс Стояк). І звісно що зовсім невипадково в одній зі сцен читає фрагмент лекції про крабового павука, котрий, упіймавши на обід мураху, вдягає на себе мурашину голову «як капелюх» і носить, приманюючи серед інших мурах нових потенційних жертв…

– Скільки вам років?
– 50.
– Я би дав 45… Чоловік, діти?.. Добре, хочете жорстко? Скільки вам років насправді?
– 60.
– Я би дав 50.
– Аборти?
– Завжди за.
– Евтаназія?
– Залежить від ситуації.
– Ефіопія?
– Подобається їхня кухня… Справжні запитання будуть чи і далі гратимемо в пінг-понг?..

До речі, нібито абсурдна згадка в нібито абсурдному діалозі саме Ефіопії навряд чи є знову ж таки випадковою, адже західна поп-культура часто приписує вуду ефіопам попри те що вуду є західноафриканською (і ще карибською) релігією, але аж ніяк не східноафриканською. Натомість дохристиянські та доісламські містичні вірування (чи то магічні практики) ефіопів називаються зар і буда, і в зарі курка часто грає роль жертовної істоти для умиротворення духів заради зцілення й очищення, проте ритуали із сушеними курячими лапками – це виключно вуду.

– Мене підозрюють, бо я була гостею його подкасту?! Оскільки я знаюся на кістках, Генрі питав мене про образ Баби-Яги у фольклорі.
– Аа, Джон Вік.
– Хто-хто?
– Ну, фільм такий, дуже крутий.
– Не знаю, не чула.

Зважаючи на те що Керрі-Енн Мосс і Кіану Рівз – це Трініті і Нео, деструктивний діалог (а в цьому шоу, здається, всі діалоги принципово деструктивні, власне як і всі події, і всі персонажі, і всі сюжетні зв’язки…, що і робить «Ягу» дійсно нетипово привабливою і реально, без поступливих загравань аудиторії із власними глядацькими прихильностями, цікавою) про Джона Віка на прізвисько Баба Яга звучить не просто кумедно, а постіронічно. Колишні супервін і супервона в чорному латексі – тепер дві старі Баби-Яги… Інша деструктивність в розбіжностях сінефільських і поколіннєвих пристрастей розгортається в робочій бесіді між сищиком і поліцейською: «Що сказала «місіс Робінсон»? – Хто? – Ну це ж із фільму? – З якого? – Забудь» («Випускник» із Дастіном Гоффманом 1967-го, де мілфа у виконанні Енн Бенкрофт спокусила цнотливого випускника, теж вирізнявся… темною магією, хоч і не буквальною, а виключно кінематографічною: і в надто гострих рисах особливої вроди уже тоді немолодої Бенкрофт, які саме гостротою співзвучні з рисами Керрі-Енн Мосс; і в низці надто концептуальних режисерських ходів; і у фіналі, котрий на раз-два перемикався з широкої щасливої посмішки на… чорну діру всієї споконвічно існуючої романтичної міфології, що нещадно обманює знову і знову, цикл за циклом очікування завжди дурно і завжди сентиментально, і завжди не назавжди закоханих пар).

Кістки – це не смерть, це секс. Якщо максимально коротко, то серіал «Яга» просуває саме такий (вистрибуючий, наче на проїжджу частину дурна курка, із суміші хіті й архаїки) наратив. І якщо хрускотять кісточки… – це не зношеність хрящової тканини, не тертя і не клацання виснажених за десятиліття суглобів…, і навіть не карга Баба Яга, що пересуває по підлозі на курячих ніжках свої нафталінові кісточки або ж кусає старими (але певно що не гнилими) зубами чужі молоді… Це… гострі смажені крильця, котрими голодні коханці компенсують втрату калорій після бурхливої експлуатації залишків (практично огризків) казкової (і казково невірної) юності, що завжди обіцяє пряники і цукерки, а насправді… готує широку лопату для зручної подорожі у піч.

Анастасія Лях

Яга (Yaga)

2026 рік, Канада

Продюсери: Макензі Дональдсон, Ендрю Міллер, Керрі-Енн Мосс, Керолін Ньюман, Чарльз Купер

Режисери: Девід Фразі, Рейчел Талалей

Сценарій: Кет Сендлер

У ролях: Керрі-Енн Мосс, Ноа Рід, Кларк Бако, Гадсон Вільямс, Езра Френкі, Патрік Гілмор, Шейла МакКарті, Меган Фоллоус

Оператор: Джеріл Лім

Композитор: Тревор Юіл

Зачекайте, будь ласка...

Відгук про серіал Яга (Yaga)

Коментарі