4. Дюнкерк (Dunkirk) 2017
IMDb 7.8
Найнетиповіша картина режисера (нехай він і використовує в ній класичну для своїх історій нелінійність). Військова драма за реальними подіями (а точніше, антивоєнна драма, що й стало коренем нерозуміння фільму багатьма глядачами). Протистояння двох концептів, “врятувати людські життя, якщо поразка неминуча” і “померти за свою честь, навіть якщо це нічого не змінює”, зійшлися в процесі прокату. Тим, хто не сприймає ідею про те, що відступ – нормальний перебіг військових дій, якщо він продуманий і обґрунтований, навряд чи міг сподобатися “Дюнкерк” навіть потенційно. “Евакуація армії, як таке можливо?”, – питали ці люди. Справа навіть не в тому, що ніхто з цих запеклих бійців інтернет-фронту не був на війні, справа в сприйнятті цінності людського життя перед силою багаторічної пропаганди про подвиг солдата. Особливо яскраво це можна побачити тепер на теренах росії під час нового етапу війни, яку вона розв’язала проти України (та власне здебільшого після прем’єри негативні відгуки були сконцентровані саме на території рф).
400 тисяч солдат опиняються у пастці у Дюнкерку. У разі атаки нацистів шанси на загибель армії у повному складі практично стовідсоткові. Є лише один шанс на їх порятунок – евакуація, для чого цивільних закликають надати будь-які судна, від човнів до вантажних катерів, щоб перевезти солдатів у безпечне місце. Втрата такої кількості солдатів є також стратегічно важливим ударом для ходу всієї війни. Здавалося б, ситуація із необхідністю порятунку людей очевидна. Чому ж частина аудиторії так завзято називає союзників боягузами і так жорстко не сприймає картину Нолана? Тому що коли тобі у вуха кілька десятиліть ллють риторику “помри, але доведи, що ти не слабак, а справжній солдат”, складно перебудуватися в процесі перегляду одного лише фільму.
Дія відбувається на суші, на воді та на морі (як і каже Черчілль у своїй знаменитій промові, що звучить у фіналі картини). У фільмі немає центрального персонажа (і навіть центральних персонажів). У центрі розповіді сукупність людей. Сукупність солдатів, сукупність мирного населення та сукупність жахів, які приносить війна. Війна у фільмі – головний антигерой, а люди, які намагаються вижити – головні герої.
10. Бетмен: Початок (Batman Begins) 2005
IMDb 8.2
Після проривного “Пам’ятай” не надто зрозуміло було, навіщо в принципі потрібно режисеру таланту Нолана братися за франшизу про Бетмена. Ніхто не уявляв, якого масштабу сягне розмах задуму Крістофера, а тому інтерес до першої картини трилогії був відносно стриманим. Сам вступ до історії Брюса Вейна також виглядає досить скромно: глядача треба було ввести у світ головного героя, показати витоки, причини формування його характеру. Однозначним успіхом стало створення фігури Ра’с аль Гула (Ліам Нісон), який незримою червоною ниткою пройшов через усю трилогію.
Розставляючи декорації для повноцінних другого і третього фільмів, закладаючи базис нового всесвіту Бетмена, Нолан, тим не менш, зумів зробити “Бетмен: Початок” самостійно успішним неонуарним трилером, який захоплює і залишає в передчутті чогось ще більш масштабного (і це очікування, на щастя, було цілковито виправданим).
Ми вирішили розставити всі фільми режисера Крістофера Нолана в порядку від найгіршого до найкращого. Якщо вам сподобається ця стаття, підтримайте наш сайт донатом.
9. Темний лицар повертається (The Dark Knight Rises) 2012
IMDb 8.4
Заключна частина трилогії приречена на постійне порівняння з “Темним лицарем”, планку очікувань після якого досягти було вже неможливо. На зміну Джокеру, як квінтесенції тотального захвату глядачів, прийшов персонаж Тома Гарді Бейн, що володіє не менш драматичною передісторією, яка, до того ж, зв’язувала всі три частини воєдино. Але глибина образу людини в масці навряд чи могла зрівнятися з перформансом покійного Гіта Леджера. Іншими словами, цей фільм завжди було в позиції наздоганяючого, а тому навряд чи у свідомості глядача могла сформуватися ситуація, в якій цей фільм перевершив “Темного лицаря”.
Тим не менш, висновок трилогії залишило відчуття спокійного задоволення: Бейн вийшов максимально домінуючим і демонічним, історія дволикості Гарві Дента спливла в найкращий момент, Жінка-кішка (Енн Гетевей), мільярдерка Міранда Тейт (Маріон Котіяр), дворецький Альфред (незмінний супутник Нолана Майкл Кейн), комісар Гордон (Ґері Олдмен) і потенційний продовжувач справи Бетмена детектив Робін Джон Блейк (Джозеф Гордон-Левітт) зайняли свої місця в цій тривалій розповіді, розкриваючи головну інтригу лише ближче до фіналу. Темний лицар пройшов еволюцію в свідомості Ґотему від ізгоя до борця за справедливість і ще раз завоював серця мешканців міста. Хто знає, якби лінію Робіна вирішили розвивати в наступних фільмах, можливо на нас чекала б ще одна видатна трилогія.
До речі, писали раніше статтю про найкращі трилогії, де всі три частини класні
13. Безсоння (Insomnia) 2002
IMDb 7.2
Відразу дві неможливі, здавалося б, обставини: Нолан знімає ремейк (однойменного норвезького фільму Еріка Шельдбьєрга) і Робін Вільямс грає негативного персонажа. Протагоніст у картині – персонаж Аль Пачіно. Але й із цим все не так просто. Заслужений детектив приїжджає на Аляску розслідувати справу про вбивство, тут його зустрічає місцева колега (Гіларі Свонк), яка є фанатом його роботи, проте самого поліцейського обтяжують спогади про те, що для розкриття однієї з попередніх справ він сфабрикував докази. Про це дізнається головний підозрюваний у поточній справі (Вільямс). Він дає зрозуміти детективу, що знає про ганебні сторінки його минулого, починаючи з ним складну психологічну гру. При цьому персонажу Пачіно доводиться долати ще й пекельне безсоння, спровоковане чи то білими ночами Аляски, чи то стурбованою совістю…
Незважаючи на цікаву фабулу та надпотужний акторський склад (особливо вражає Вільямс у нетиповому для себе образі), чогось постійно не вистачає. Чи то роботи самого Нолана зі сценарієм, щоб створити класичну для своїх фільмів атмосферу напруги (згадайте будь-який інший фільм режисера, з певного моменту градус напруги на максимумі і більше відпускає), чи то більшої непередбачуваності того, що відбувається. Досвід виробництва ремейку показав, що Нолану необхідно створювати проект під ключ – від задуму та сценарію до кінцевого втілення. Єдина людина, яка може ефективно замінити Нолана як сценарист – його власний брат Джонатан.
Порівняно зі скандинавським оригіналом, Нолан намагався додати більше деталей в історію персонажу Аль Пачіно, щоб зробити образ більш об’ємним. Звучить виправдано, чи не так? Якимось незбагненним чином це робить ситуацію гіршою (той випадок, коли «добрими намірами вимощена дорога до пекла»). Норвезька версія також краще працює з візуалом, як би не дивно не звучало зараз, коли Нолан досяг статусу одного з найкращих майстрів роботи з візуальним рядом.
8. Інтерстеллар (Interstellar) 2014
IMDb 8.7
Людство у голлівудських фантастичних фільмах періодично стикається з глобальними проблемами. Для Нолана прямолінійна історія про загрозу апокаліпсису – надто простий виклик, а тому він доповнив сюжет про потенційну загибель планети та необхідність переселення подорожами одночасно в космосі, у часі, у причинно-наслідкових зв’язках та у чорних дірах. З останнім йому допомагав Кіп Торн, вчений-фізик та популяризатор науки. В результаті величезне полотно, що стартує як стандартний голлівудський наукпоп-блокбастер, трансформується у філософський трилер, що паралельно проводить лікнеп в області чорних дір і червоточин і створює одне за одним відсилання до Стенлі Кубріка та його “Космічної одіссеї 2001 року”.
Меттью Макконахі розривається на шматки, щоб показати всю гаму емоцій, що його переповнюють – біль втрати, страх за близьких, осяяння, розпач, рішучість та багато іншого. Замикання причинно-наслідкових зв’язків в черговий раз буде використано режисером у більш пізньому “Тенеті” (що певним чином навіть створить передбачуваність). Майже у кожному фільмі цієї статті можна було б написати щось про вплив музики Ганса Циммера на те, що відбувається на екрані, але саме “Інтерстеллар” стає зручним моментом, щоб почати це робити: це не просто звуковий супровід, це невід’ємна частина картини. Тепер, слухаючи музику вже окремо від фільму, розумієш, що образи з нього виникають у свідомості під час прослуховування.
12. Тенет (Tenet) 2020
IMDb 7.3
Якщо намагатися оцінити “Тенет”, то ймовірно головним висновком буде те, що Нолан поставив собі надто амбітне завдання. Вмістити в дві з половиною години історію, яка обертається в прямий і зворотний бік перебігу одночасно, нанизавши на це шпигунський трилер з класичним протистоянням “головний лиходій, який хоче знищити світ, проти головного героя, який хоче врятувати світ + одну жінку”, вдалося лише у форматі, в якому глядачеві зрозумілий загальний концепт, але неясні всі причинно-наслідкові зв’язки. Так і спостерігаєш (захоплено) за дією на екрані, на другій годині вже навіть не намагаючись зіставити деталі та часові лінії. Доводиться повністю довіритись режисеру у розумінні та точному відтворенні всіх необхідних деталей. Багато хто говорить про те, що це зроблено спеціально, щоб глядач йшов у кінотеатр вдруге і втретє, але ми схильні думати, що нехай Нолан геній, він все ж таки не всесильний. Схоже, всемогутній бог кіноекрана зумів створити камінь, який він сам не може підняти.
Візуально та динамічно “Тенет” захоплює і викликає виключно позитивні емоції. Чи є глибший зміст за видовищним фантастичним бойовиком? Ні. Опрацюванням персонажів тут і не ночувало (що впливає на сприйняття мотивації героїв: коли безпристрасний ідеально підготовлений боєць готовий поставити долю світу на кін через малознайому йому жінку, це викликає недовіру). Діалоги в першій пояснювальній частині фільму – набір кліше, несумісний із реальною людською мовою. Про перенавантаження сюжетними поворотами не писав лише лінивий. Але при всій помітній кількості недоробок назвати фільм “поганим” не наважишся – ця стрічка однозначно варта перегляду. У тому числі для того, щоб оцінити масштабність задуму режисера, який виявився надто грандіозним для нього самого.
І якщо вам подобаються фантастичні фільми, то ось наша стаття про найкращі фантастичні фільми всіх часів
7. Початок (Inception) 2010
IMDb 8.8
Сон уві сні: Нолан у своїх фільмах на перший план висуває цікаву ідею, концепцію, якій все підпорядковано. Переживання персонажа про його колишні втрати або про надії зустріти щастя, яке він раніше не цінував, вторинні. Людина та її емоції важливі, але вони лише складові плану з втілення того самого центрального концепту. Десь це надто впадає у вічі (зокрема, це одна з проблем у “Тенеті”), десь це знаходиться у здоровому балансі.
Ідея проникнення в сон виникає у групи талановитих шахраїв з метою зародження потрібної ідеї в голові потрібної людини. Для пограбування не завжди потрібна зброя та автівка з водієм напоготові біля входу (хоча, повністю цього не позбулися і в цьому фільмі). Інколи найамбітніші афери здійснюються за допомогою впливу на свідомість. Паралельно лідер банди (Леонардо Ді Капріо) має персональну адженду, пов’язану з його минулим.
Візуально в цьому фільмі Нолан вийшов на новий рівень: сцени зі “згортанням” міста і обертанням кімнати зі сплячими людьми і Джозефом Гордон-Левіттом, що не спить, запозичувалися вже не одним режисером після виходу картини в прокат. Також двома візитними картками картини стали мелодія пробудження команди під час операції із занурення у сни різних рівнів «Non, je ne regrette rien» Едіт Піаф і дзиґа, зупинка обертання якої вказує на реальність того, що відбувається навколо.
6. Одіссея (The Odyssey) 2026
IMDb 8.5
Чи були сумніви у тому, що Нолан створить чергове чудове масштабне епічне кіно? Точно ні. Навіть незважаючи на традиційні потоки коментарів расистів про невідповідність темношкірої Єлени історичній достовірності (відповідність Метта Деймона, уродженця штату Массачусетс, достовірному образу античного грека, звісно ж, під сумнів не ставилась, бо він же ж білий, які тут можуть бути питання, а наявність в фільмі циклопа і сирен взагалі нікого з фанатичних поціновувачів історії не хвилювала). Інше питання до виходу фільму було, чи зможе Крістофер вичавити щось принципово нове з добре відомої історії, яку вже екранізували не один раз. Не те щоб це стало чимось неочікуваним, але так, режисер і це зміг зробити.
Інша річ, що у Нолана були і цікавіші роботи (звісно ж, це наша глибоко суб’єктивна думка). Десь була більш цікава центральна ідея (“Престиж” чи “Пам’ятай”), а десь комплексна розповідь була більш захоплюючою і глибокою (“Оппенгеймер” чи “Дюнкерк”). Втім, це не робить “Одіссею” менш цікавою чи видовищною – це саме той фільм, який ми чекали від маестро і який буде захоплювати глядачів ще багато років (особливо тих глядачів, для яких це буде перший досвід зіткнення з довгою мандрівкою царя Ітаки).
Нолан зосередився на антивоєнному наповненні історії (і не в тому сенсі, який дратує сучасного українця: ні, він не пропонує не захищатися у випадку агресії; він розвінчує образ видатних завойовників і героїв троянської війни, адже саме так цей міф транслювався століттями). Адже війна почалася не через неймовірну красу Єлени (так, в дорослому житті таке і уявити важко – ясна річ, що не прекрасна жінка стала причиною завоювань, а амбіції людини при владі, але в лицарських романах чи давніх епосах таке пояснення довгий час було робочою версією). Шлях Одіссея не тільки суто географічний – це й внутрішня еволюція людини, яка змушена була жертвувати своїми людьми заради спасіння інших своїх людей, і так багато разів по колу. То ж Одіссей не герой – принаймні не у класичному розумінні, як це було раніше (і не тільки з цим образом).
11. Переслідування (Following) 1998
IMDb 7.4
Перший фільм режисера. Чорно-білий неонуарний трилер, знятий всього лише за 6 тисяч доларів. Молодий письменник потребує грошей і натхнення. Тому він починає переслідувати випадкових людей на вулицях Лондона. Встановивши суворі правила щодо невтручання в особисте життя об’єктів, він сам їх порушує, наближаючись на надто небезпечну відстань. І тепер він втягнутий у життя кримінального Лондону…
У дебютній картині Нолана відразу видно його почерк. Як і в багатьох подальших роботах він грає з часом (“Тенет”, “Інтерстеллар”, звісно ж “Пам’ятай”, який вийшов наступним після цього фільму), а історія розвивається нелінійно.
Не бачили цей фільм? Ось стаття про ще декілька маловідомих фільмів 90-х, які варті перегляду
2. Темний лицар (The Dark Knight) 2008
IMDb 9.1
Який фільм має бути у списку найкращого вище, “Темний лицар” чи “Пам’ятай”? Проривний нестандартний трилер із інноваційною манерою викладення подій у часі та розкриття причинно-наслідкових зв’язків чи постановка історії за коміксами у форматі, про який раніше ніхто й не замислювався? Якщо ми поставимо на перше місце “Пам’ятай”, чи не надто олдскульними та непопсовими ми намагаємось виглядати? Якщо на першому місці буде “Темний лицар”, чи це означає, що ми піддалися загальноприйнятій думці про те, що це один з найкращих фільмів в історії, і ніяк не намагаємося переосмислити його значення та вплив? Якщо ми робимо хід конем і поставимо на перший рядок “Престиж”, чи не означатиме це, що ми намагаємося бути надто оригінальними? А якщо зробити це з “Дюнкерком”, це означає, що ми просто провокуємо запеклі дискусії у коментарях, щоб підняти трафік?
Питань багато, тому ми просто розслабилися і зробили те, що відчуваємо вірним у цій ситуації. “Темний лицар” свого часу перевернув уявлення про те, чим може бути комікс у кіно, при цьому він залишається еталоном нуарного психологічного трилера і сьогодні. Леджер зробив неймовірне, спростувавши твердження “краще, ніж Ніколсон неможливо”, і створивши нове – “краще, ніж Леджер неможливо” (для того, щоб Хоакін Фенікс довів, що і це не так). Джокер остаточно посунув Бетмена як центрального персонажа власної франшизи, але виграли у підсумку всі ми, глядачі.
1. Оппенгеймер (Oppenheimer) 2023
IMDb 8.2
Але час ішов, майстер створював нові роботи – і принаймні одній з них судилося стати найкращою і посунути “Темного лицаря” (хоча можливо це саме зараз так здається, а з часом ми змінимо своє ставлення до ситуації). Здається, тепер Нолан буде постійно йти за новою схемою: одна серйозна драматична робота (можливо, пов’язана з війною), одна фантастична постановка, де режисер зможе дати волю фантазії і амбіціям. І це працює. “Оппенгеймер” занурився у людську природу набагато глибше, ніж “Дюнкерк”, що й не дивно, адже у останньому головним героєм стала сама війна, а от у “Оппенгеймері” на перший план (чи не в перший раз у кар’єрі режисера) вийшли люди, які спочатку створили з персонажа Кілліана Мерфі одного з найвидатніших вчених сучасності, а потім спостерігали, як він летить у безодню, тому що політичні ігри вимагають дотримання жорстких правил.
Для Мерфі це стало, мабуть, найпотужнішою роботою – і першим Оскаром. Але крім Кілліана варто відзначити Емілі Блант, Флоренс П’ю, Метта Деймона і Роберта Дауні-молодшого, якого багато хто навіть не впізнав. Перформанси акторів складали історію на екрані традиційними для режисера часовими шарами, рухаючись взад і вперед, але тепер вже не для того, щоб втілити ідею нового технологічного чи психологічного парадоксу. Цього разу мозаїка була складена для того, щоб побачити роль людини у війні, суспільстві, науковій революції та складних стосунках генія із родиною, коханками та друзями.
3. Пам’ятай (Memento) 2000
IMDb 8.4
Фільм, який зробив Нолана відомим. Головний герой (Гай Пірс) страждає на відсутність короткочасної пам’яті. Він забуває те, що щойно сталося, вже за хвилину. Для того, щоб зорієнтуватися в цій непростій життєвій ситуації, він використовує нотатки, в яких пише підказки собі щодо того, що сталося раніше і що має значення. Найбільш важливі цілі та події він фіксує за допомогою татуювань. Головною його місією є пошук вбивці його дружини, який також травмував його самого, залишивши на все життя з цією страшною недугою.
“Пам’ятай” має безліч трактувань з боку фанатів, оскільки і фінал, і перебіг фільму передбачає різні варіанти того, як насправді розвивалися події. Причиною тому, серед іншого, є і манера викладення, що згодом стала фірмовою для Нолана, коли він розповідає історію не послідовно, а розташовуючи кожен попередній за часом епізод після щойно розказаного. Тобто історію розповідають у зворотному порядку, поступово відкриваючи глядачеві, що сталося до побаченого, і ще трохи раніше, і ще трохи раніше, і ще трохи. Щоб було зовсім непросто, головний герой також періодично періодично розповідає про свої спогади з віддаленого минулого – те, що він пам’ятає ще до вбивства дружини.
І якщо мова зайшла про 2000-ні, ось наша стаття про фільми того часу, про які ніхто не згадує – і дарма
5. Престиж (The Prestige) 2006
IMDb 8.5
Найбільш недооцінений фільм Нолана. «Наживка», «Перетворення» та «Престиж» – три частини фокусу, кожна з яких має бути ретельно опрацьована ілюзіоністом для успіху у публіки. Двоє фокусників (Крістіан Бейл і Г’ю Джекман) працюють разом, але, переживши трагедію та особисті втрати, починають звинувачувати один одного у всіх гріхах і розходяться. Поступово вони стають не просто конкурентами, а непримиренними суперниками. Вони намагаються поставити такі трюки, які затьмарять перформанс іншого; вони йдуть на обман та зрив вистав одне одного; вони починають змагатися не тільки у професійному полі, але й у реальному житті.
Але все навколо один великий фокус: не лише на сцені, а й за її межами. Хто стане найкращим містифікатором? Чи є в цій історії праві та винні? Чи в гонитві за успіхом і престижем є ризик настільки глибоко поринути у вир підлості, що навіть здолавши ворога ти все одно програєш?
Ідею про розташування фільмів Нолана у нелінійному “ноланівському” порядку ми запозичили у Павла Власенка, актора і автора телеграм-каналу “Рубрика Кубрика”, де він щоденно викладає дійсно смішні кіномеми (підпишіться, адже підписників там поки що значно менше, ніж такий контент заслуговує). Оскільки ідея нам дуже сподобалась, ми відразу, на самому початку статті, зазначаємо, чия вона, адже завжди важливо надавати авторам визнання.
А ще у Павла є ТікТок. У нас ТікТоку немає (поки що), але є сторінки у інших соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте нашу редакцію:
