kinowar.com

Оппенгеймер (Oppenheimer)

Зачекайте, будь ласка...

Фільм-застереження від Крістофера Нолана, котрий вже назвали і найкращою роботою в кар’єрі режисера, і навіть головною картиною сторіччя, не просто справляє потужне художнє, естетичне, емоційне враження, а має колосальний психічний вплив. Тим паче сьогодні. Тим паче на нас, українців… І він справді схожий на фізико-хімічну реакцію: заворожує магічним рухом мікрочастинок, аби потім нещадно розірвати глядача на шмаття.

Історія американського фізика-теоретика Роберта Оппенгеймера, «батька атомної бомби», – це не екшн, де повсякчас щось вибухає. Це тригодинна біографія-дзеркало, в котре дивиться головний герой (дивляться прозорі блакитні очі актора Кілліана Мерфі, наповнені енергією, котра поступово згасає, поглинається чорною дірою усвідомлення провини за незворотнє падіння світу) і бачить відображення завтрашнього дня. Чи вже сьогоднішнього (Нолан задумав проєкт до того, як росія вторглася в Україну і зрештою почала загрожувати всій цивілізованій планеті натиском червоної кнопки, тож в результаті виступив у ролі пророка, таким чином уподібнившись певною мірою своєму героєві, адже саме «пророком» сучасники називали і Оппенгеймера).

Наратив стрічки можна порівняти з картиною «Гра в імітацію», а історію американського фізика Роберта Оппенгеймера у виконанні Мерфі (Крістофер Нолан, до речі, знімав ірландського актора в половині своїх стрічок, але завжди на другому плані, і от нарешті віддав йому роль головну, аби та принесла щонайменше заслужену оскарівську номінацію), котрий розробив першу ядерну зброю і типу допоміг батьківщині виграти Другу світову війну, а потім зазнав опали за буцімто комуністичні погляди й імовірну зраду, можна порівняти з історією англійського математика Алана Тюрінга у виконанні Бенедикта Камбербетча, котрий створив перший прототип комп’ютера, розшифрував нацистський код «Енігма» і допоміг знов-таки виграти Другу світову, а потім зазнав переслідування і тортур за свій гомосексуалізм. Проте, звісно, геніальні відкриття і здобутки Тюрінга, що зрушили технологічний прогрес, не вбили більше ста тисяч невинних життів.

Втім, чи доцільно звинувачувати Оппенгеймера? Якби не він винайшов атомну бомбу, її неодмінно винайшов би хтось інший. Тож для решти людства видатний фізик на віки і покоління став не вбивцею, обличчям армагеддону, «руйнівником світів», а радше знедоленим і безпорадним генієм, котрому жахливо не пощастило нести тягар відповідальності за «дарування» людям кнопки тотальної руйнації і всеосяжного спустошення. І лише для самого себе Оппенгеймер був породженням диявола і пекла на землі… Сценарій Нолан написав на основі книги «Американський Прометей: тріумф і трагедія Роберта Оппенгеймера», нагородженої Пулітцерівською премією. Як і міфологічний провидець, що дарував людству вогонь і зазнав за це кари богів, Оппенгеймер теж перетворився на мученика. Але не через те, що орел щоденно викльовував його печінку, а тому, що вина виїдала мозок і нутрощі. Бо на відміну від Прометея Оппенгеймер на власні очі побачив, як його вогонь (дарований задля тепла і світла) несе не мир, а нищення, що рано чи пізно завершиться повною, абсолютною порожнечею.

Смотрите легально на MEGOGO

«Оппенгеймер» – не екшн. Це три години переважно суцільних діалогів. Три години переважно сухих чоловічих розмов (не рахуючи декількох кадрів із голою Флоренс П’ю), що стосуються або фізики, або політики. Звучить достобіса нудно. Проте Нолан навіть вузькі кабінетні розмови знімає так, що відірватися від дійства неможливо. І ледь не кожне слово, кожна сцена – мала частина великого загального сонячного спалаху, котрий примагнічує і поглинає геть усі глядацькі погляди і думки. Відповідно до назви першого у світі випробування атомної зброї, охрещеного Оппенгеймером «Трійцею», Крістофер Нолан ділить розповідь на три хронологічні і стилістичні частини, котрі відбуваються не послідовно, а паралельно, впереміш, хаотично, як рух нейтронів всередині атомного ядра.

Перша – безпосередньо біографія, роки університетського навчання, викладання, знайомства, лекції й дослідження, що зрештою привели Оппенгеймера до роботи на уряд і до проєкту «Мангеттен»; кохання, секс, одруження, захоплення справою… Ця частина забарвлена настроєм завзяття, збудження… й тривоги одночасно. Світ навколо героя охоплений передвоєнною параноєю, чутками про гоніння євреїв у гітлерівській Німеччині, захопленням комуністичними ідеями, кулуарними дискусіями про експерименти нацистських науковців щодо розщеплення урану… Друга – кабінетне засідання комісії щодо розглядання справи про звинувачення Роберта Оппенгеймера (на той момент американського героя, що створив бомби, які впали на Хіросіму і Нагасакі, і тим самим змусив японців капітулювати) у державній зраді. Третя – судові слухання щодо правочинності дій тієї комісії, котра вочевидь намагалася розп’яти «месію» (ця частина є чорно-білою, найбільш сухою, наближеною до стилю документальної архівної зйомки).

Відповідно ми бачимо і три іпостасі головного героя за аналогією з трійцею отця, сина і духа. Один Оппенгеймер – це син свого народу, котрий прагне, аби наука слугувала людству, миру, гуманізму, аби великий учений ум зумів зупинити всі війни світу раз і назавжди; це Оппенгеймер-мрійник, який мріє поєднати кохану фізику з апокаліптичними пустельними краєвидами Нью-Мексико, що так любі його серцю і душі. Другий Оппенгеймер – це батько атомної бомби. Третій Оппенгеймер – дух, який відчуває, як плоть перетворюється на попіл; він більше не фізик, не чоловік, не людина…, а лише тінь власного жахливого генія.

В одній із перших сцен допитливий студент вколює в яблуко ціанід калію, аби подивитися, що отрута зробить із плодом. Це підсвідоме тяжіння до руйнування жере мізки як найкращих, так і найгірших з нас. Великі амбіції великих людей призводять до великих відкриттів. Великі амбіції малих, нікчемних, посередніх людей (як персонажа Дауні-молодшого, торговця Льюїса Штрауса, що якимось дивом потрапив у Комісію з атомної енергії США, а потім вибився в міністри торгівлі) призводять до замішаного на заздрощах та експлуатації чужих світлих голів чорного зла. І навряд чи цинізм сьогоднішніх путінських посіпак, що пускають ракети на українські житлові квартали, відрізняється від цинізму того американського генерала, що склав список «придатних» до бомбардування японських міст і викреслив Кіото, бо «там красиво», там він провів «чудовий медовий місяць».

«Оппенгеймер» – не лише найважливіше кіно століття. Це найстрашніше кіно століття. Аби налякати, Нолан не вдається до експлуатації страждань і болю. Він не показує Хіросіму і Нагасакі, не показує палаючих дітей. Найстрашнішими режисер робить тишу і звуки, що її розривають. Пам’ятаємо, як у «Дюнкерку» колосальне напруження, передчуття катастрофи створював метроном, його гучні удари, символізуючі відлік часу. Так само і в «Оппенгеймері», де відсутня традиційна закадрова музика, дуже гучні, громові дискомфортні звуки, раптові і зумисно нещадні до глядача (приміром, масове тупотіння чобіт, що знову і знову лунає в голові головного героя), змушують одночасно панікувати і ціпеніти, відчувати німий, тупий сполох, збентеження на межі з безумством. А тріск, хрускіт, з яким розщеплюються частинки, змушує думати про пісок, на який перетвориться все живе… І інколи екран повністю, від кута до кута, наче горить саме полотно (і стіни, і крісла, і стеля, весь зал кінотеатру) обіймає спустошливий, винищувальний вогонь…

Врешті-решт політична балаканина, що тягнеться впродовж всього фільму, видається дурною і дріб’язковою грою, забавкою надутих чоловіків, котрі, як мале дитя з розвиваючими кубиками, споконвіку будували і нищили, будували і нищили, будували і нищили…, і коли-небудь остаточно знищать цей світ.

Анастасія Лях

Оппенгеймер (Oppenheimer)

2023 рік, США/ Велика Британія

Продюсери: Крістофер Нолан, Емма Томас, Чарльз Ровен

Режисер: Крістофер Нолан

Сценарій: Крістофер Нолан

У ролях: Кілліан Мерфі, Емілі Блант, Роберт Дауні-молодший, Метт Деймон, Флоренс П’ю, Бенні Сафді, Джош Гартнетт, Рамі Малек, Дейн Де Гаан, Джек Квейд, Меттью Модайн, Девід Крамхолц, Кеннет Брана, Джеймс Д’Арсі, Маттіас Швайгхьофер, Девід Дастмалчян, Джейсон Кларк, Ґері Олдмен, Олівія Тірлбі, Кейсі Аффлек, Олден Еренрайк, Джош Пек, Майкл Ангарано, Ділан Арнольд, Крістофер Денем, Том Конті, Ґустаф Скашгорд

Оператор: Хойте ван Хойтема

Композитор: Людвіг Йоранссон

Тривалість: 180 хвилин/ 03:00

Зачекайте, будь ласка...

Коментарі