– Ти ніколи не слухаєш мене.
– Тому що ти ідіотка.
Благодійний гала-вечір у мармуровій копальні, мільярдери, кінозірки, екоактивісти, молюски на тарілках і неоновий напис Make Earth Great Again. Французький кліпмейкер і кінорежисер Ромен Гаврас у «Справжньому герої» (Sacrifice) не витрачає багато часу на розігрів і відразу збирає в одній локації майже всі типи людей, над якими сучасні європейські кіномитці, від Естлунда до Лантімоса, люблять знущатися. Сценарій режисер написав разом із Віллом Арбері, одним з авторів «Спадкоємців», тому перша половина стрічки – це по-справжньому зла комедія про заможних людей, які донатять у перервах між келихами шампанського, і тих, хто ненавидить їх настільки сильно, що готовий заради порятунку людства частину цього людства вбити.
Найбагатший серед присутніх – техномагнат Бен Бракен у виконанні Венсана Касселя, в якому легко вгадати чергову кіноваріацію Ілона Маска. Він щиро вірить у людський розум як у вінець еволюції, а в технології – як в універсальний інструмент виправлення природи, натомість емпатію відкидає як неефективну. Поруч із ним – трофейна дружина Глорія у виконанні Сальми Хаєк Піно, красива і помітно втомлена від власного чоловіка. Вони збирають довкола себе людей, які готові дорого вечеряти заради світлого майбутнього планети, де компанія Бракена видобуватиме цінні мінерали на дні океану.
До вечірки вривається Джоан (Аня Тейлор-Джой) із групою озброєних послідовників. Вона переконана, що кінець світу близький, а врятувати людство можна лише принісши вулкану кілька уважно підібраних жертв. Дівчина сипле сентенціями на кшталт «Ніщо не справжнє, доки людина не пізнає смерть», слухає землю, прикладаючи до неї вухо, робить суворе обличчя. І водночас шукає схвалення батька, ексцентричного ученого, якого через радикальні погляди викинули з академічного середовища, і чиї теорії донька перетворила ледь не на культ.

Третій кут цього трикутника – Майк Тайлер (Кріс Еванс) – велика зірка екшенів, яка живе за принципом «не хвилюйтеся, я знаменитість». Майк переконаний, що достатньо регулярно говорити правильні речі, фотографуватися біля правильних плакатів і демонструвати суспільно прийнятні погляди, аби публіка продовжувала аплодувати, а гонорари – зростати. Працює це не без збоїв, бо він полюбляє спати з чужими жінками, а на прем’єрі свого останнього пеплуму «Центуріон», де зіграв Октавіана, примудрився з вогнемета підпалити рекламний плакат і перетворитися на мем. Тому екологічний гала-вечір у Греції для нього радше частина реабілітаційного туру, ніж прояв турботи про планету. Клімат хвилює його помітно менше, ніж втрата волосся.
Поки всі вони залишаються під землею, «Справжній герой» виглядає майже бездоганно. Гаврас після «Афіни» чудово складає у сцени різку архітектуру, і хаотичний натовп. Тільки цього разу замість передмістя, яке вибухає бунтом, він бере елітарний благодійний вечір і методично зіштовхує між собою дві форми однаково самовпевненої віри. Багатії переконані, що врятують Землю капіталом і технологіями. Радикали – що зроблять те саме жертовним ритуалом. Усі говорять про майбутнє людства, але людей перед собою розгледіти не можуть.

Особливо влучно Гаврас проходиться по самій індустрії благодійних гала-вечорів. Багатії їдять молюсків і жертвують копійки на порятунок інших молюсків, перетворюючи катастрофу планети на ще одну можливість одягнути дороге вбрання. Підсумовує цей жарт неоновий знак Make Earth Great Again. Перед нами світ, у якому екологічна свідомість давно стала ще одним аксесуаром поряд із сумкою Gucci.
Та «Справжній герой» сміється не лише з багатіїв. Джоан і її послідовники теж виявляються продуктами епохи, коли переконання легко перетворюються на контент, а радикальність – на особистий бренд. Вона щиро говорить про неминучий кінець людства, запалює інших своєю вірою і готова піти дуже далеко, але що довше триває її місія, то сильніше виникає підозра, що сама вона не до кінця вірить у власні проповіді. Просто коли навколо тебе вже достатньо послідовників, незручно раптом оголосити, що з вулканом, можливо, погарячкувала.

Це взагалі найцікавіша тема першої половини фільму – життя як безперервна вистава. Майк грає соціально відповідальну знаменитість, Джоан – пророчицю, а світ навколо них не існує без камер і соцмереж. Лише Бракен, здається, не грає, а щиро вірить у власну геніальність та обмеженість інших. І не забуваймо, що Гаврас – режисер музичних кліпів: він чудово розуміє, як образ може одночасно бути красивим і фальшивим. А для більшого ефекту на гала-вечорі виступає Charli XCX.
Проблеми починаються тоді, коли персонажі залишають копальню й вирушають на Санторіні ближче до справжнього вулкана. Разом із появою Джона Малковича фільм ніби вирішує, що сатири йому недостатньо, і поринає у фантасмагорію, приправлену сімейними травмами, батьківським авторитетом, провиною та потребою бути обраною. У цей момент логіка тихенько виходить із кадру, намагаючись не привертати до себе уваги.

Те, що в копальні відчувалося як гостре зіткнення кількох сучасних ідеологій, поза нею дедалі частіше перетворюється на хаотичну суміш містики й психології. Джоан уже не просто екофанатичка, а травмована донька. Її батько – не лише джерело теорій, які донька довела до абсурду, а ще й причина її особистої кризи. Майк має раптом виявити щось справжнє під маскою знаменитості. І лише Бракен не втрачає голови від вулканічних газів. Режисер продовжує множити ідеї швидше, ніж устигає доводити хоча б одну до логічного кінця.
І це особливо прикро, бо Гаврас уміє створювати образи значно краще, ніж пояснювати, навіщо вони йому потрібні. «Афіна» теж була історією про бунт, який не можуть контролювати навіть ті, хто його розпочав, але там візуальна сила картини сама ставала змістом. У «Справжньому герої» режисер спочатку ніби точно знає, кого й за що висміює, а ближче до фіналу починає сумніватися, чи не хоче він зняти замість сатири притчу про віру, любов і самопожертву.

У результаті «Справжній герой» сам починає нагадувати проповіді власних персонажів. Вони красиві, емоційні, вимовлені з абсолютною впевненістю і звучать значно переконливіше, якщо не ставити забагато запитань. Гаврас починає з гострої сатири на техномільярдерів, знаменитостей, екоактивістів і благодійність як світський ритуал, а закінчує значно менш чіткою притчею про потребу вірити в щось більше за себе.

Можливо, це навіть закономірно для фільму про людей, кожен із яких вважає себе носієм істини. Бракен вірить у технології, Джоан – у пророцтво, Майк – у власну знаменитість, а Гаврас – у силу красивого образу. З останнім сперечатися складно: «Справжній герой» справді виглядає прекрасно. От тільки, як і його герої, стрічка часом настільки переконливо проголошує власну величну ідею, що забуває підтвердити її діями.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Всі фільми, що виграли Оскар, ранжовані за версією IMDb
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati




