В 2020 році було багато подій, які точно запам’ятаються, але одна з них навдивовижу обнадійлива. Згідно дослідження від Університету Каліфорнії у Сан-Дієго, 16 відсотків режисерів, які працювали над 100 найкасовішими фільмами року – це жінки. У порівнянні, ця цифра в 2018 році була всього 4 відсотки. Більше того, якби не пандемія, 2020 рік міг стати роком блокбастерів від режисерок: були заплановані релізи фільмів «Вічні» від Хлої Чжао, «Мулан» Нікі Каро, «Диво-жінка 1984» Петті Дженкінс, «Хижі пташки» Кеті Янь та «Чорна вдова» Кейт Шортленд. І чотири з цих фільмів входять до найбільших на сьогоднішній день кинофраншиз.
Аби підтримати та продовжити цю тенденцію в 2021 році, 14 вересня стартує онлайн-фестиваль «7+7». Під час фестивалю будуть показані короткометражні фільми найкращих режисерок України та Великобританії. Подія ініційована онлайн-кінотеатром Takflix у співпраці з London Short Film Festival (LSFF) за підтримки Українського культурного фонду та Британської ради в Україні.
Підготували для вас матеріал в форматі 8+2, де розповімо про 8 найкращих фільмів 2020 року та 2 найгучніші прем’єри цього року від режисерок.
«Земля блакитна, ніби апельсин», Ірина Цілик
Земля блакитна, ніби апельсин,
Оман уже нема, слова правдиві,
Вони вже не співати нам дають,
А тільки розумітися в обіймах
Ці рядки з вірша поета-сюрреаліста Поля Елюара, завдяки яким і з’явилася назва у цього документального фільму. Вони якнайкраще передають сюрреалізм картини: 36-річна Ганна сама виховує чотирьох дітей, найстарша донька закохана в кіно і мріє стати режисеркою. Буденність життя. Та сім’я живе у Красногорівці, де обстріли та воєнні дії є частиною цієї буденності.
Для Ірини Цілик ця картина стала повнометражним дебютом. На сьогоднішній день, стрічка має більше 20 нагород на українських та міжнародних кінофестивалях. Серед них нагорода за кращу режисуру в категорії світової документалістики на американському кінофестивалі «Sundance Film Festival».
«Погані дороги», Наталка Ворожбит
Фільм, який одночасно перегукується з попереднім, та при цьому зовсім інший. Також український фільм, також режисерський дебют, також на тему війни на Донбасі. І головна його відмінність не в тому, що він ігровий. В ньому набагато більше реальності (як би це дивно не звучало у порівнянні документального і ігрового кіно) та безнадії.
Першоджерелом фільму стала однойменна п’єса Наталки Ворожбит (яку зараз можна побачити в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра). Згодом в драматургині з’явився задум перетворити історію у фільм. «Погані дороги» – збірка новелл про життя у зоні воєнного конфлікту. Кожна з історій досліджує не сам конфлікт, а людей у ньому, з їх найкращих і найгірших сторін.
«Перспективна дівчина», Емеральд Феннелл
«Перспективну дівчину» точно можна назвати епатажним фільмом. Кессі 30 років, вона живе зі своїми батьками та працює в кав’ярні. Раніше на неї чекало успіше майбутнє, вона була однією з найкращих на курсі в медінституті. Але після того, як її однокурсник Ал зґвалтував, поки його друзі спостерігали, її найкращу подругу Ніну Фішер, поки вона була п’яна, а шкільна та юридична системи підтримали Ала, Ніна та Кессі припинили навчання. Про це ніколи не кажуть прямо, але стає зрозуміло, що через це зґвалтування Ніна покінчила життя самогубством.
Тепер у Кессі є хобі: вона ходить по клубах, вдає, що п’яна, «чіпляє» чоловіків. Коли з хтось з них пробує скористатися нею, вона різко перестає вдавати п’яну. Головна героїня постійно перебуває на межі, вона здається аж надто жорсткою, і постійно постає питання, а що правильно в цій ситуації? Гротескності картини надає той факт, що всі чоловічі ролі виконали актори, яких глядач звик бачити в амплуа хорошого хлопця.
«Земля кочовиків», Хлої Чжао
Більшість людей, які зіграли у цьому фільмі не є професійними акторами. Вони, скоріше, «професійні кочовики», про яких і розповідає стрічка. Кожен з них дуже дивувався, що Френсіс Макдорманд, яка виконала головну роль – акторка. Більшість людей, вірили, що вона одна з них. «Них» – людей, які втратили житло й вимушені кочувати по Заходу США в будинках на колесах. Роуд-муві розповідає про цих людей, їх філософію та небажання осісти на одному місці.
На 93-ій церемонії «Оскар» фільм здобув три статуетки в категоріях «Найкращий фільм», «Найкраща режисерська робота» та «Найкраща жіноча роль».
«Хижі пташки (та фантастична Харлі Квін)», Кеті Янь
Оригінальною назвою фільму є «Birds of Prey (and the Fantabulous Emancipation of one Harley Quinn)», що можна дослівно перекласти як «Хижі Пташечки (і фантасмагорична емансипація однієї Харлі Квін)». Це і передає суть фільму – girl gang з чотирьох супергероїнь на чолі з Харлі Квін збирається разом, щоб врятувати життя маленької дівчинки від ґотемського кримінального авторитета.
Після успішного виходу фільму «Диво-жінка», який зняла режисерка Петті Дженкінс, студія DC вирішила спробувати повторити успіх. Саме тому режисерка Кеті Янг була запрошена до роботи над фільмом. Режисерка змогла відмежувати фільм від його провального приквелу «Загін самогубців» та створити універсальне супергеройське кіно, як для жіночої, так і для чоловічої аудиторії.
«Емма», Отем де Вайлд
Твори Джейн Остін екранізували вже більше 40 разів, і, здавалося б, складно було б сказати щось нове. Книжки Остін на екрані вже встигли побувати і костюмованими драмами («Гордість та упередження») та сучасними ром-комами («Дурноголові» та «Щоденник Бріджит Джонс»). Але Отем де Вайлд, для якої це був режисерський дебют, не побоялася взяти найбільш іронічний та саркастичний роман письменниці та бездаганно адаптувати його під кіномову.
В «Еммі» Джейн Остін навіть не приховувала свої насмішки над тогочасним суспільством. І цей авторский тон режисерка передала завдяки абсурдним та комічним сценам, та стилю, який за кольорами та композицією дуже нагадує фільми Веса Андерсона.
«Асистентка», Кіті Грін
Після скандалу з Гарві Вайнштейном почали з’являтися фільми та серіали, які розповідають з чим стикаються на жінки на роботі. Серіал «Ранкове шоу» з Різ Візерспун та Дженіфер Еністон, фільм «Сенсація» з Марго Роббі та Ніколь Кідман і «Асистентка» з молодою акторкою Джулією Гарнер.
Події фільму розгортаються впродовж одного дня. Джейн молодша асистентка у продакшн-компанії, її робочий день починається раніше за всіх, а додому вона йде, коли офіс вже порожній. Вона працює в компанії всього декілька тижнів, та починає розуміти, що її шеф займається сексом в своєму кабінеті з молодими співробітницями та загалом підтримує культуру сексуального харассменту на роботі. Чи зможе Джейн якось змінити ситуацію?
«Справжні матері», Наомі Кавасе
Фільми японської режисерки Наомі Кавасе майже кожного року потрапляють на Каннський кінофестиваль, однак не дуже відомі широкій аудиторії. Її останній фільм «Справжні матері» став виключенням з цього правила.
Щемлива та меланхолійна історія, яка досліджує тему матері в житті людини та важливість материнської фігури через історію усиновлення. Сину головних героїв, якого вони усиновили ще немовлям, шість років. Після інциденту в школі, коли його звинуватили, що він штовхнув однокласника, батьки задумалися – що саме успадкував їх син від біологічних батьків. Далі історія розвивається через серію флешбеків. Глядач бачить, як пара прийшла до рішення усиновлення та паралельно спостерігає за історією біологічної матері хлопчика.
«Стоп-земля», Катерина Горностай
2021 радує глядачів гучними українськими та міжнародними прем’єрами. Серед них – повнометражний ігровий дебют Катерини Горностай «Стоп-земля». Кінотеатральний реліз в Україні заплановано на осінь, та фільм вже встиг здобути гран-прі Одеського міжнародного кінофестивалю та «Кришталевого ведмедя» на 71-му Берлінале.
«Стоп-земля» – фільм-калейдоскоп про дорослішання. Маша вчиться в 11-му класі, готується до екзаменів, переживає першу закоханість, та спілкується з друзями. Автобіографічна історія про пошуки та дослідження себе та свого місця у світі. До речі, короткометражний фільм Катерини Горностай «Бузок» входить про програми онлайн-фестивалю «7+7», і його можна буде переглянути безкоштовно.
«Титан», Джулія Дюкорно
Ще одна незвичайна новинка цього року – новий фільм жахів від французької режисерки Джулії Дюкорно. Її дебютний фільм «Сире», який досліджував образ тіла через тему канібалізму, мав величезний успіх серед кінокритиків. Аж до самої прем’єри фільму на Каннському кінофестивалі сюжет тримався в таємниці. Все що було відомо, що це історія про жертву насильства, втрачену дитину та дівчину з імплантованим у вухо титановим апаратом. Якщо до цього додати елементу триллеру та фільму жахів, то, за словами кінокритиків, вийде повна картинка цього фантасмагоричного фільму.
Дюкорно зі своїм новим фільмом отримала Золоту пальмову гілку на Каннському кінофестивалі. Таким чином вона стала другою жінкою-режисеркою, яка виграла цю нагороду і першою жінкою, яка здобула сольну перемогу.
