Прокляття (The Curse)

Можливо, це головний серіал року. Хоча більшості глядачів і наших читачів він швидше за все не сподобається. «Прокляття», звісно, не є горором, не дивлячись на назву. Це сатира про зйомки реаліті-шоу і стосунки молодого подружжя. І це чергова крінж-комедія (або комедія ніяковіння) від майстра жанру Нейтана Філдера. А ролі подружжя, яке знімає реаліті-шоу, виконали сам Філдер і Емма Стоун.

Канадський комік Нейтан Філдер став популярним завдяки шоу «Нейтан для вас» (або «Нейтан поспішає на поміч»), котре тривало з 2013 по 2017 роки. А потім проєкт стилістично і тематично продовжився новим серіалом від Філдера «Репетиція», котрий чимало американських критиків назвали найбільш знаковим шоу 2022. В останньому Нейтан так само у ролі самого себе пропонував звичайним людям розіграти, відрепетирувати майбутні найважливіші події (чи найскладніші моменти) їхнього життя: приміром, зізнання близькій людині у брехні, весілля або розлучення, першу розмову з дитиною про секс чи якийсь інший виховний момент… Для цього створювалися деталізовані декорації будинку чи квартири учасників «репетиції», або бара, кафе чи іншого місця, де відбуватиметься гіпотетична розмова. А запрошені актори вживалися в ролі, аби допомогти змоделювати ту чи іншу ситуацію.

Ясно що люди, яким Філдер намагався допомогти підготуватися до найтяжчих або найщасливіших чи навіть неминучих обставин життя, стараючись передбачити самих себе в майбутньому, потрапляли у певною мірою пастку незручності, абсурду і сюрреалізму. Тим часом сам творець проєкту по ходу репетиції чужих життів тестував і власну потенційну долю…, а глядачі часто дивилися на екран як у дзеркало… Екзистенційне трагікомічне меташоу було одночасно сповнене і незграбних, і зворушливих сцен. Воно висміювало марні людські спроби запрограмувати і розкодувати невідомість завтрашнього дня, а також говорило про нашу неспроможність не те що зрозуміти іншого і прожити чи принаймні відчути чуже життя, а навіть зрозуміти себе і по-справжньому збагнути сенс власного існування.

Та якщо «Нейтан для вас» і «Репетиція» були документальними крінж-комедіями (або просто докукомедіями, чи реаліті-комедіями), то «Прокляття» – це вже ігрова історія у псевдодокументальній стилістиці. І Нейтан Філдер грає не Нейтана Філдера, а персонажа на ім’я Ашер Сігел. Емма Стоун грає його дружину Вітні Сігел. І ще з відомих облич тут є Бенні Сефді (котрий разом з братом Джошуа утворює режисерський арт-тандем братів Сефді, що зняли фільми «Гарні часи» і «Неграновані коштовності», і котрий окремо від брата інколи знімається, приміром, його можна було бачити в «Оппенгеймері») в образі цинічного оператора, що задля «гарного» кадру ллє в очі хворій на рак жінці воду і додає щось їдке, аби очі почервоніли і виглядали заплаканими; а також відомий за трилером «Капітан Філліпс» сомалієць Бархад Абді, котрий зобразив батька маленької дівчинки, яка, власне, і прокляла головного героя.

Смотрите легально на MEGOGO

Так, шоу ж не безпричинно зветься «Прокляттям». Прокляття, причому цілком буквальне, тут має місце. Справа в тому, що Ашер і Вітні займаються тим, що забудовують іспаномовний квартал під назвою «Еспаньйола» у місті Санта-Фе (штат Нью-Мексико) новими (недешевими) еко-будинками. І аби виглядати не злісними забудовниками-джентрифікаторами, а навпаки, інклюзивними і толерантними філантропами, вони знімають реаліті-шоу про те, як безкорисно допомагають місцевим: влаштовують на роботу безробітних, субсидують оплату дорожчих будинків, реконструюють аварійне житло… Проте у намаганнях бути ближче і типу в одній соціально-культурній і соціально-ментальній площині з так званими умовно «етнічними меншинами» (мексиканцями, латиносами, індіанцями, африканцями) Ашер і Вітні постійно втрапляють у крінжові дрібні чи епік фейли.

Як, наприклад, у випадку з помираючою від раку жіночкою, котра перед камерою виглядала засмучено чи радше апатично, хоча мала зображати радість, бо Вітні та Ашер влаштували її сина на роботу (і тому оператор, не дивлячись на те що це типу реаліті, а не ігрове шоу, підлив їй в очі водички, аби потекли «сльози щастя і вдячності»). Або у вкрай незручному «непорозумінні» Ашера з маленькою темношкірою дівчинкою, що торгувала на вулиці содовою за два долари: аби виглядати благодійником, на камеру Ашер дав дівчинці стодоларову купюру (бо не мав у гаманці дрібних), а потім за кадром (не знаючи, що камера продовжила знімати) повернувся до дитини і гроші забрав. Ні, головний герой не мерзотник, а лишень прагматик, адже він хотів розміняти сто баксів і дати дівчинці двадцятку. Та дитя (що, ймовірно, знається на африканському вуду) встигло безсоромного білого засранця проклясти.

В особистому житті Вітні та Ашера незручностей ані трохи не менше. І головна полягає у тому, що в Ашера неймовірно малий пеніс, через що парі доводиться займатися сексом не зовсім традиційно (із залученням третього: вібратора на ім’я Стівен), через що відповідно фізично неможливою є можливість Вітні завагітніти, а її батьки дуже чекають онуків. Черговий крінж трапляється з героєм, коли тесть, розповідаючи зятеві про вирощені власними руками і удобрювані власною сечею маленькі помідорки чері, плавно переходить до розмови про маленькі пеніси і гордо демонструє достоїнство розміром буквально з мізинець… Так-так, Нейтан Філдер свідомо змушує червоніти і глядачів, без цензури показуючи пісяючі пальчики. Адже це крінж-комедія, і ніяковіти мають геть усі по обидві сторони екрана.

Філдер часто використовує прийом «невимкненої камери», аби в глядача склалося враження, що він таки дивиться не ігрове, а реаліті-шоу, підглядаючи за інтимними моментами життя Вітні та Ашера у дверну щілину чи типу того. І до речі, навіть ті сцени життя героїв, що нібито є драматичними і серйозними, і непов’язаними з крінжем, все одно фігурально (метафорично, символічно, каламбурно) вказують на «потрапляння в просак», тобто незручне потрапляння повз ціль. Так, коли Вітні нарешті вагітніє, виявляється, що вагітність є позаматковою і відповідно нежиттєздатною (і наслідком «прокляття»).

Звісно, «Прокляття» можна дивитися просто як ситком з набором незграбних ситуацій в роботі та особистому житті горе-подружжя й ігнорувати соціальну (чи навіть соціально-політичну) сатиру й екзистенціалізм Нейтана Філдера (до речі, еко-будинки від Вітні та Ашера мають зовнішні дзеркальні стіни, котрі як сонячна батарея збирають сонячні промені і виробляють електроенергію, і ті дзеркальні стіни – алегоричне уособлення дзеркала, котрим є черговий серіал канадського коміка для глядачів, котрі неодмінно впізнають в героях і ситуаціях власні негідні риси чи безславні випадки). І ще раз до речі: назва «Прокляття» теж передбачає іносказання і гру слів: адже саме «прокляття!» (або «дідько!», або більш брутальну і ненормативну лайку) ми вигукуємо, коли знов-таки щось виходить не так, не туди, не до речі, невлад, взагалі не виходить.

Проте за тими незугарними і сумнівно щирими стараннями, з якими Ашер і Вітні силяться бути не білими забезпеченими егоїстами, а білими забезпеченими альтруїстами, включеними в проблеми і культуру інших рас і народів, все ж важко не прочитати авторську критичну насмішку на адресу Америки (чи всього привілейованого білого заходу), котра, закресливши вчорашню расистську політику, сьогодні сповідує нав’язливий синкретизм і «на камеру» активно демонструє поміч усім, хто того потребує, без жодної особистої вигоди, «роздає стодоларові купюри бідним чорним діточкам», дає житло і робочі місця, дружить з індіанськими резерваціями, не ставиться до кольорових із упередженістю як до потенційних злочинців і довірливо ділиться пін-кодом банківської картки… Але за кадром… відбирає сотню назад і поспіхом дзвонить операторові банку… А камера за Нейтаном Філдером – це бог, що не лише вимушено фіксує постановочні сцени, а й потайки вихоплює приховану істину і знає (на свою голову) справжню природу людей.

Анастасія Лях