Прем’єра першого українського воєнного фільму за період повномасштабного вторгнення «Снайпер. Білий ворон» відбулась на День Незалежності. Бойовик за реальною історією приємно вразив не тільки емоційною та динамічною розповіддю, але й досконалим технічним рівнем виконання. Одним з головних “винуватців” цього став оператор Костянтин Пономарьов. Його вже називають новою зіркою вітчизняного кіно – і є за що. Візуально довершена постановка кадру, хоч роздруковуй та став у рамку.
Але після обговорення роботи над фільмом окремо вражає та детальна і комплексна робота, яку виконувала команда, зокрема режисер, оператор, сценарист, техніки, монтажер. З огляду на рівень підготовки процесу починаєш із ще більшою повагою відноситися до того, як Костянтин та його колеги створюють кіно.
(Костянтин на фото праворуч)
Вітаємо з вражаючою операторською роботою для «Снайпер. Білий ворон». Скільки років Ви цим займаєтесь?
Близько десяти років. Я починав з телебачення, а потім зрозумів, що хочу щось створювати та показувати людям, і тому вирішив перепрофілюватися на щось постановочно-художнє. І от шість років тому почав займатися, скажімо так, чимось художнім.
І скільки років (або проєктів) потрібно, щоб вийти на рівень оператора повнометражних фільмів, які виходять в широкий прокат?
Це питання досить неоднозначне. Я вважаю, що Україна — країна можливостей. У молодих операторів є шанс “пробитися”, тому не важливо хто там скільки чого знімає, головне, аби було бажання та натхнення, запал і наснага багато працювати. Це професія досить незрозуміла, навіть мої друзі не до кінця розуміють, чим же я займаюся. Бо в людей в голові складається картинка, що режисер усе знімає, а оператор… ну таке. Але є й ті, хто розуміє, що професія потребує певних знань, умінь, як от менеджерські функції та аспекти, робота в команді. Для того, аби отримати гарний результат, потрібно мати професійний досвід, життєвий досвід, бажання, можливо якийсь талант… але я вважаю, що наполегливість талант може переграти.
Як Ви оцінюєте розвиток кіноіндустрії в Україні загалом? Наскільки вона професійна, «доросла», якщо так можна сказати, та конкурентна?
Я не є експертом, який бачить всю картину. Але як людина, дотична до сфери, вважаю, що в нас є дуже талановиті хлопці та дівчата, є можливості робити гарне, якісне кіно, але, як і багато чого в нашій країні, це потрібно розвивати. Вірю, що сюди будуть вкладатися кошти, це важливо, адже галузь повинна розвиватися — якісний контент може впливати на великі маси людей і доносити важливі меседжі. Тим не менш, мені здається, що з 14-го року з’явилася низка хороших фільмів, який прийшовся до душі глядачам і вони оцінили це своїм гаманцем, а це однозначний показник.
Скільки, наприклад, операторів професійного рівня працюють зараз в Україні?
Немає якоїсь градації: хтось знімає більше, хтось менше. Є початківці, які знімають досить цікаві речі. Якогось закритого клубу операторів немає…можливо колись він і був, але після 14-го року багатьом молодим операторам дали шанс показати себе, і мені здається, це спрацювала. Я бачу багато хороших картин, з’являються нові імена — так і повинно бути.
Чи достатньо для оператора в Україні проєктів? Чи доводиться братися «хоча б за щось», щоб продовжувати знімати?
Звичайно, ні (сміється), їх недостатньо. Є така проблема, можливо це особливість українського ринку, що у оператора не завжди є можливість обирати те, з чим би дуже хотілося попрацювати. Немає достатньої варіативності на ринку. Це мабуть пов’язано з фінансуванням, адже кіновиробництво досить витратна історія.
У найближчому майбутньому невідворотно буде знято чимало фільмів про війну з росією (і це правильно). Чи будете Ви знімати щось у інших жанрах? І якщо так, у яких саме?
Я готовий знімати, але тут важлива історія. Мені було цікаво попрацювати на “Вороні”, бо я зустрів Мар’яна і зрозумів, що ця людина “в матеріалі”, він присвятив кілька років свого життя дослідженню, вивченню цієї теми. Під час зустрічі він відповів на усі мої запитання. Видно було, що людина хоче зробити кіно, вона живе цим. І коли ти зустрічаєш таку людину, у якої є матеріал, і ти в нього віриш, то тобі хочеться донести цю історію людям. Звичайно це цікава робота, яка має значення.
Чи можливо зараз брати участь, скажімо, у комедійних проектах?
Зараз чисто морально тяжко сприймати не те що комедійні, а навіть якісь художні фільми. Не дуже комфортно їх дивитися… Хочеться бути мобілізованим, робити щось корисне. Комедії якось не на часі. Хоча… якщо це буде комедійна історія боротьби народу, добре виписана і це буде на користь України, то я залюбки. Але якщо це буде некомерційний проєкт.
У фільмі «Снайпер. Білий ворон» багато пейзажних ландшафтних сцен, природи. Чи планувалися зйомки у певну погоду, або доводилося імпровізувати?
Усі сцени були заплановані, це досить таки кропітка робота, важкий процес продакшену. Коли Мар’ян покликав мене на проєкт ми разом зустрілися з худпостом Максимом Німенко і вирішили, що це має бути художній фільм. Це дуже важливо, адже більшість фільмів на військову тематику в Україні, та й не тільки, зняті здебільшого в документальному стилі. І тому ми робили все максимально для того, аби показати красу нашої країни, можливо десь не дуже точно з військової точки зору, але це повинно працювати на візуал і глядача.
Скажімо, ранкова сцена, де наші хлопці виходять із туману (фантастична картинка) – це пощастило чи спрямовано намагалися «спіймати» туман?
Ні, спрямовано. Ми спеціально їхали, це був розрахунок нашого техніка Олександра Суворова, який, на жаль, загинув на війні. Туман був, ми лише підсилили його за допомогою піротехнічного диму, це було комплексне рішення, це не випадковість. Ця сцена була знята для того, аби додати фільму художності.
Найбільш складною технічно сценою, на нашу думку, була сцена вибуху міни – у слоу мо, при цьому вибух відбувається безпосередньо поруч з акторами (принаймні, так все виглядає на екрані). Чия це була ідея і як Ви це зробили?
Сцена була прописана в сценарії, але Мар’ян хотів, щоб ми у момент вибуху побачили обличчя колишнього учня Миколи, це була важлива драматургічна сцена. Я думав як нам краще це показати, поїхав до Олександра Парфенюка, він нам допомагав зі спецтехнікою. До нього якраз приїхало нове спецобладнання, він нас проконсультував, ми зробили тест і, власне, зняли. Підрив був, поруч з акторами, там були каскадери. Усього їх було, здається, три, потім на VFX ще трохи додали, масштабували. Але вони були — і акторів, у прямому сенсі, засипало землею, вони падали під вибухами, піротехнічними, звичайно.
Від моменту зйомок до моменту фінального монтажу може пройти 1-2 роки, особливо у еру спочатку пандемії, а тепер і повномасштабного вторгнення. Чи не встигаєте Ви охолонути за цей час? Чи не захоплюють нові проекти настільки, що відзняте вже не настільки цікавить?
З монтажем не було питань, бо Мар’ян дуже глибоко в контексті і монтаж у нього був ще до початку зйомок. Він розумів що він хоче, як, де, куди. Тому етап монтажу пройшов досить гладко, ми всі розуміли, що Мар’ян склав картинку в голові. А от процес кольорокорекції, те, що по моїй частині, він був довшим, але приємно робити те, що приносить задоволення, тому ми з Мариною Ткаченко сиділи і насолоджувалися кадрами.
Чи було джерело натхнення для роботи над «Снайпером» у вигляді воєнних фільмів українських або світових режисерів? Якщо так, то які фільми Ви аналізували, щоб створити картинку у цій стрічці? Які світові воєнні фільми Вам подобаються?
В першу чергу ми опиралися на документальні матеріали з 14-го року, коли ще була ООС, їх ми багато передивилися, спілкувалися з військовими. Потім були фільми військові, на які ми спиралися в плані передачі темпу, кіномовлення, але візуально з “Білим вороном” вони не мають нічого спільного. Референсу як такого в нас не було, навряд чи хтось знайде щось схоже.
Актори та режисер працювали з інструкторами, навчалися снайпінгу. Чи був у Вас такий досвід?
Ні, такого досвіду в мене не було, але я багато спілкувався з нашим воєнним консультантом. Всю інформацію, яку мені було потрібно, він надавав, про оптичний приціл, про гвинтівки і таке інше, але до курсів я не долучався. Знаю, що Мар’ян проходив підготовчі курси, Павло проходив. У мене була консультаційна робота проведена.
Чим люди мистецтва можуть наблизити нашу перемогу у цій війні?
Мені здається, усім. Зараз кожен робить свою роботу, наближає нашу перемогу.
Читайте також:
Рецензія на фільм “Снайпер. Білий ворон”
Найкращі українські фільми про війну з росією
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
Коментарі закрито.