Я вважаю, що Україна — країна можливостей. Інтерв’ю з Костянтином Пономарьовим, оператором фільму «Снайпер. Білий ворон»

11.09.2022 Новини, Українське кіно

Прем’єра першого українського воєнного фільму за період повномасштабного вторгнення «Снайпер. Білий ворон» відбулась на День Незалежності. Бойовик за реальною історією приємно вразив не тільки емоційною та динамічною розповіддю, але й досконалим технічним рівнем виконання. Одним з головних “винуватців” цього став оператор Костянтин Пономарьов. Його вже називають новою зіркою вітчизняного кіно – і є за що. Візуально довершена постановка кадру, хоч роздруковуй та став у рамку.

Але після обговорення роботи над фільмом окремо вражає та детальна і комплексна робота, яку виконувала команда, зокрема режисер, оператор, сценарист, техніки, монтажер. З огляду на рівень підготовки процесу починаєш із ще більшою повагою відноситися до того, як Костянтин та його колеги створюють кіно.

оператор Костянтин Пономарьов

(Костянтин на фото праворуч)

Вітаємо з вражаючою операторською роботою для «Снайпер. Білий ворон». Скільки років Ви цим займаєтесь?

Близько десяти років. Я починав з телебачення, а потім зрозумів, що хочу щось створювати та показувати людям, і тому вирішив перепрофілюватися на щось постановочно-художнє. І от шість років тому почав займатися, скажімо так, чимось художнім.

І скільки років (або проєктів) потрібно, щоб вийти на рівень оператора повнометражних фільмів, які виходять в широкий прокат?

Це питання досить неоднозначне. Я вважаю, що Україна — країна можливостей. У молодих операторів є шанс “пробитися”, тому не важливо хто там скільки чого знімає, головне, аби було бажання та натхнення, запал і наснага багато працювати. Це професія досить незрозуміла, навіть мої друзі не до кінця розуміють, чим же я займаюся. Бо в людей в голові складається картинка, що режисер усе знімає, а оператор… ну таке. Але є й ті, хто розуміє, що професія потребує певних знань, умінь, як от менеджерські функції та аспекти, робота в команді. Для того, аби отримати гарний результат, потрібно мати професійний досвід, життєвий досвід, бажання, можливо якийсь талант… але я вважаю, що наполегливість талант може переграти.

Як Ви оцінюєте розвиток кіноіндустрії в Україні загалом? Наскільки вона професійна, «доросла», якщо так можна сказати, та конкурентна?

Я не є експертом, який бачить всю картину. Але як людина, дотична до сфери, вважаю, що в нас є дуже талановиті хлопці та дівчата, є можливості робити гарне, якісне кіно, але, як і багато чого в нашій країні, це потрібно розвивати. Вірю, що сюди будуть вкладатися кошти, це важливо, адже галузь повинна розвиватися — якісний контент може впливати на великі маси людей і доносити важливі меседжі. Тим не менш, мені здається, що з 14-го року з’явилася низка хороших фільмів, який прийшовся до душі глядачам і вони оцінили це своїм гаманцем, а це однозначний показник.

Скільки, наприклад, операторів професійного рівня працюють зараз в Україні?

Немає якоїсь градації: хтось знімає більше, хтось менше. Є початківці, які знімають досить цікаві речі. Якогось закритого клубу операторів немає…можливо колись він і був, але після 14-го року багатьом молодим операторам дали шанс показати себе, і мені здається, це спрацювала. Я бачу багато хороших картин, з’являються нові імена — так і повинно бути.

Чи достатньо для оператора в Україні проєктів? Чи доводиться братися «хоча б за щось», щоб продовжувати знімати?

Звичайно, ні (сміється), їх недостатньо. Є така проблема, можливо це особливість українського ринку, що у оператора не завжди є можливість обирати те, з чим би дуже хотілося попрацювати. Немає достатньої варіативності на ринку. Це мабуть пов’язано з фінансуванням, адже кіновиробництво досить витратна історія.

У найближчому майбутньому невідворотно буде знято чимало фільмів про війну з росією (і це правильно). Чи будете Ви знімати щось у інших жанрах? І якщо так, у яких саме?

Я готовий знімати, але тут важлива історія. Мені було цікаво попрацювати на “Вороні”, бо я зустрів Мар’яна і зрозумів, що ця людина “в матеріалі”, він присвятив кілька років свого життя дослідженню, вивченню цієї теми. Під час зустрічі він відповів на усі мої запитання. Видно було, що людина хоче зробити кіно, вона живе цим. І коли ти зустрічаєш таку людину, у якої є матеріал, і ти в нього віриш, то тобі хочеться донести цю історію людям. Звичайно це цікава робота, яка має значення.

Чи можливо зараз брати участь, скажімо, у комедійних проектах?

Зараз чисто морально тяжко сприймати не те що комедійні, а навіть якісь художні фільми. Не дуже комфортно їх дивитися… Хочеться бути мобілізованим, робити щось корисне. Комедії якось не на часі. Хоча… якщо це буде комедійна історія боротьби народу, добре виписана і це буде на користь України, то я залюбки. Але якщо це буде некомерційний проєкт.