Найкращі бойовики класу “Б”, зняті у 90-х, які варто переглянути
Перше, що потрібно зазначити, це те, що визначення “фільми категорії “Б”” у цій статті ми вживаємо у широкому розумінні. Це не обов’язково малобюджетний проєкт (а саме це у класичному варіанті є необхідною умовою належності до класу “Б”). Здебільшого, це загальна якість стрічки, яка не дозволяє їй претендувати на місце у пантеоні найкращого у жанрі.
З іншого боку, у фільмах, про які ми сьогодні згадаємо, було “щось”. Щось таке, що чіпляло (і чіпляє досі), незважаючи на слабкий сценарій чи загальну дивну фабулу, огріхи знімального процесу та інші недоліки (включно із малим бюджетом). Це той випадок, коли фільми точно не віднесеш до категорії найкращого у жанрі, але при цьому відзначити їх хочеться. Найкращі бойовики ми вже збирали до статей (і не раз), а сьогодні ми розширимо наш список, щоб додати другий дивізіон: не найкращі, але варті перегляду.
Це також означає, що ми тут збираємо не всі бойовики 90-х, які можна згадати, а саме найкращі з “Б” категорії. І саме з “Б” категорії, тому “Термінатор 2”, “Матрицю”, “Швидкість”, “На гребені хвилі”, “Утікач”, “Сутичка”, “Правдива брехня” і ще багато чого іншого ви тут не побачите. А побачите ви ось що.
Якщо вам подобається те, про що ми пишемо, і те, як ми це робимо, будь ласка, підтримайте нас
Заміна (The Substitute) 1996
Том Беренджер, який встиг знятися і у драматичному кіно, і у купі бойовиків та трилерів, грає ветерана В’єтнама та досвідченого найманця, який повертається додому після однієї з невдалих операцій. Тут він зустрічає подругу-вчительку, яку за зручним для сюжету збігом обставин майже відразу після цього атакують. Винуватці пов’язані з вуличними бандами, частина членів яких навчається у школі вчительки. Коло замкнулося: найманцю просто доведеться піти до школи вчителем на заміну.
А у школі… Ох, ну добре, що на заміну влаштували тренованого вбивцю, що має навички рукопашного бою та стрільби. Бо тут всі учні озброєні, треновані, агресивні та знахабнілі (навіть якщо вони не в банді). А якщо вони в банді, то намагаються влаштувати бій на ножах прямо на уроці. Позашкільне виховання та група продовженого дня – це взагалі жах.
Незважаючи на помітну гіперболізацію та демонізацію середньої школи у Маямі та набір типових кліше, все це виглядає жваво, динамічно та навіть душевно. До того ж на другорядних ролях досвідчені Ерні Гадсон (Вінстон у “Мисливцях на привидів”), Реймонд Крус (Туко Саламанка у “Пуститися берега”), Луїс Гузман (“Шлях Карліто” та всі гангстерські фільми та серіали, де є гангстери з Латинської Америки), Вільям Форсайт (“Одного разу в Америці” і всі кримінальні фільми з 90-х до сьогодні) і співак та колишній чоловік Дженніфер Лопес Марк Ентоні. Квінтесенція олдскульного бойовика 90-х.
Універсальний солдат (Universal Soldier) 1992
Якщо озирнутися на кар’єру Жан-Клода Ван Дамма, усвідомлюєш, що вона склалася здебільшого саме з бойовиків категорії “Б”, а потім поступово дісталася ще нижчого рівня, для якого не завжди і літеру підібрати можна. Втім, “Універсальний солдат” – це було найближче до категорії “А”, із того, що з бельгійцем трапилося у 90-ті. Бюджет не те щоб великий, але на той час все ж солідний – 23 мільйони доларів, а головне, режисером став Роланд Еммеріх. Пізніше він став головним адептом Голлівуду з виробництва фільмів про кінець світу, а на той час він був талановитим і дуже багатообіцяючим початківцем. Саме успіх “Універсального солдата” (у тому числі фінансовий, 102 мільйона доларів) відкрив йому дорогу до “Зоряної брами”, “Дня Незалежності”, “Ґодзілли”, “Патріота” і “Післязавтра”.
Проста, але цікава і робоча ідея – це головний двигун для будь-якого фільму категорії “Б”. Загалом сценарій може мати дірки, невідповідності, характери можуть бути не те що картонними – паперовими, але якщо є робоча ідея, то все може скластися. У цьому фільмі ідея була така: беремо загиблих у В’єтнамі солдат, підтримуємо їх у робочому стані завдяки охолодженню, стираємо спогади та підвищуємо кваліфікацію до рівня богів війни. Завдяки тому, що солдати вже померли, вони не відчувають болю і втоми, а за допомогою спеціальних ін’єкцій їм додають сили і потужності. Формуємо з цих суперсолдат загін – вуаля, спецпризначенці найвищого рівня виконують накази уряду (звільняють заручників, вбивають поганих хлопців та навіть зарплатню за це не просять). Що може піти не так? Хіба що у своєму попередньому житті двоє таких універсальних солдат ворогували, і поступово обидва згадують про це.
Тепер їх ніхто не може зупинити – тільки вони самі можуть вирішити свої питання між собою. Але всі навколо точно постраждають. Хорошого солдата грає Ван Дамм, а поганого (і колишнього його начальника) – Дольф Лундгрен. Швед не тільки чудово впорався з роллю, але й створив моду на новий тип зачіски крутого хлопця (у середині 90-х кількість юнаків з таким волоссям зашкалювала).
Ідеальний сплав фантастики, стрілянини, бойових мистецтв і гумору. Пізніше було знято чимало продовжень (у тому числі з Ван Даммом і Лундгреном), але ті фільми ми дивитися не рекомендуємо.
Лише найсильніші (Only the Strong) 1993
Здавалося б, що нового можна принести в світ єдиноборств кіно після Брюса Лі, Чака Норріса, Ван Дамма і Джекі Чана? Аж ось, нікому не відомий Марк Дакаскос відкриває те, що ніхто ще раніше не бачив: капоейра. Шансів на провал не було, це був тотальний захват. Щоправда, це ніяк не позначилось на касових зборах, у прокаті фільм провалився (що й не дивно, як інакше може бути з проєктом, де зайняті нікому не відомі актори). Але відеокасети та телебачення зробили свою справу. Фільм став культовим, а явище капоейри розповсюдилось миттєво. І якщо хтось дізнався про це бразильське бойове мистецтво, то тільки через цю стрічку.
Зелений берет повертається зі служби у Бразилії (бо де б ще він вивчив капоейру) у рідний Маямі. А як ми знаємо із першого фільму у нашому списку, “Заміна” з Томом Беренджером, середня школа у Маямі – це пекло і розсадник майбутніх кадрів для банд-формувань. Персонаж Дакаскоса стає, скажімо так, вчителем фізкультури з особливим ухилом для важких підлітків. Він розповідає їм про зворотний бік бойових мистецтв – дисципліну, філософію, намагання використовувати свої навички тільки заради добра. Через свою щирість та чистосердечне бажання допомогти він поступово знаходить підхід навіть до найважчих у спілкуванні хлопців. Але потім на сцену виходить він:
Успіх бойовика залежить не тільки від протагоніста. Фігура антагоніста повинна викликати страх, благоговіння, тремтіння та навіть якусь долю нездорового захоплення (хоч це і погано). Виявляється, що ватажок місцевої банди також знає капоейру. А ще він викликає всі ті почуття, про які ми написали. До того ж, він дядько одного із складних учнів у класі Марка Дакаскоса. Звісно, він бажає наставити його на вірний шлях (на його вірний шлях, не на вірний шлях вчителя капоейри зі школи). Тут і починається новий рівень баталій, які приємно переглянути вкотре і сьогодні.
Руйнівник (Demolition Man) 1993
Фантастичний бойовик із Сильвестром Сталлоне не передбачає сюжету на рівні Айзека Азімова, але робоча ідея, про яку згадували вище, все одно має бути у наявності. Цього разу це заморожування замість класичного ув’язнення: якщо людина отримала вирок, її поміщають у спеціальну камеру на визначену кількість років у замороженому стані. Таким чином, всі живі, злочинець ізольований від суспільства, а протягом цього терміну його свідомість зазнає впливу – навчальні програми і переведення на бік світла.
Так сталося, що коли персонаж Сталлоне (поліцейський, якого звинуватили несправедливо) прокидається після заморозки, світ змінився. Злочинність перемогли, копів навіть не навчають рукопашному бою та стрільбі, все політкоректно та стерильно. Щоправда, паралельно прокидається і той, через кого Сталлоне винесли вирок. І от цей хлопець справжній поганець і природжений злочинець. Грає його Веслі Снайпс, а тому бійок у фільмі вистачає.
Нова подруга Сталлоне у його неочікуваному майбутньому – Сандра Буллок. Вона, як завжди, вміло працює і з романтичною лінією, і з комедійною. Саме завдяки комедійній складовій цей бойовик складається у щось справді цільне і захопливе, бо якби це спробували подати як суворий сай-фай про похмуре майбутнє, глядачі б все одно реготали б, але тепер вже над творцями фільму.
Читайте також: Найкращі фільми Сильвестра Сталлоне
Снайпер (Sniper) 1993
Знов Том Беренджер, а у дуеті з ним ще одна зірка 90-х – Біллі Зейн. Власне, на цих двох фільм і тримається. Історія прямолінійна, як в будь-якому воєнному бойовику 80-х та 90-х, але саме деталі та актори на головних ролях роблять це чимось, що виділяється з нескінченної низки однакових посередніх фільмів.
Досвідченому снайперу, морському піхотинцю (Беренджер) після втрати кількох людей для місії в Панамі дають в напарники снайпера, який отримав срібну медаль на Олімпійських іграх, але не має жодного військового досвіду (Зейн). При цьому саме його командування призначає головним (ну, бо командування ж тупе). Ба більше: Зейн отримує наказ, що у випадку, якщо місія не буде виконана, він повинен вбити напарника (бо командування не тільки тупе, але й злочинне, без жодної на те причини). Як будь-який глядач може очікувати, у Зейна є проблеми з тим, щоб стріляти у людей, нехай навіть і воєнних злочинців. А тому місія ускладнюється максимально.
Незважаючи не всі клише і невідповідності, спостерігати за цим всім дуже цікаво, адже екшн-частина і еволюція відносин двох напарників показані дуже професійно. Атмосферу також вдалося витримати: ти ніби справді дивишся на місію у джунглях, з усіма небезпеками як світу людей, так і світу південноамериканської природи.
І хоча збори були не те щоб надто великі (всього лише мільйонів 30-40), було знято сім (!) сиквелів. Останній було знято у 2020 році. Звісно, більша частина з них відразу була розрахована на вихід на DVD, а не в кінотеатрах, але тим не менш, така живучість франшизи категорії “Б” вражає (а ви кажете, “Форсаж” забагато фільмів створює). У другому і третьому фільмі ще грає Том Беренджер, але у четвертому він вже втомився – і тут замість нього з’явився Біллі Зейн (коли ми це з’ясували, то голосно реготали). У п’ятому втомився і Біллі Зейн, але тепер тут є – все вірно, Том Беренджер. У шостому знов рокировка – замість Беренджера Зейн, а у сьомому є вони обидва. Географія подій сиквелів – це і Конго, і Колумбія, і В’єтнам, і ще багато чого. До речі, середній бал на IMDb не провальний, він не опускається нижче п’яти, що для категорії “Б” майже добре (втім, ми все одно не рекомендуємо дивитися це).
Важка мішень (Hard Target) 1993
Якби всі кадри, що демонструються у сповільненому темпі у цій стрічці, показати на нормальній швидкості, фільм би зайняв десь хвилин 30-40. Втім, це не скарга: ми у захваті від цього екшн-шедевру режисера Джона Ву. Фільм з Ван Даммом став його голлівудським дебютом (до цього він здобув собі ім’я у Азії), і хоча шаленої популярності він не здобув (втім, збори з урахуванням бюджету були дуже добрі – 74 мільйони зборів при 15 мільйонах бюджету), для прихильників олдскульних бойовиків це однозначно культова стрічка.
Секрет успіху у смакуванні кожного екшн-моменту. Будь-яка екшн-сцена у фільмі обмірковується від початку до кінця, кожен ракурс, кожен рух, кожна подача, кожне слоу-мо (бо Джон Ву його обожнює – але і ви після його бойовиків слоу-мо полюбите). Неважливо, що саме далі у екшн-плані – бійка, стрілянина чи погоня, режисер все опрацює настільки ретельно і подасть настільки смачно, що ви постійно будете перемотувати назад, щоб ще раз насолодитися побаченим. Ми не впевнені, що є ще хтось, хто настільки системно добре працює зі слоу-мо, але навіть якщо такий список режисерів існує, Джон Ву там все одно буде посідати перше місце (та навіть коли Ван Дамм обертається і розкішно трусить своїм довгим хвилястим волоссям, це все одно було показано у слоу-мо – і що ви думаєте, це було круто).
Персонаж Ван Дамма встряг у чужу бійку і тепер стає об’єктом полювання цілої банди поганців, які власне саме цим і займаються – організацією полювання на живих людей. Якщо людина виживе, отримає великі гроші. Але це складно, адже все, що у неї є – невелика перевага у часі (фора початку руху). А так, вона одна, а мисливців багато, у неї зброї немає, а от у переслідувачів є будь-яка і у майже необмеженій кількості.
Головного поганця грає харизматичний Ленс Генріксен (“Термінатор”, “Чужі” та ще багато чого), а його головного підручного грає Арнольд Вослу, якого ви пам’ятаєте за “Мумією” та “Кривавим діамантом”, і це нечастий випадок, коли на екрані ми бачимо відразу кількох злодіїв, вартих уваги.
Розбірки у маленькому Токіо (Showdown in Little Tokyo) 1991
Ще один культовий бойовик, який заробив цей статус із нічого. Бюджет – 7.5 мільйонів, навіть для 1991 року це ніщо. Головна зірка фільму – Дольф Лундгрен (до речі, після комерційного провалу стрічки (збори – 2.3 мійльони) він вже ніколи не був у головній ролі у проєкті великої студії (тому що цей фільм, ви будете здивовані, створила Warner Bros.). Його напарник – Брендон Лі (так, ми розуміємо, що це син Брюса Лі, який згодом також набув статус культової зірки бойовиків, але на той час у нього були лише епізодичні та другорядні ролі у невеличких фільмах). Сюжет – стандартний для бойовиків того часу, можна було не те що сказати, чим все закінчиться, а розкласти по сценам, які мають бути присутніми у фільмі. Але, незважаючи на все це, після провалу у прокаті ТБ та VHS швидко показали, що насправді ця стрічка дуже цікава фанатам.
Влучне поєднання екшну та гумору – те, що зробило хітами чимало бойовиків 80-х і 90-х – спрацювало і цього разу. І хоча Лундгрен і Лі не стали тими, хто збирає сотні мільйонів в кінотеатрах, вони точно довели, що саме вони ідеальні герої жанру того часу. Фільм про напарників-копів не спрацює, якщо між акторами на екрані не буде хімії, а тут із першого кадру все було очевидно.
А ще ця мода 90-х. Подивіться на костюми якудзи та на брюки Лундгрена.
Кері-Хіроюкі Тагава у ролі ідеального антагоніста і Тіа Каррере у ролі розкішної жінки, яка подобається і якудзі, і хорошим хлопцям.
Подвійний удар (Double Impact) 1991
Цей фільм ми взагалі можемо оспівувати нескінченно, адже в ньому стільки ж поганого і недолугого, скільки і чудового. З першим все зрозуміло: максимально простий сюжет бойовика, який потім за 16 мільйонів поставив Шелдон Леттіч (режисер “Тільки найсильніші” вище у статті, а також людина, у форматі сценарію, ідеї чи режисури причетна до таких фільмів як “Рембо 3”, “Кривавий спорт”, “Кіборг”, “Самоволка” та інших робіт з Ван Даммом). А щодо частини хорошого, то перше, що варто відзначити, що хоча Жан-Клод і не найвидатніший актор сучасності, його перформанс відразу у двох ролях близнюків, яких розлучили в дитинстві, виглядає вельми переконливо – ми справді бачимо двох різних братів, з різними характерами і поведінкою.
Якщо продовжувати про Ван Дамма, то він тут на піку форми: коронні удари ногами у стрибку, як на першому фото, шпагати, хай-кіки, все, за що його любить публіка.
А якщо казати про сторону вражаючого антагоніста (ми ж пам’яємо, що це важливо, чи не так), то тут за це відповідає ще одна культова особистість – Боло Йенг. Якщо вам потрібен хтось на роль поганого хлопця, що вміє битись та виглядає максимально страшно, то кращого кандидата просто немає. І оскільки комусь здалося, що для цього фільму він недостатньо страшний, йому вирішили додати більмо на око і шрам на щоку.
Розлучили близнюків-немовлят задля того, щоб врятувати від переслідування тими самими людьми, які вбили їх батьків заради великих грошей. Так, ми теж не розуміємо, нащо було їх розводити і не можна було просто обох відвезти до Каліфорнії, але ж з іншого боку, про що б тоді було кіно? Через двадцять п’ять років їм розповідають страшну правду, і тепер всі погані хлопці отримають на горіхи (але спочатку брати пройдуть шлях від нелюбові до сприйняття одне одного).
Робін Гуд: Принц злодіїв (Robin Hood: Prince of Thieves) 1991
Це точно не категорія “Б” з точки зору бюджету (що вже казати про колосальний комерційний та глядацький успіх), але з точки зору сценарного наповнення це точно не категорія “А”. І справа не у історичних невідповідностях – навряд чи у когось було у планах ставити серйозну історичну драматичну картину – а у загальному дуже спрощеному наповненні. На комедійному і пригодницькому рівні це працює дуже добре, але сюжет, діалоги та чимало недолугих сцен – все це змусило критиків по всьому світу писати переважно негативні рецензії.
Проблема не у тому, що це розважальне кіно. Ми ніколи не були прихильниками концепту “розважальне кіно – це погано”. Навпаки, ми дуже любимо цю категорію фільмів, як власне і всі інші. Питання у ступені опрацювання. Просте порівняння – у тому ж році вийшов фільм, до речі, єдиний, який “Робін Гуд” не зміг обійти за зборами, і який також працює на полі розважального кіно. Але чи можете ви поставити поруч “Термінатор 2” і “Принца злодіїв” з точки зору роботи зі сценарієм і режисурою? Звісно, що ні. І той, і інший фільм – бойовики; вони обидва містять чималу порцію жартів; вони обидва фантастичні (ну, або такі, що ігнорують закони фізики); нарешті, вони розважальні і розраховані на масову аудиторію. Але чи можна їх порівнювати за тим, як сценаристи та режисер підійшли до вирішення своїх задач?
Втім, ми ж не збираємось поховати цей фільм. Мінуси його очевидні, але так само зрозумілі і плюси (інакше яким чином він зібрав би стільки грошей). Чудовий саундтрек від Браяна Адамса розпочинає історію, а потім нашою увагою заволоділи два актори, які можуть перетворити на позитив будь-що, що відбувається на екрані – Кевін Костнер і Морган Фрімен. На додачу там ще й Крістіан Слейтер та Мері Елізабет Мастрантоніо. У ролі антагоніста – один з найкращих британських акторів Алан Рікман. Втім, навіть йому доводиться чимало кривлятися та звиватися, адже час від часу сценарій та діалоги виглядають, м’яко кажучи, не найкращим чином (і це при тому, що за словами знімальної групи Рікман сам допрацьовував сценарій та діалоги, щоб привести все до ладу).
А ще тут епізодично з’явився Шон Коннері у ролі короля Річарда.
За два знімальних дні він отримав шалені на той час 250 тисяч доларів – і потратив їх на благодійність.
Гарлі-Девідсон і ковбой Мальборо (Harley Davidson and the Marlboro Man) 1991
Про цей чудовий треш-бойовик ми вже багато разів писали, адже він вартий згадки щоразу, коли мова заходить про жанр екшну та олдскульні стрічки, які ми не можемо перестати переглядати. Тут також дуже проста розповідь про старих друзів, які вирішили допомогти іншим старим друзям, але скочили у халепу, зачепивши людей мафії. Тепер їм потрібно зібрати всіх, кого не вбили, і завдати удар у відповідь. Тут знадобиться і навичка швидкої їзди на мотоциклі, і вміння битися, і стріляти… ну, хоча б у напрямку поганих хлопців, а головне – постійно жартувати, адже інакше не вижити.
Міккі Рурк, Дон Джонсон, Тіа Каррере (вона, до речі, знялася у ще одному фільмі з цього списку, який вийшов у той самий день – “Розбірки у маленькому Токіо”, і обидва провалилися у прокаті, а потім отримали культовий статус), Деніел Болдвін, Том Сайзмор, а ще цей фільм варто переглянути, щоб побачити, як виглядає молодий Джанкарло Еспозіто (Гус Фрінг із “Пуститися берега”).
Фортеця (Fortress) 1992
На створення цього фільму виділили дуже мало грошей, але у прокаті заробили ще менше. Втім, як завжди, проста робоча ідея робить його цікавим для перегляду (як і занурення у малобюджетний сай фай початку 90-х). У майбутньому боротьбу з перенаселенням ведуть майже так само радикально, як Танос та уряд Китаю: просто забороняють мати більше, ніж одну дитину. У подружньої пари головних героїв перша дитина померла, тому вони намагаються завести другу. Їх заарештовують (жінка при цьому вагітна) на кордоні з Канадою та ув’язнюють на тридцять років у неймовірно сувору ФОРТЕЦЮ, з якої неможливо втекти. Тобто уряд тут зображено дуже поганими людьми, симпатії глядача точно не на їх боці.
І знов проста робоча ідея: втекти неможливо через імплантат у тілі, який вибухне, якщо в’язень буде поводитись надто зухвало. Втім, немає такої в’язниці, з якої неможливо втекти. Це вкотре намагається довести Кристофер Ламберт, а з боку поганих хлопців йому протистоїть чудовий Кертвуд Сміт (“Робот-поліцейський”, “Спілка мертвих поетів”, “Перерване життя”).
Читайте також: Найкращі фільми про втечу з в’язниці
Лічені секунди (Split Second) 1992
У далекому майбутньому (а це на той час 2008 рік) через глобальне потепління льодовики розтанули, а тому частина суші опинилася під водою, а частина суттєво змінила вигляд. Лондон став ідеальним місцем для неонуару (чи малобюджетного неонуару). Рутгер Гауер шукає маніяка-вбивцю, який поїдає серця жертв. З певного моменту він розуміє, що він розшукує нелюдську істоту, яка дуже небезпечна.
Його відносини із відділком напружені, а тому довіри його словам немає. Новий напарник, зовсім ще молодий та недосвідчений, також не поділяє його впевненості у необхідності пошуку монстра, але згодом (як це буває у фільмах про напарників-копів) вони знайдуть спільну мову.
А ще у фільмі молода Кім Кетролл (за шість років її побачить нарешті весь світ у “Секс і місто”).
А поки що на її рахунку ще один малобюджетний фільм, який зібрав ще менше грошей, але знайшов друге життя на VHS та телебаченні.
Швидкий вогонь (Rapid Fire) 1992
Брендон Лі пройшов дуже швидкий шлях від невідомого актора (нехай і сина легендарного Брюса Лі) до зірки фільмів жанру бойовик. Власне, він з’явився всього лише у п’яти фільмах у головній ролі – “Операція «Лазер»” та “Підставлений” навіть не варто згадувати, а далі були “Розбірки у маленькому Токіо”, які провалились у прокаті, але зробили його зіркою. Тому “Швидкий вогонь” очікували як подію (в світі екшну, ясна річ). Наступний (і останній) його фільм – культовий (так, ми трохи зловживаємо цим словом у статті) “Ворон”, але про нього далі. Тобто за чотири роки Брендон став зіркою, що є скаженим темпом з урахуванням того факту, що саме категорія “Б” стала тим сегментом кіно, де він працював.
Студент стає свідком вбивства – і не просто погоджується свідчити в суді, він малює вбивцю з фотографічною точністю. Але він не знав, що наступив на хвоста поганим хлопцям, що працюють у ФБР, тому його миттєво хочуть прибрати. Втім, вбити Брендона Лі – задача нетривіальна, а тому наступні півтори години на нас чекає чимало поєдинків, які сам Брендон і ставив. Креативний та винахідливий екшн, нехай і з притаманними жанру того часу кліше. Міцний та цікавий бойовик із харизматичним Брендоном Лі у центрі розповіді. До того ж, цього разу він навіть відбив свій бюджет у кінотеатральному прокаті – а у відеопрокаті взагалі став хітом.
Черепашки-ніндзя (Teenage Mutant Ninja Turtles) 1990
Звісно, рівня мультсеріалу за популярністю цей фільм не досяг. Але, навіть незважаючи на відсутність багатьох козирних карт (Кренг, Бібоп і Рокстеді), фільм став справжньою сенсацією. Комерційний успіх для більшості фільмів цієї добірки просто недосяжний: при бюджеті у 14 мільйонів доларів черепашки зібрали у прокаті більше двохсот. І це при тому, що тут повністю відсутня комп’ютерна графіка. Черепашки – це гумові костюми на акторах, але це вкотре вже доводить, що лялькова анімація та використання ляльок у кіно може бути потужним інструментом в руках майстра (фігура вчителя Сплінтера – це взагалі витвір мистецтва).
За рік вийшов другий фільм (і до речі, він був також доволі непоганим), а ще через два роки – третя частина (тут вже все було відверто слабким). Далі були спроби перезапуску від самого Майкла Бея, але, незважаючи на непогані фінансові результати, це не залишилось в пам’яті глядачів чимось особливим.
До речі, у першому фільмі знявся зовсім ще молодий Сем Роквелл у ролі ватажка вуличної банди підлітків.
Смертельні узи (Wedlock) 1991
Знов Рутгер Гауер і знов фільм про в’язницю, з якої не втечеш. На відміну від “Фортеці”, тут проста робоча ідея більш витончена: у разі втечі ув’язненого також буде підірвано, але для цього непотрібно стежити за кожним. На обрані за принципом випадкового відбору пари надягають нашийники із вибухівкою. Заряд активується, якщо відійти надто далеко від свого напарника. Тобто якщо хтось забажає втекти із в’язниці, цей принцип спрацює – і голови у втікача більше не буде. Те саме станеться, якщо хтось захоче зняти з себе цей смертельний прилад. Отже, єдина можливість втекти – зробити це вдвох зі своїм напарником. От тільки є одна проблема: ніхто не знає, хто саме є твоїм напарником.
Знайти свою пару та втекти подалі і намагається герой Рутгера Гауера, до якого у охоронців і інших в’язнів є специфічне недружелюбне ставлення. Із відомих облич тут також Мімі Роджерс, Джоан Чень, Джеймс Ремар та Денні Трехо (от хто знявся у тонні бойовиків категорії “Б”).
Шестиструнний самурай (Six-String Samurai) 1998
Потрібно бути дуже сміливою людиною, щоб шукати гроші та потім ставити подібний проєкт. Він не те що не тривіальний, він абсолютно не дотримується будь-яких правил. Пост-апокаліпсис в альтернативній реальності: СРСР завдав кількох ударів ядерною зброєю, тепер США здебільшого пустеля, де королем є… король рок-н-роллу Елвіс. Однак, тепер король мертвий, і кожен гітарист, який вважає, що він вміє грати, прямує до Вегасу (точніше, Лост-Вегасу), щоб стати новим королем.
Головний герой, який виглядає як Бадді Голлі (і звуть його теж Бадді), теж вирушає до Вегасу, паралельно рятуючи пацана, який стає його супутником. А антагоністом стає гітарист на прізвисько Смерть. Чому шестиструнний саме самурай? Тому що він володіє самурайським мечем (і вбиває чимало бандитів з його допомогою).
Незважаючи на те, що головний герой дуже схожий на Гая Пірса, це не він. Цю роль грає Джеффрі Фалкон. Ви його не знаєте, і ми також, тому що до цього фільму він грав не те що у бойовиках категорії “Б”, це було щось зовсім дешеве і невідоме. Втім, для цього фільму він був одним з авторів сценарію і продюсерів. Бюджет стрічки становив всього лише два мільйони доларів, але у прокаті вона зібрала менше двохсот тисяч. Втім, як і багато фільмів у цій статті, пізніше вона здобула дещо більше, ніж просто гроші – любов шанувальників та (все вірно) культовий статус. Це добірка трешу з культовим статусом, якщо хтось ще не зрозумів (хештег #культовийстатус).
Читайте також: Найкращі музичні фільми всіх часів
Армія темряви (Army of Darkness) 1992
Ви точно знаєте режисера Сема Реймі, адже він ставив “Людину-павука” з Тобі Маґвайром (так, ще до Тома Голланда та Ендрю Гарфілда). Але задовго до того він поставив іншу трилогію – про “Зловісних мерців”. І хоча за жанром та форматом це зовсім інше кіно, воно здобуло шалену популярність у фанатів горрору по всьому світу (не меншу, ніж у фанатів Спайдермена здобула “Людина-павук” від режисера). Найбільш потужною частиною трилогії ми вважаємо (звісно, глибоко суб’єктивно) третю, заключну. Тут головного героя, Еша (Брюс Кемпбелл), доля відправляє у середньовіччя, але злі сили нікуди не зникають. Оговтавшись від шоку, людина-бензопила починає боротьбу з демонами заради незнайомих йому людей із звичайного середньовічного міста.
Шалений сплав комедії, горрору, абсурда та бойовика – тут точно немає канону та догматів, яким би підкорювались режисер та знімальна група. Є лише постійні веселощі, чорний гумор, динамічний (і місцями дуже кривавий) екшн і багато ірраціонального (але від того не менш захоплюючого). І все це в атмосфері кіно 90-х – якщо ви це досі не бачили, зверніть увагу обов’язково.
Ворон (The Crow) 1994
Повертаємось до трагічної долі Брендона Лі. Фільм “Ворон” для нас феномен. Ми не бачимо у ньому нічого конкретного, що мало б забезпечити йому той успіх, який він має. Втім, цей успіх трапився (ба більше, навіть у прокаті фільм окупився, що вже казати про подальше розповсюдження на всіх можливих носіях). Сюжет? Головного героя вбивають, але він повертається янголом смерті, щоб помститися негідникам. Це все. Здатності, які він набуває? Його не можна вбити. Знов-таки, це все. Його просто не можна вбити, і нічого з цим не зробиш (а отже і простір для поворотів сюжету дуже обмежений). Психологія, мораль, подвійне дно? Та ні, нічого тут немає. Це максимально лінійна історія, похмура, неонуарна і не обтяжена глибоким змістом. І що кажуть глядачі? Давайте дивитись цей фільм по колу десятки разів і вимагати його перезапуску багато років поспіль.
Секрет успіху, як нам здається, у двох складових: атмосфера (з усіма деталями – світло, кольори, настрій, музика, зовнішній вигляд героїв та ландшафт міста) та харизма Брендона Лі. Якби не трагічний випадок на знімальному майданчику саме цього фільму, який завершився смертю актора, він досяг би зовсім іншого рівня популярності. Та й образи згодом він отримував би інші, не тільки з екшн-сегменту – немає сумнівів, що Джокера на якомусь етапі він також зіграв би.
Фільм став настільки успішним, що було знято… ще три сиквели (ну, не “Снайпер” з його сімома частинами, але теж вражає). Сиквел отримав назву “Ворон: Місто янголів”, замість Брендона Лі Ворона там грав Венсан Перес, і при всій повазі до актора, у цьому образі він виглядав жалюгідно. До стрічки також якимось чином вдалося затягнути Іггі Попа.
Третя частина (“Ворон 3: Спасіння”) отримала погані відгуки і оцінки на будь-яких кіносервісах (та й запущена була відразу до відео формату, без кінотеатрального прокату), але якимось чином там опинилась Кірстен Данст. Але найгірше сталося з четвертим фільмом “Ворон: Жорстоке причастя”. Він отримав найгірші відгуки та оцінки з усієї тетралогії (якщо доречно буде цю серію стрічок так називати), і не дивно, просто подивіться на оце:
Так, це Едвард Ферлонг, тобто Джон Коннор із другого “Термінатора” у образі Ворона. І вони цей кадр взяли на постер. Тобто вони навіть не намагалися. Крім Едварда в цей треш якимось чином занесло Денніса Гоппера, Тару Рід і, все вірно, Денні Трехо.
Режисер першого фільму, Алекс Прояс, до речі, поставив також стрічки “Темне місто” і “Я, робот”.
Людина пітьми (Darkman) 1990
Ще один чудовий фантастичний і трохи трешовий бойовик від Сема Реймі. Не варто чіпати вченого. Якщо не вдається його вбити, його помста буде страшною. Адже гангстери мають лише зброю, а от вчений має інтелект, винахідливість, розуміння загальної ситуації і спроможність прогнозувати її розвиток. Тепер людина із пошкодженою шкірою обличчя створює собі нове лице – і повертається із помстою.
Людиною пітьми і вченим зі спотвореним обличчям несподівано стає Ліам Нісон, який вже за три роки зіграє Оскара Шиндлера у одному з найвідоміших фільмів Стівена Спілберга. Також у стрічці зайнята Френсіс Макдорманд. Після виходу першого фільму і його комерційного та глядацького успіху зняли ще два сиквели, але там вже не було ані Сема Реймі (щоправда, він залишався одним із продюсерів), ані Ліама Нісона, а тому прогнозовано вийшло так собі.
Американський самурай (American Samurai) 1992
Завершимо справжнім представником категорії “Б”. Фільми про турніри з єдиноборств, де тому, хто програв, дістається смерть у якості призу, створили окремий піджанр. Можна було б сказати, що мода на них почалася після “Кривавого спорту” з Ван Даммом, але ж задовго до нього був “Вихід Дракона” з Брюсом Лі (а до нього, можливо, і інші – потрібно добряче поколупатися у закутках пам’яті, щоб згадати напевне). На цих турнірах збираються найдивовижніші представники шкіл єдиноборств з усього світу. Якщо “Вихід дракона” хоча б намагався створити певну правдоподібність того, що відбувається на екрані, то надалі з цим не морочилися – ставка була на видовищність та екзотичність. І у цьому дійсно козир “Американського самурая” – бійці різні, цікаві, самобутні, з образами попрацювали добряче.
Сюжет при цьому простий та стандартний: двоє учнів майстра розійшлися у дорослому житті, а один з них ще й причаїв образу. І тепер він намагається помститися, вигравши турнір, де він є головним продюсером та претендентом на перемогу, хазяїном арени та найстрашнішим суперником. Поганого хлопця грає знайомий нам по “Тільки найсильніші” Марк Дакаскос (це він на фото), а хорошого справжній спец по сегменту “Б” сиквелів колись успішних бойовиків – Девід Бредлі.
Читайте також:
Найкращі олдскульні бойовики, які настільки погані, що аж класні
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
