Найкращі українські фільми 2022 року
Те, що це був надскладний рік для української кіноіндустрії, мабуть, зрозуміло. В країні повномасштабна війна, десятки тисяч жертв та суттєво пошкоджена економіка – іноді навіть здається, що взагалі займатися кіно чи іншим мистецтвом це марна трата часу, до того ж недоречна саме зараз. Але це не так. Культурний фронт дуже важливий, і як би важко не було, його також потрібно тримати.
Втім, складнощі у українського кіно не тільки через війну. Через незрозумілу (чи скоріше, навіть, непрофесійну) політику Держкіно та Мінкульту подальший розвиток індустрії під питанням. Ті фільми, які попри все вийшли у 2022 році і які ми розглянемо у статті нижче, не тільки результат зусиль кінематографістів минулого року, але й певні плоди їх діяльності за попередні 2-3 роки, адже повнометражний фільм це проєкт з довгим підготовчим процесом. Чи матимуть змогу продюсери та режисери готувати нові проєкти тепер, покаже час. Але якщо якісних змін в організації української індустрії кіно не відбудеться, то це буде робити все складніше.
Тепер від поганого до хорошого. Українські фільми виходили у 2022 році, з’являлися на фестивалях в Україні та Європі, а головне – зустрілися з глядачем. І це не тільки фільми про війну. Різні жанри, різні стилі, різні історії – давайте подивимось, чим запам’ятався 2022 рік у кіно в Україні.
Отже, kinowar.com представляє 9 найкращих українських фільмів 2022 року.
Памфір
Одним з двох найяскравіших українських фільмів минулого року, став, на нашу думку, “Памфір”. Яскравим як за наповненням, так і за кількістю фестивалів та нагород, які супроводжували його шлях. Кримінальна драма на Західній Україні виглядає одночасно органічно та болюче, причому частково саме через те, що розумієш, наскільки ці події близькі до реального життя. Повнометражний дебют Дмитра Сухолиткого-Собчука став одним із небагатьох фільмів у цьому списку не про війну, але від того не легшим для сприйняття.
Головний герой, якого всі кличуть Памфір, постійно їздить в Європу на заробітки. Від цього залежить добробут його родини, але його син через це страждає, адже прагне спілкування з батьком. Тому для того, щоб не пустити його в черговий рейс, він спалює документи Памфіра, але через нещасний випадок підпалює також місцевий храм. Батько домовляється зі священиком, що відповідальність на сина покладати не будуть, а з грошима за збитки він розбереться. Для цього йому потрібно повернутися до власного кримінального минулого, а як ми знаємо з фільмів Скорсезе, Копполи, Де Пальми, Тарантіно та багатьох інших, це завжди квиток в один кінець…
Бачення метелика
“Метелик” – це позивний аеророзвідниці з добровольчого батальйону, яка потрапляє у полон. Вона повертається через два місяці (її обмінюють) та відновлюється після отриманих травм. Пізніше вона дізнається, що вагітна. У полоні її зґвалтував наглядач, а тому вона вирішує зробити аборт. Втім, ближче до процедури вона починає сумніватися у власному рішенні. А пізніше їй все складніше знаходити спільну мову з рідними та близькими з цього приводу…
Режисер фільму – Максим Наконечний, який також працював над сценарієм з Іриною Цілик, відомою за документальним фільмом «Земля блакитна, ніби апельсин», за який отримала премію Санденса за найкращу режисерську роботу. У незвичній для себе якості акторки тут також з’являється сценаристка та режисерка Наталія Ворожбит.
Максим Оса та золото Песиголовця
Ми дуже раді додати цей фільм до цього списку саме через його направленість – це не тільки не драма і не жорсткий реалістичний твір, це ще й екранізація коміксів (до речі, українських коміксів – графічний роман Ігоря Баранька “Максим Оса”). Тобто, це суто розважальне кіно, але, як ми неодноразово писали, кіно потрібне різних жанрів, особливо українській індустрії для її подальшого розвитку. Тому сміливість продюсерів та режисерів у спробі випустити подібний продукт на ринку України заслуговує на повагу, а особливо з урахуванням того, що виробництво фільму тривало з 2012 року. Змінилося кілька продюсерів та режисерів, аж поки у 2019 році не була затверджена кандидатура Мирослава Латика – і ви самі розумієте, які після цього були роки (два роки пандемії коронавірусу, а потім і повномасштабне вторгнення росії в Україну).
Тим не менш, картину нарешті завершили (на певному етапі нам здавалося, що це вже неможливо навіть суто теоретично), і результат потішив. Так, помітно, що бюджет бажано для таких фільмів надавати більший, є питання по певним обмеженням кількості персонажів та локацій, не всі акторки/акторки грають на рівні, але загалом фільм справив приємне враження, створивши атмосферу середньовічного трилера та детектива з містичним забарвленням.
Козаків, що везли золото на Січ, вбито. Золото зникло. Підозра падає на Максима Осу. Коли він доводить власну невинуватість, він береться розшукати винних та повернути золото…
Цензорка
Спільне виробництво України, Чехії та Словаччини (словацький режисер Петер Керекеш). Події відбуваються в одеській жіночій колонії. Спочатку у режисера був задум створити документальний фільм про цю колонію, але потім поступово він трансформувався у формат художнього ігрового кіно. При цьому у кадрі багато справжніх ув’язнених (і багато їх справжніх історій), але все це переплітається з вигаданими персонажами і їх долями.
Головна героїня відбуває термін покарання у шість років за вбивство чоловіка, який її зрадив. Після народження дитини вона очікує на те, що коли їй виповниться три роки, її відправлять до сирітського будинку згідно існуючих правил. Але вона не хоче такої долі для себе і дитини і шукає на нові можливості у спілкуванні із дуже своєрідною наглядачкою, яка проводить з ув’язненими інтерв’ю про те, що сталося і як вони тепер усвідомлюють це. Власне, саме вона і виступає тою самою “цензоркою”…
Відблиск
Новий фільм Валентина Васяновича “Відблиск” знято у тій самій манері і естетиці, що і його попередню гучну роботу “Атлантида”. Режисер сам стоїть за камерою та сам генерує сценарій. Історія знов про Донбас і АТО, але цього разу це переможне майбутнє, як у “Атлантиді”, а 2014 рік, коли вторгнення росії у розпалі, точаться запеклі бої з силами рф та сепаратистів. У це пекло потрапляє інтелігентний лікар, розлучений, у якого є донька. Спочатку він спілкується з новим чоловіком колишньої, який є учасником АТО, а потім і сам відправляється на фронт.
Він потрапляє до полону, де спочатку зазнає катувань, а потім, зважаючи на його професійні здібності, стає помічником сепаратистів – мимоволі, звісно. Він оглядає українських полонених після катувань на предмет того, чи вони ще живі і чи є сенс продовжувати їх катувати. І хоча цей фільм, повторимось, не про майбутнє після війни, а про події самої війни, тут вистачає міста не тільки для її травм, а й для їх осмислення в межах переживання посттравматичного синдрому…
Я працюю на цвинтарі
Життєстверджуюча чорна комедія про працівників кладовища – не кожен піде у кіно на подібний жанр, але ті, хто витримує цинічні жарти про смерть, отримає задоволення від перегляду. Адже у ритуальній сфері працюють такі саме люди, як і усюди. Вони кохають, розлучаються, намагаються побудувати нормальні відносини з дітьми, мають жагу до справедливості, але можуть стати на бік криміналу. Єдине, що їх больовий поріг значно вищий, принаймні на рівні жартів та первісного сприйняття похмурої реальності. Та й як інакше, якщо ти працюєш на цвинтарі і бачиш смерть кожного дня?
Втім, сприймати реальність через призму цинізму ще не означає бути щасливим. Саме ця проблема поступово і вимальовується у головного героя фільму, який має власну контору з виготовлення пам’ятників і звик до будь-яких звернень родичів померлих.
Снайпер. Білий ворон
Фільм про російсько-українську війну, який першим після повномасштабного вторгнення з’явився в українському прокаті. І хоча тут вистачає драми, все ж таки, перш за все це бойовик. Але це анітрохи не применшую цінності картини: вона чесна, захоплююча, реалістична (адже консультантами були і снайпери, і інші учасники бойових дій), детальна і динамічна. В українському кіно про війну таке бачити незвично і дуже радісно.
Фільм поставлено за реальною історією звичайного хлопця, який жив на Донбасі у еко-поселенні та був дуже віддаленим від політичних реалій сьогодення, але коли він втратив дружину через російське вторгнення, то приєднався до лав ЗСУ, де пройшов навчання на снайпера. А далі – повне занурення у бойові завдання та складність їх підготовки і виконання. Тут і історія помсти, і персональне протистояння, і болісні бойові втрати, і помилки, і тривожне очікування продовження великої війни…
Носоріг
Буремні 90-ті у чесному зображенні без відбілювання і звеличування, без ностальгійної нотки і без журби за днями, що минули. Головний герой сам обирає свій шлях у світі криміналу, адже перспективи вимальовуються дуже яскраві. Але ми вже згадували вище класиків американського гангстерського кінематографу, можемо лише додати відому приказку: “найгірше у тому, щоб бути гангстером – вони завжди отримують те, на що заслуговують”.
Режисером виступив Олег Сенцов. Фактично, це перша його повноцінна робота після повернення із російського ув’язнення. У головній ролі – Сергій Філімонов, активіст і громадський діяч, відомий за участю у багатьох акціях протесту проти нелегальних забудов, учасник бойових дій на Сході України у 2014 році. Зараз обидва Сенцов і Філімонов беруть участь у бойових діях проти рф після повномасштабного вторгнення 24 лютого 2022 року.
Формально фільм дебютував ще у 2021 році на Венеційському кінофестивалі, але в український прокат він вийшов саме у 2022 році.
Клондайк
Вище ми зазначали, що “Памфір” є одним з двох найбільш яскравих українських фільмів 2022 року. Тепер ми дісталися другого (звісно, все це за нашою суб’єктивною оцінкою). І фестивальна подорож, і відгуки критиків, і враження перших глядачів були дуже позитивними для “Клондайку”. Режисерка Марина Ер Горбач звернулася до одного з трагічних епізодів початку війни росії проти України на Донбасі – збитий малайзійський Боїнг, винні за збиття якого, до речі, вже засуджені міжнародним трибуналом (серед них відомий військовий злочинець ігор гіркін).
Уламки літака пробивають дірку в стіні будинку звичайних мешканців Донбасу, у родині де жінка чекає на дитину. Тепер змінилися в одну мить і їх побут, і, що найголовніше, їх майбутнє, яке перебуває в повній невизначеності. Адже є близькі, які наполягають на швидкій евакуації, є симпатики росії і “русского мира”, які навпаки чекають на прихід окупантів. І є головна героїня (Оксана Черкашина), яка розривається між відчуттям дому і звички та жахом небезпеки та невідомості того, що попереду…
Читайте також:
Найкращі українські фільми 2021 року
Найкращі українські фільми 2020 року
Найкращі українські фільми 2019 року
Найкращі українські фільми про війну з росією
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua
- фонд Сергія Притули (допомога армії) — prytulafoundation.org
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org
- дитяча лікарня Охматдит (допомога дітям) — bit.ly/help-ohmatdyt
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- facebook — facebook.com/goodkino
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
- Telegram — t.me/kinowarcom
