10 найкращих ролей Хав’єра Бардема

08.04.2023 Актори, Добірки

Найкращі ролі Хав’єра Бардема

Хав’єр Бардем – не просто чоловік Пенелопи Крус, а найуспішніший і наймагнетичніший іспанський актор двадцять першого століття. Так само як і дружина, він починав кар’єру з фільмів іспанських режисерів Бігаса Луни і Педро Альмодовара, після чого потрапив до Голлівуду. Так само як і дружина, раз засвітився у діснеївській франшизі «Пірати Карибського моря». Він однаково харизматичний і в багатомільйонному мейнстримі, і в дуже авторському кіно. Однаково переконливий і в амплуа спокусливих коханців, і в драматичних ролях чоловіків у складному становищі, і в образах ексцентричних та лячних лиходіїв.

Жива плоть (Carne trémula, 1997)

У цій детективній мелодрамі Альмодовара, яка принесла молодому акторові перші нагороди, говориться про материнство, як і практично завжди у фільмах іспанського метра. Пенелопа Крус, яка тоді ще не була ані дружиною Бардема, ані відомою на увесь світ зіркою, зіграла тут епізодичну роль. У пролозі, дія котрого відбувається за двадцять років до основних подій, вона зобразила молоду вагітну жінку, котра народжує просто у міському автобусі (сцена пологів, з яких історія починається і котрими закінчується, окільцьовує і замикає сюжет). Через двадцять років її дорослий син одержимо закохується в жінку і через цю одержимість та випадковий трагічний інцидент потрапляє до в’язниці. За час його перебування за ґратами мати помирає від раку, і, вийшовши на свободу, герой шукає втрачену матір то в одній жінці, то в іншій… Відповідно саме материнства шукає і та, в котру протагоніст одержимо закоханий. Героїня працює у дитячому притулку, а заміж виходить за інваліда у візку, котрий потребує її опіки і допомоги. Цей інвалід (Бардем) – поліцейський, що сів в інвалідне крісло саме через той інцидент, через який народжений в автобусі хлопчина потрапив до тюрми… Як і завжди у фільмах Альмодовара, долі персонажів, кохання, пристрасті і ревнощі переплітаються теленовельним чином, але ці перипетії загорнуті в естетичну арт-форму, а актори на відміну від теленовельних артистів не переграють, а грають із болісним трагічним надривом. Герой Бардема – жертва обставин і нестримних бажань, що нами і нашими долями керують, як і решта персонажів.

Поки не настане ніч (Before Night Falls, 2000)

Тут Бардем виконав вже головну роль. «Поки не настане ніч» – екранізація автобіографії кубинського поета і романіста Рейнальдо Аренаса, відкритого гомосексуала, котрого спіткала тяжка доля і тяжка смерть, хоча і щасливі роки з коханою людиною він теж виборов і прожив. Стрічка розповідає про довгі пошуки себе, пошуки сексуальної свободи і можливості не ховатися і не прикидатися кимось іншим; про творчість і любов в умовах політичної несвободи комуністичної Куби. Після поневірянь в гаванських тюрмах, після переслідувань за гомосексуальність і сатиричне викривальне письменництво Аренас дістався американського берега і став іммігрантом, та хоч боротьба з системою залишилась позаду, невдовзі почалася інша боротьба – зі СНІДом… Колоритну роль другого плану у фільмі зіграв Джонні Депп.

Море всередині (Mar adentro, 2004)

Ще один важкий фільм і важка роль. І ще одна успішна спроба Бардема, хоча й пофарбована в геть інші порівняно із «Живою плоттю» емоції, відчути і передати біль паралізованої людини. Картина Алехандро Аменабара – екранізація реальної історії галісійського моряка і письменника Рамона Сампедро, котрий після нещасного випадку виявився назавжди прикутим до ліжка і впродовж аж тридцяти років намагався добитися через суд права на евтаназію… Сюжет являє собою певну полеміку, яка розгортається між позицією та рішенням героя і ставленням до цього вибору його рідних, друзів і закоханих в Рамона жінок, серед яких його адвокатка, котра й сама має невиліковний діагноз. Також, звісно, бажаючий власної смерті герой зіштовхується з позицією церкви… «Море всередині» – слова з однойменного вірша Рамона Сампедро, в котрому той намагався донести, що неможливо жити із замкненим у нерухомому тілі океаном, і лише смерть дасть бурхливій воді вихід… Фільм отримав «Оскар» в іноземній категорії, а Хав’єр Бардем удостоївся Кубка Вольпі Венеційського фестивалю.

Старим тут не місце (No Country for Old Men, 2007)

Цей культовий техаський трилер братів Коенів, жорсткий і дикий, отримав чотири «Оскари»: за найкращі фільм, режисуру, адаптований сценарій і чоловічу роль другого плану власне для Хав’єра Бардема (це перший і поки єдиний «Оскар» на поличці трофеїв актора). Неовестерн розповідає вигадану історію, що нібито сталася у 1980-х роках у західному Техасі на кордоні з Мексикою, де розгорнулася кривава різня навколо наркодилерських мільйонів. Суто випадково чемодан із грошима, залишений після смертоносної перестрілки між американськими і мексиканськими бандитами, опинився в руках звичайного зварювальника (Джош Бролін). Хоча не зовсім звичайного, а ветерана В’єтнамської війни. Тож колишній солдат, не бажаючи віддавати багатства, вступає у жорстоке протистояння не на життя, а на смерть із найманим гангстерами кілером-слідопитом (Бардем), одержимим соціопатом, в котрого страшне навіть саме ім’я – Антон Чигур (наче ім’я серійного маніяка у дусі Чикатило). Імпозантний убивця у ковбойських штиблетах із зачіскою «паж» завдяки Бардемові став справді культовим, легендарним антагоністом, що і зараз незмінно фігурує у топах кращих лиходіїв усіх часів. Він зобразив Чигура таким собі «термінатором», що бачить ціль, не бачить перешкод і ніколи не зупиниться, допоки не сконає або «клієнт», або він сам.

Вікі Крістіна Барселона (Vicky Cristina Barcelona, 2008)

Нарешті романтичний образ. У смачній і мальовничій мелодрамі Вуді Аллена про мінливості і свободу кохання на тлі яскравої мальовничої сучасної Барселони актор зіграв спокусливого художника, співця творчої і сексуальної свободи, харизматичного гедоніста, перед шармом і легкістю поглядів котрого практично неможливо встояти. Власне, персонаж Бардема в цій історії – єдиний чоловік, котрий вдосталь купається у закоханих поглядах, бажаннях і ревнощах трьох дуже різних жінок у виконанні Скарлетт Йоганссон, Ребекки Голл і Пенелопи Крус, темпераментної дружини по життю і за сценарієм. Цього разу Спокуса – його ім’я, як то кажуть.

Б’ютифул (Biutiful, 2010)

Теж про Барселону, але геть інша історія. У титулованій драмі Алехандро Гонсалеса Іньярріту актор зіграв чоловіка на ім’я Уксбаль, котрий заробляє незаконною торгівлею контрафактними речами і влаштовує на так само незаконну роботу нелегальних іммігрантів. Він розлучений і самостійно виховує двох дітей, і дізнається, що хворий на рак та невдовзі помре. Героєві треба встигнути закінчити усі незавершені справи і примиритися з тим, як саме він прожив життя, які наробив помилки і як та перед ким завинив. Уксбаль мучиться і перебуває надзвичайно далеко від душевного миру та спокою, бо в його підвалі через дешеві обігрівачі, на яких герой вирішив зекономити, від задухи померли китайські найманці, котрі шили для його бізнесу підробки… Важке кіно і важка роль. Соціальна і водночас екзистенційно-психологічна історія. У назві англійське слово «beautiful», що означає «красиво», навмисно перекручене, написане із грубою помилкою, так, ніби відтворене не носієм мови, а іммігрантом. І нелегали, що приїздять до Європи за кращим життям, і сам Уксбаль, що помирає у муках сумління й провини, не бачать з душних підвалів ані краси Барселони, ані краси буття. Їм дістається лише спотворена, викривлена краса, краса з хибою чи погрішністю. Як і, мабуть, більшості з нас. І зрештою помирати доводиться із тягарем маленьких огріхів та великих гріхів.

007: Координати «Скайфолл» (Skyfall, 2012)

В одній з найкращих серій бондіани (а може, в найкращій) Хав’єр Бардем зобразив антагоніста кібертерориста Рауля Сільву, яскравого блондина-соціопата з жахливим каліцтвом на обличчі, чорне серце котрого сповнене зневіри та образи. «Скайфолл» Сема Мендеса є безперечно найреволюційнішим фільмом франшизи про 007, ламаючим застарілі шаблони, показуючим глибоку драму персонажів замість поверхневих масок. Тут Бонд у виконанні Крейґа начисто втрачає лоск та умовність і перетворюється на реальну людину, змучену і невпевнену, вразливу і незахищену від помилок, і навіть не позбавлену минулого, родини, дому і дитинства. А «дівчиною Бонда» цього єдиного разу стає не чергова краля, а його керівниця М у бездоганно елегантному виконанні Джуді Денч (звісно, не у буквальному сенсі, а в значенні центральної жінки конкретно цього фрагменту його життя). Відповідно Бардем являє складного і не менш драматичного лиходія, який, з одного боку, є жахним монстром, моторошною потворою як ззовні, так і всередині та змушує завмирати й холонути, наче Ганнібал Лектер; але з іншого є жертвою урядової системи, котра сама породжує машини для убивства і нищить у цих своїх «дітях» усе людське.

Читайте також: Всі фільми Сема Мендеса, ранжовані від найгіршого до найкращого

Усі знають (Todos Lo Saben, 2018)

Іранський режисер Асгар Фархаді («Надер і Симін: Розлучення», «Комівояжер», «Герой») завжди створює навколо звичайних, простих персонажів незвичайні обставини і складні ситуації і змушує робити моральний вибір. У психологічному трилері «Усі знають» Бардем вкотре зустрівся на екрані зі своєю дружиною Пенелопою Крус. Остання зіграла жінку, котра разом із дітьми приїздить із Буенос-Айреса, де нібито щасливо живе разом із нібито успішним та коханим чоловіком, у рідне іспанське село, де пройшли її дитинство та юність, на весілля сестри. У дорогому серці краю, що рясніє виноградниками і пахтить вином, її охоплюють спогади і ностальгія, і тінь юнацького роману із сусідом-красенем Пако (Бардем), котрий тепер теж має сім’ю (дітей не має, та має дружину) і переймається фермерським бізнесом. Історія могла б бути звичайною мелодрамою про немолодих колишніх закоханих, що стрічаються через багато років і не можуть вгамувати відлуння давньої пристрасті. Та Фархаді ніколи не розповідає банальні сюжети і цікавиться не стільки почуттями, скільки вчинками та наслідками. І коли під час весілля невідомі просто з кімнати викрадають дочку героїні Крус та потім вимагають викуп, цей загадковий драматичний інцидент, що звалює на веселу жінку раптове горе і нестримний розпач, запускає ланцюг вивертання назовні старих таємниць і ставить саме героя Бардема перед вибором, котрий так чи інакше, що б чоловік не обрав, зруйнує його життя.

Бути Рікардо (Being the Ricardos, 2021)

Політично-романтичний ретро-байопік американського сценариста і постановника Аарона Соркіна розповідає історію зіркового телевізійного подружжя Люсіль Болл (Ніколь Кідман) і Десі Арнаса (Хав’єр Бардем), котрі впродовж багатьох років, будучи чоловіком і дружиною поза камерою, перед камерою зображали ексцентричне подружжя Рікардо у найпопулярнішому ситкомі усіх часів «Я люблю Люсі» на каналі CBS і день у день наполегливо та неуклінно веселили американські сім’ї навіть тоді, коли їх власна сім’я тріщала по швах. Бардем і Кідман, філігранно перевтілюючись у телезірок 1950-х років, демонструють прірву між сценічними амплуа і реальністю, і надзвичайно розумна жінка Люсіль виявляється геть не схожою на клоунессу Люсі. Коли актрису на тлі маккартизму та «полювання на відьом» звинувачують у симпатіях комуністичній партії, їй доводиться боротися не лише із системою, а і з чутками про романи коханого чоловіка… Колеги, що вперше знялися разом, утворили цікавий, нетиповий і теплий тандем, не дивлячись на те, що їх герої майже потонули у несправжньому, бутафорському, фальшивому світі.

Читайте також: Всі фільми Аарона Соркіна, ранжовані від найгіршого до найкращого

Найкращий бос (El buen patrón, 2021)

У корпоративній сатирі іспанського режисера Фернандо Леона де Араноа актор зіграв одержимого бізнесмена на ім’я Хуліо Бланко, в котрому вроджений шарм ворогує з підприємницькою маніакальністю. Він є власником компанії, що виробляє промислові ваги, та зваженості і балансу у його неспокійній душі геть нема. Невдовзі фірма, що розташована у провінційному іспанському містечку, має прийняти візитерів з високої комісії, котра після відвідин вирішить, кому вручити нагороду за найвражаючі бізнес-досягнення. Бланко муштрує підлеглих, аби все було ідеально, та, звісно, усе навпаки, йде навперекіс. Та бос готовий перейти усі розумні межі, аби лише вибороти премію… Критики назвали стрічку непоганим розважальним фарсом, хоча й дещо задовгим і не дуже оригінальним. Проте одностайно відмітили всеосяжний магнетизм Бардема. На батьківщині комедія здобула шість статуеток «Гоя»: за найкращі фільм, режисуру, оригінальний сценарій, музику, монтаж і, звісно, акторську гру головного виконавця.

Анастасія Лях

Підтримайте нашу редакцію

Читайте також:

Найкращі ролі Педро Паскаля

Найкращі ролі Сильвестра Сталлоне

Найкращі ролі Коліна Фаррелла

Найкращі ролі Тома Гіддлстона

Найкращі ролі Вуді Гаррельсона

Найкращі ролі Венсана Касселя

Найкращі ролі Жана Дюжардена

Найкращі ролі Курта Рассела

Найкращі ролі Сема Роквелла