Ми досягли цього разом.
Рон Сукенік, менеджер Джея Келлі
Новий фільм Ноа Баумбаха «Джей Келлі» (Jay Kelly), випущений Netflix, американські критики вже записали до найкращих стрічок року. А як інакше, якщо він розповідає історію голлівудської мрії – хлопця, що дуже хотів стати кінозіркою і добився свого, а в ролях задіяні три володаря Оскара і одна номінантка – дружина Баумбаха Ґрета Ґервіґ?
Сценарій Баумбаху допомагала писати акторка Емілі Мортімер, з якою Ноа познайомився на зйомках «Білого шуму». Ми зустрічаємо головного героя, Джея Келлі, у зеніті слави – йому вже за 50, він зіграв у безлічі успішних картин, вважається одним з останніх живих класиків старого Голлівуду. Проте сам актор глибоко нещасний. Усвідомлюючи, що з вершини шлях тепер лише униз, що замість нагород його тепер чекають лише символічні нагороди «за заслуги», а головне, що втрачено час з родиною, яку у фільмі Баумбаха представляють дві дорослі доньки, а дружину не згадують після розлучення.
Цікаво, що спершу на роль Келлі обрали Бреда Пітта, про що заявили ще у 2022 році. Проте він випав з проєкту на старті зйомок, і тоді роль запропонували Джорджу Клуні, який моментально погодився знятися у проєкті Баумбаха.
Стикнувшись з особистісною кризою, підстаркувата зірка Джей Келлі кидає роботу й відправляється в Європу ловити молодшу доньку, щоб надолужити згаяне. Проте він не вигадує нічого краще, ніж запросити обох доньок та свого батька на церемонію у Тоскані, де йому вручатимуть почесну відзнаку. Причому раніше він зверхньо відмахнувся від нагороди, а тепер вирішив використати її як привід зібрати родину й довести собі та їм, що всі жертви заради кар’єри були недаремні. Себто він знову ставить себе у центр уваги, хоч наче хотів провести час з родиною.
Демонструючи приємні й трагічні події з життя Джея Келлі, занурюючись у його спогади про поворотні моменти й доленосні рішення, Баумбах створює гірко-солодкий триб’ют голлівудським акторам, який має переконати глядачів, що бути іконою кіно – це важка праця і купа обмежень. Ти ніколи не буваєш один, проте завше почуваєшся самотнім. На одній шальці терезів лежить слава, а на іншій – час із сім’єю та друзями. Ти граєш двічі: один раз у кадрі – персонажа, а другий раз у житті – себе у ролі зірки.
Та біда фільму «Джей Келлі» у тому, що йому не віриш, як не віриш у те, що Джордж Клуні може бути нещасним. Прилизаність і голлівудський блиск стрічки Баумбаха дають відчуття пластикової драми, коли в один момент Келлі каже: «Найкращий спосіб примусити аудиторію плакати – це не заплакати самому», а потім режисер вмикає нарізку з реальних фільмів Клуні, так що актор, який не знав про цей задум, сам пускає сльозу у першому ж дублі. І саме цей дубль Баумбах бере у фінальний монтаж, хіба не для того, щоб вичавити сльозу з глядача? Найбільшим прикладом казковості всього фільму виступають навіть не флешбеки головного героя, а раритетний італійський потяг ETR 300, яким Келлі подорожує з Франції до Італії. Їх випустили всього 3 екземпляри і припинили використовувати у 1988 році, і саме цей потяг доставляє Келлі до неправдоподібного епізоду з героєм німця Ларса Ейдінгера, якого Баумбах вже знімав у «Білому шумі».
Але є у стрічці і другий, не менш важливий, пласт – це вшанування допоміжного персоналу. Разом з історією Келлі ми бачимо не менш трагічні долі його менеджера Рона (Адам Сендлер) і прессекретарки Ліз (Лора Дерн). Ці люди впахують ледь не сильніше за Келлі, дбаючи про актора, як про велику дитину, розрулюючи проблему зі старим другом, який небезпідставно ображений на Келлі за те, що той «украв його життя», або рятуючи кар’єру, коли Келлі тікає у Європу за тиждень до старту нового проєкту.
І от ці персонажі, класно прописані і зіграні, показують, як вони покладають своє життя у фундамент слави актора, задовольняючись 15% від гонорарів і самозаспокоєнням, що доклали руку до чогось величного і вічного, хоча їх ніколи не вкажуть у титрах до його робіт і не дадуть жодної відзнаки.
Фільм «Джей Келлі» вийшов великим кіно про любов до Голлівуду з усіма його вадами і перевагами, сповнений влучних цитат і веселих камео – це триб’ют людям, які присвятили своє життя служінню музі театру Мельпомені, та тим, хто допомагає їм досягти слави. Проте відчувається стрічка Баумбаха чомусь діянням музи комедії – Талії, тому що не переконує, що ці лицедії справді страждають, наповнюючи казкою життя глядачів.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Найкращі оригінальні фільми Netflix
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
