Переможцем Міжнародного повнометражного конкурсу київського фестивалю квір-кіно Sunny Bunny став фільм «Виховання Джейн Каммінг» (The Education of Jane Cumming) режисерки Софі Гельдман, написаний нею спільно зі сценаристкою та акторкою Флорою Ніколсон («Темні часи»), яка також виконала одну з головних ролей у фільмі.
Як відзначила режисерка, особисто представивши стрічку у столиці, це лише другий фестивальний показ фільму, який до цього демонстрували тільки на Берлінале у секції «Панорама» у лютому 2026 року. Причому роботу над ним завершили всього за тиждень до світової прем’єри.
«Виховання Джейн Каммінг» – це історична драма, заснована на книзі Ліліан Федерман «Шотландський вирок», в якій описано реальний випадок. У 1810 році багата леді Каммінг Гордон (Фіона Шоу) привозить у маленьку приватну школу для дівчат своїх онучок. Дві дівчинки – доньки її дочки, а третя – Джейн (Міа Таріа) – донька сина леді Каммінг, який загинув в Індії.
Школу на десять дівчат щойно відкрили дві подруги – Джейн Пірі та Маріанна Вудс, яких зіграли Флора Ніколсон і Клер Данн. Йдеться не про вигаданих персонажок, а про реальних жінок, які вклали всі гроші й сили у відкриття власної справи, а потім втратили все через один наклеп та забобони ХІХ століття.
Авторки фільму розпочинають здалеку. Нам демонструють шкільні будні онучок леді Каммінг, а також інших дівчат з багатих родин, яким заможна пані рекомендувала цю школу. Дві викладачки та одна гувернантка навчають юних леді не лише танців і малювання, а й вищої математики, біології, фізики – всього того, що допомагає зберігати допитливість і краще розуміти світ. Уже сам цей підхід дещо шокує заможних батьків, які вважають, що справжній леді не треба забивати голову всілякими дурницями.
Та в одній справі вихователькам досягнути успіху не вдається. Мова про Джейн Каммінг, яка, будучи дитиною британця та індійки, не вписується у дівочий колектив і піддається остракізму, особливо з боку двоюрідної сестри. Одна з виховательок, розуміючи стан дівчини, намагається її втішити, але ця доброта призводить до того, що Джейн надто прив’язується до неї. Коли на літні канікули бабуся забирає із собою тільки двох онучок, залишаючи небажану Джейн з виховательками, дівчинка остаточно розуміє своє неприйняття серед британської знаті. І тоді вона робить логічний, як їй здається, крок – просить виховательок, які єдині ставляться до неї по-доброму, дозволити їй залишитися й працювати у школі після закінчення навчання.
Проте, отримавши відмову, Джейн проявляє підліткову жорстокість та нерозсудливість і вдається до наклепу. Аби більше не повертатися до школи, вона вигадує для бабусі історію про те, що виховательки мають сексуальний зв’язок. Оскільки в маленькій небагатій школі бракувало ліжок, дівчата спали по двоє. А Джейн, з якою ніхто не хотів ділити ліжко, мусила спати з міс Пірі. Тому їй було неважко вигадати байку про те, як міс Вудс приходила до них у ліжко вночі, і жінки разом видавали «вологі звуки, немов палець у пляшці».
Саме тут починається найцікавіша частина історії. Адже це реальний випадок, який на початку ХІХ століття так сколихнув Лондон, що судову справу щодо цього звинувачення розглядали на закритому засіданні й засекретили на сто років, аби не «заражати мізки» публіки шкідливими ідеями. Річ у тім, що в Британії георгіанської доби панував романтизм Байрона й Шеллі, а строгий етикет не заважав принцу Георгу IV постійно втрапляти в скандали з безліччю коханок. Але, якщо содомію визнавали гріхом і за неї передбачалася смертна кара, то лесбійство вважалося чимось із розряду казок, адже його «просто не могло існувати», бо жінки, мовляв, не були здатні злягатися між собою «чисто фізіологічно».
Тривалий судовий процес, який включав навіть розбір суддею будови жіночих статевих органів, міг би стати шокуючою картиною. Проте більшу частину цього Гельдман та Ніколсон виносять у фінальні титри, натомість зосереджуючись на передісторії справи. «Виховання Джейн Каммінг» постає тендітною, стриманою і водночас чуттєвою історією, де погляд та жест акторок важать більше за слова, які почасти лишаються невимовленими. Авторки обрали менш вульгарний і більш стриманий шлях, який, утім, усе одно дає відчути той страх і відчай, які переповнюють двох жінок, що можуть втратити все через єдиний наклеп дівчинки.
При цьому питання не в тому, чи був зв’язок. Адже обидві подруги не мали чоловіків, а отже, були опорою одна для одної і дійсно дуже зблизились. Саме цю близькість відчула Джейн і саме нею хотіла затулитися від жорстокого світу, а не отримавши бажаного, втративши шанс на «другу родину», проявила жорстокість у відповідь. Одначе питання варто ставити не стільки про нерозсудливий вчинок дитини, скільки про поведінку дорослих, зокрема її бабусі, яка радше стоятиме на своєму, ніж визнає помилку. А також до системи правосуддя, яка у ті часи була вже достатньо розвинутою, щоб розбирати навіть такі випадки, але недостатньо дієвою, щоб протистояти моральним нормам, які й призвели до трагічного фіналу. Бо там, де панують категорії «немислимості» зв’язків поза звичними патернами, там завжди руйнуватимуться долі тих, хто в норми не вписався.
Дмитро Сидоренко
Читайте також:
Підтримайте нашу редакцію:
Приєднуйтесь до наших сторінок у соцмережах:
- Telegram — t.me/kinowarcom
- Viber — viber.com/kinowar.com
- WhatsApp — whatsapp.com/channel/kinowar.com
- YouTube — youtube.com/c/kinowar
- threads — threads.com/@kinowar.com.ua
- facebook — facebook.com/goodkino
- Instagram — instagram.com/kinowar.com.ua
- twitter — twitter.com/kinowar_com
Підтримайте Україну:
- фонд Повернись Живим (допомога армії) — savelife.in.ua/donate
- фонд Сергія Стерненка (допомога армії) — sternenkofund.org/donate
- Таблеточки (допомога дітям) — tabletochki.org/dopomogty
- Охматдит (допомога дітям) — ohmatdyt.com.ua/dopomagati
